Блог
Всі
Третій розділ
Думки вголос, Новини
Всім привіт! Давно я не з’являвся з новими розділами, як я й казав раніше, вони будуть виходити не часто. Шкода тільки, що не встиг дописати до початку березня, виходить, що не спромігся навіть один розділ в місяць опублікувати. Ну нічого, буду писати в своєму темпі, може згодом цей процес трохи прискориться. Радий, що з одного розділу я зробив два, адже об’єм там значно збільшився від початкової задумки. До вашої уваги розділ із назвою «Правосуддя», приємного читання.
Другий розділ
Думки вголос, Новини
Вітаю народ! Нарешті можу виставити до вашої уваги другий розділ «Падіння». В ході написання і редактури зіткнувся із певною проблемою, а саме об’ємами. Якби я залишив все як є то розділ мав би понад 6000 слів, тому довелось розділити на два. Великі розділи для мене неприйнятні з двох причин. По-перше, як читачу я люблю читати розділ цілком, без перерв щоб зберігати відповідні емоції. По-друге, як автору великі розділи банально важко редагувати, а це не найприємніше заняття для мене.
Початок написання роману 1 розділ
Думки вголос, Особисте
Усім привіт! Ну що ж нарешті можу презентувати вашій увазі перший розділ моєї першої повноцінної книги із назвою «Дух змін». Це знову ж таки пригоди у світі Генерандії. Спершу я планував нічого не публікувати доки все не напишу, але змінив своє рішення і буду публікувати розділи по мірі написання і редактуваня. Не думаю, що розділи будуть виходити частіше як раз в кілька тижнів або місяць, я і так пишу не дуже швидко, а тут ще й робота яка скажем так не сприяє письменницькій діяльності. Також можливо я буду трохи частіше ніж ніколи писати блоги із питаннями чи обговореннями, подивимось. Принагідно дякую за увагу до моєї творчості, постійним читачам Максиміліану Степовому та Єві Лук’яновій.
https://www.surgebook.com/garovan321/book/dukh-zmin
Книги
Всі
Вірші
Всі
І що воно таке - ота любов?
І що воно таке – ота любов?
Для чого ця омана про любов?
Чому всі прагнуть так її пізнати?
Чому у нас потрібно було це закласти?
Хто відповідь надати зможе?
Збагнути дасть примхливість почуттів.
Отримати можливість відчувати.
Чи добре це, себе так дивно почувати?
Хто вже спізнав любов чи схоче він щоб інші теж її пізнали?
Хто ж не отримав відповідь взаємну, чом прагне так щоб інші відчували?
Той біль, той страх оту тугу, що світло дня навіки затулили,
Ось ці душі страждання, ту темряву, що розум вкутала суцільно.
І дали відповідь на запитання.
І що воно таке – ота любов?
Це лиш страждання?
Одні порожні жалкування?
«Ні» - хтось відповість: «Це найщиріше, найсвітліше почування,
Підносить до небес й дарує щастя – це райське почування,
Це благородне, чисте почуття, яке покращує цей світ,
Дарує трепет двох сердець й полегшує убоге існування».
А інший заперечить: « Ти що плетеш?! Яке ще райське почування!
Не світло це і не благородство, воно приносить лиш пекельнеє страждання!
Чи знаєш ти як почувається той нещасний, що не сповнив те своє бажання?
Погаслий погляд й серця загнивання – не щастя це, а бісівське покарання».
А третій зауважить: «Любов це покруч лиш від хтивого бажання,
Лише інстинкт, відлуння, від тваринного жадання,
Любов це – аберація, що стільки ясних розумів звела намарне,
А боротьба із почуттям цим завжди йде даремно».
Четвертий підійде більш раціонально: «Чого шукаєте тут сенсу?
Його нема це просто почуття, це просто те що поруч з нами,
Ви можете сказати: «Любов це відданість, це мрії й сподівання».
Я відповім: «Це лиш частина нашого життя, й оце усе що варто знати»,
Кого послухати і хто з них каже правду?
Збагнути це не вдасться не переживши це направду,
У серці власному відповідь шукати доведеться,
Й прогниле серце відповість ледь чутним коливанням.
3
0
197
Протистояння
Душа палає гнівом, сумом,
Добро в середині кричить.
А зло бурлить, плює отрута,
Несе ненависть в білий світ.
Добро благає, просить,
Хоч краплю волі-самоти,
А тьма презирливо сміється,
А тьма лукаво підмовляє;
"Свободи хочеш? - так бери!
Ти лиш прислужник вищих сил!
А я хазяїн сам собі!
А я господар над людьми!"
Добро знесилено жевріє,
У закутку глибин душі,
Надія не вмирає в ньому,
Настануть і його часи!
Точиться боротьба одвічна,
Мов полум'я язики,
Метаються душі осколки,
З жагою возз’єднатись на віки,
Він, йшов самотньо, непримітно,
З розтерзаним в собі нутром,
Життя ішло невпинно, довго,
Та світло не осяяло його.
І так ходив по всій землі,
Не знаючи добра собі,
Ні сірі дні, ні чорні ночі,
Не дали спокою душі.
10
0
264
