Я вийшла погуляти по коридору. Було темно і майже нічого не було видно тому я взяла з собою телефон. Я дивилася у вікно стояла і просто дивилася. Тут до мене з заду хтось підбіг. Я злякалася. Але коли подивилася хто це то була зла. Це був Рома. Ми стояли і просто мовчали.

- Чому ти пішов до мене?- запитала я.

- Побачив тебе і подумав що хочеш утекти.

- Тут практично не реально втекти.

Тут ми почули як хтось відкриває двері. Коли ти карточкою  відкриваєш двері, то вони починають пікати і за пару секунд двері відкриваються. Рома чомусь сховався за кутом і потягнув мене за руку. Я не могла стриматися і легенько подивилася хто це. Це був якийсь лікар. Він був у рукавичках в масці все, що було видно це очі. Він подивився у мою сторону, я бігом заховалася назад. Він почав помало йти до нас. Крок за кроком було чути як він йде. По тіні можна було зробити де він уже є. І тут він уже підходив до нас як тут... Медсестра йшла в кімнату спати і це його відволікло. Він бігом побіг туди. А за той час ми бігом переховувалися. Звісно він потім вернувся але нас там уже не було. Ми заховалися так щоб не ми все бачили. Лікар пішов і взяв якість інструменти. Це були інструменти лікарні. Це можна було легко зрозуміти бо на коробці був логотип лікарні. Лікар виходив і забув зачинити двері. Я побігла за ним а сказала Ромі піти і взяти ліхтарик. Коли я вийшла то побачила куди йшов лікар. Я зайшла у колідор. І тут я почула скрип. Так скрипіли двері операційної... Було страшно адже усі спали.. Я подумала а можливо хтось потрапив у аварію і там зараз операція, але ні швидка не приїжджала. Не знаю чому, але я відкрила двері. Коли я відкривала двері то думала що можливо це звичайний лікар і звичайна операція. Але чому тоді медсестра не йшла туди. Коли я відкривала двері вони на диво не скрипіли. І тут я побачила як Лікар стоїть над якоюсь людиною і розрізає їй череп. Це було жахливе видовище. Адже уся людина уже була в крові і вона ще кліпала очима. Тобто була жива. Я просто стояла і дивилася потім я вирішила це сфотографувати. Чому сама не знаю. Подумала що це пригодиться. Як тільки я наставила камеру до мене подзвонив телефон. Це був Рома.

У мене коли хтось дзвонить стоїть пісня BTS. Тому я ніколи не виключаю звук. Коли задзвонив телефон я одразу вибила і виключила звук і почала втікати. Цей лікар уже був весь в крові. Тепер я зрозуміла чому він не закривав дверей тому що кров могла лишитися на них. Він мого лиця не бачив бо було темно, та і я одразу побігла. Мені було важко бігти в капцях тому я їх зняла. Я повинна була сама собі прикрити рота бо плакала. Я бігом бігла у палату. Лікар біг за мною. Коли я вийшла то зразу лягла і заставила лягти Рому. Ми зробили вигляд, що спимо. Буквально за пару хвилин я почула як відкриваються двері. Вони відривалися дуже повільно і тихо. Я чула кожен крок лікаря. Він зробив два кроки і зупинився. Усі спали. Я боялася дуже сильно, що зараз він підійде до мене. Але ні він пішов далі. Виявилося Рома уже заснув та я не могла. Я всю ніч боялася. Я заснула аж 5 ранку. О 7 годині всі проснулися. І я також. Не знала як пояснити їм що я бачила. І чи потрібно взагалі щось говорити....