Лютий...
Adya Tim
(18+)
Життя, закінчилось у лютому... А далі тільки існування. Тільки біль і страх.. Страждання. Що стало смертю для дитини?! Яка не бачила життя... Яка лиш мріяла про квіти Тримаючи записочку в руках... В записочці слова такії; Марія, донечка моя. Дайте цій дитині жити Коли не виживу і я. Мати молилася щоночі Просила Бога: "Поможи!! Невже така моя дорога, Боже? Прости мене за всі гріхи!"
2022-12-27 20:02:35
3
4
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (4)
Микола Мотрюк
Вірш сповнений болю... всенародного болю...
Відповісти
2023-01-15 00:27:21
Подобається
Adya Tim
@Микола Мотрюк дякую за виправлення!
Відповісти
2023-01-15 00:28:41
Подобається
Микола Мотрюк
@Adya Tim Нема за що...
Відповісти
2023-01-15 00:29:33
Подобається
Інші вірші поета
Трагедія Повернись… Боляче.. К.К
Інші поети
Любов
@lyubov_gladunyak
Схожі вірші
Всі
Тишина ночного неба
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Полный город одиноких улиц И фонарики вокруг в глазах горят В темноте стен полыхает ветер молча , Сцены шелеста теней играя без конца ... Мнимость разных звёзд по небу Освещает путь ко царству сна Тем , кто в глубине ночи не встретил , Свой покой без тучь мыслей сполна ... Тишиной ночного насладиться неба , Рано или поздно станет легче слов ... Без ответов улетят запреты Давних чувств и всех тревог Звук сверчков дополнит кредом Пейзаж сердца споведь звёзд , Лишь о том , что дни болело От полных будней забот
46
44
2577
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11446