Несподіване 7 січня (2)
7 січня
16:10
Даша пішла у картину галерею яка була неподалік. Уже відвідувачів не було.
- Добрий день, а ви непідскажете де деректор?
- О, добрий день. Чому ви сюди завітали? Принесли картину?
- Вибачте ви мене знаєте?
- Звичайно усі хто приходять сюди знають вас.
- Ми можемо відійти , і поговорити про це?
Даша пішла у кафе. Вони сіли за столик коло вікна.
- Про що ви хотіли поговорити? Запитав чоловік.
- У мене недавно сталася амнезія, і я не пам'ятаю нікого. Може ви мені розкажете.
- Це що жарт?
- Ні.
- Ну раз так, у вас є сестра її звати Дарина. Її чоловік називається Максим. У них є своє кафе, на проти прокуратури. Ви художниця. Вас звати Анна, сім'ї ви не маєте. Що ще сказати, та і все. А ви точно нічого не пам'ятаєте?
Дівчина нічого не сказала і пішла. Вона думала говорити Сергію про це чи ні. Вона ще довго ходила і думала. Прийшовши до дому Сергій уже готував їсти.
- Де ти ходила? -Запитав Сергій- Чого така сумна?
- Мене не взяли на роботу.
- Нічого страшного. Думаєш мене взяли як тільки я прийшов. Мама сказала що поможе влаштуватися, вона думала що я не зможу, але я не збирався приймати її допомогу. Вона мене не дуже сильно любить. Мого батька вбили із-за мене.
- Що ти маєш на увазі?
- Хотіли вбити мене, але батько мене захистив. Після того мама мене не дуже любить. А брат взагалі став ворогом номер один.
- ОГО. Добре що в мене не така ситуація.
- Що ти маєш на увазі? Ти все згадала? Сказав сумно Сергій.
- Ні але мені здається що у мене все добре, інакше я би не ставилася так до людей.
Даша вирішила поки, що не говорити Сергію про свою сім'ю. Вона думала що перше їй треба самій усе згадати. Вони поговорили, подивилися телевізор. Розмовляли вони дуже довго аж до опівночі. Після чого двоє заснули на дивані дивлячись телевізор.
16:10
Даша пішла у картину галерею яка була неподалік. Уже відвідувачів не було.
- Добрий день, а ви непідскажете де деректор?
- О, добрий день. Чому ви сюди завітали? Принесли картину?
- Вибачте ви мене знаєте?
- Звичайно усі хто приходять сюди знають вас.
- Ми можемо відійти , і поговорити про це?
Даша пішла у кафе. Вони сіли за столик коло вікна.
- Про що ви хотіли поговорити? Запитав чоловік.
- У мене недавно сталася амнезія, і я не пам'ятаю нікого. Може ви мені розкажете.
- Це що жарт?
- Ні.
- Ну раз так, у вас є сестра її звати Дарина. Її чоловік називається Максим. У них є своє кафе, на проти прокуратури. Ви художниця. Вас звати Анна, сім'ї ви не маєте. Що ще сказати, та і все. А ви точно нічого не пам'ятаєте?
Дівчина нічого не сказала і пішла. Вона думала говорити Сергію про це чи ні. Вона ще довго ходила і думала. Прийшовши до дому Сергій уже готував їсти.
- Де ти ходила? -Запитав Сергій- Чого така сумна?
- Мене не взяли на роботу.
- Нічого страшного. Думаєш мене взяли як тільки я прийшов. Мама сказала що поможе влаштуватися, вона думала що я не зможу, але я не збирався приймати її допомогу. Вона мене не дуже сильно любить. Мого батька вбили із-за мене.
- Що ти маєш на увазі?
- Хотіли вбити мене, але батько мене захистив. Після того мама мене не дуже любить. А брат взагалі став ворогом номер один.
- ОГО. Добре що в мене не така ситуація.
- Що ти маєш на увазі? Ти все згадала? Сказав сумно Сергій.
- Ні але мені здається що у мене все добре, інакше я би не ставилася так до людей.
Даша вирішила поки, що не говорити Сергію про свою сім'ю. Вона думала що перше їй треба самій усе згадати. Вони поговорили, подивилися телевізор. Розмовляли вони дуже довго аж до опівночі. Після чого двоє заснули на дивані дивлячись телевізор.
Коментарі