Глава2
Коли Женя обернулася, то зустрілася поглядом з професором. У його очах читалися ревнощі та кохання. Дівчина опустила очі усміхаючись задоволено. Професор трохи заспокоївся і продовжив читати лекцію.
Останні двадцять хвилин здалися Жені і Ярославу вічністю. Чоловік ледь терпів щоб не схопити дівчину в обійми. Вони не бачились вже понад місяць. Мати дівчини захворіла і та не могла приїхати.
Нарешті пролунав дзвінок. Лекція закінчилася і студенти пішли з аудиторії. Останніми йшли Женя і Віктор. Професор попросив залишитися дівчину(вона була старостою групи тож це не виглядало дивно). Віктор розчарований кинув злий погляд на Ярослава і вийшов. Як тільки двері аудиторії зачинилися, чоловік схопив дівчину в обійми пристрасно цілуючи.
- Я так сумував. Це було жахливо. Я щоразу прокидався і гукав тебе, думаючи, що ти просто на кухні. Цей місяць був просто жахом. Прошу не їдь більше.
- Я думала, що помру без тебе. Мені так не вистачало тебе. Я навіть не хотіла прокидатися, бо ти не спав поряд. Я більше ніколи не поїду. Ця розлука була кошмаром.
Вони довго стояли обійнявшись, шепочучи, як їм було погано один без одного. Інколи хтось з ним перебивав іншого ніжним поцілунком.
Ярослав гладив волосся, щоку, шию коханої. Йому здавалося, що він не бачив, не торкався її цілу вічність. Він дивився в її глибокі зелені очі і хотів втонути в них.
Дівчина обіймала коханого за шию, міцно пригорнувшись до нього. Вона дивилася на нього з такою ніжністю і коханням, що Ярославу перехоплювало подих.
Раптом пролунав дзвінок на пару.
У Жені мала бути пара з історії слов'ян, а у Ярослава пар не було.
- Усе мені пора йти, - сумним голосом сказала дівчина.
Замість того, щоб відпустити дівчину, чоловік міцно притис її до грудей і пристрасно поцілував.
- Сьогодні ти прогуляеш пару. - сказав він покриваючи її шию поцілунками.
Останні двадцять хвилин здалися Жені і Ярославу вічністю. Чоловік ледь терпів щоб не схопити дівчину в обійми. Вони не бачились вже понад місяць. Мати дівчини захворіла і та не могла приїхати.
Нарешті пролунав дзвінок. Лекція закінчилася і студенти пішли з аудиторії. Останніми йшли Женя і Віктор. Професор попросив залишитися дівчину(вона була старостою групи тож це не виглядало дивно). Віктор розчарований кинув злий погляд на Ярослава і вийшов. Як тільки двері аудиторії зачинилися, чоловік схопив дівчину в обійми пристрасно цілуючи.
- Я так сумував. Це було жахливо. Я щоразу прокидався і гукав тебе, думаючи, що ти просто на кухні. Цей місяць був просто жахом. Прошу не їдь більше.
- Я думала, що помру без тебе. Мені так не вистачало тебе. Я навіть не хотіла прокидатися, бо ти не спав поряд. Я більше ніколи не поїду. Ця розлука була кошмаром.
Вони довго стояли обійнявшись, шепочучи, як їм було погано один без одного. Інколи хтось з ним перебивав іншого ніжним поцілунком.
Ярослав гладив волосся, щоку, шию коханої. Йому здавалося, що він не бачив, не торкався її цілу вічність. Він дивився в її глибокі зелені очі і хотів втонути в них.
Дівчина обіймала коханого за шию, міцно пригорнувшись до нього. Вона дивилася на нього з такою ніжністю і коханням, що Ярославу перехоплювало подих.
Раптом пролунав дзвінок на пару.
У Жені мала бути пара з історії слов'ян, а у Ярослава пар не було.
- Усе мені пора йти, - сумним голосом сказала дівчина.
Замість того, щоб відпустити дівчину, чоловік міцно притис її до грудей і пристрасно поцілував.
- Сьогодні ти прогуляеш пару. - сказав він покриваючи її шию поцілунками.
Коментарі