Висока дівчина рухалася вздовж вулиці. Її довга хутряна сукня, плавно торкається снігу. Права рука дівчини витягнута вперед, в якій злегка коливалася керасинова лампа, що висвітлює їй шлях. Йшла вона досить повільно, через слизьку дорогу. Здавалося, дівчина рухалася впевнено, проте все ж місцями озиралася назад. У такі моменти, можна було розгледіти її рум'яне, круглої форми личко з пухкими губами і медово карими очима. Каштанове, місцями кучеряве волосся, поступово почав прикрашати, повільно падаючий сніг. 

На вулиці було тихо, за винятком посвистування вітру. 

Через якийсь час, її тривога значно збільшилася і вона стала озиратися набагато частіше. Рухатися дівчина теж стала швидше, незважаючи на слизькій лід під її туфельками. 

 Її явно щось налякало, вона якомога швидше хотіла опинитися вдома і видихнути з полегшенням. 

Раптово, чиясь жіноча фігура вийшла з темряви, діставши ніж, тут же всадила його в живіт дівчині, не встигнувши та навіть пискнути. Її лампа разом з нею занурилася в сніг, пофарбувавши його в червоний колір. 

Вбивця показала сім пальців.

 *** 

Я прокинулася. Перше, що відчула це те, що я до жаху спітніла. Витерши лоб передпліччям, я побачила, як волосся на руці зализало назад. Так відбувається завжди, коли мені сниться віщий сон. Ця дівчина, що тільки що з'явилася до мене уві сні, через сім днів буде вбита. Чесно вже якось набридли смерті у снах, так як крім цього, мені нічого не сниться. 

Я піднялася з ліжка і стала переодягатися. Обираючи сукню, мені в поле зору потрапила книга, обкладинка якої, була сірого кольору і без будь-яких написів. Кожен раз коли бачу її, у мене прокидається почуття провини. Цю книгу мені віддала бабуся, яка померла два роки тому. Насправді, я люблю читати, але ось конкретно цю книгу читати боюся. 

Переодягнувшись і уклавши книгу на полицю, я спустилась на перший поверх, щоб поснідати. Наша сім'я багата, але не дивлячись на це, мої батьки дуже розуміючи ставляться до мене, сказавши, що схвалять будь-який мій вибір стосовно нареченого. 

Мама зустріла мене теплою посмішкою і запрошенням смачно поснідати. Батько вже сидів за столом, допиваючи свою каву і гортаючи газету, висловлюючи своє невдоволення на рахунок кількох статей. 

 - Доброго ранку, донечко - підняв свій погляд тато.

 - Доброго ранку. - у відповідь привіталася я і сіла за стіл. 

Мама, через деякий час теж приєдналася до нас. Вона про щось запитувала мене, але я її не чула, всі мої думки були спрямовані на сон. 

Це не перший раз, коли мені сниться смерть людини. І через кілька днів, ця людина помирає. Це страшено лякає і в одночас заворожує. Думка, що ти можеш бачити смерті людей і запобігати їх, змушує думати, що ти особливий. Насправді, так і є. Принаймні, так завжди говорила бабуся. Її слова, навіки залишаться в моїй голові. 

   ***

Два роки тому. 

- Еммо, ходи-но сюди. - кликала мене бабуся. 

Я одразу припинила розпаковувати подарунки і побігла до неї. Сьогодні мій сімнадцятий день народження. З кожним роком, я відчуваю себе дорослішою, сильнішою. 

Бабуся сиділа за столом разом із мамою за жвавою розмовою. Поруч з бабусею лежав пакунок в синій обгортці. Мої очі, зустрівшись із пакунком, заблищали від бажання хутчіш дізнатися, що всередині. 

Мама, помітивши мій подив, мило посміхнулася і вийшла з кімнати, залишивши мене наодинці з бабусею. Я підійшла ближче і сіла навпроти. 

- Еммо. - почавши розпаковувати подарунок, сказала бабуся. - Ти віриш, що людина може мати магічні сили? 

- Так. - слідкуючи за її руками, відповіла я. 

- Це добре. Тому, що ти особлива, у тебе є магія. - діставши із пакунка книгу, сказала бабуся. - Я не знаю, скільки мені залишилося, тому ця книга розкаже тобі більше. Це мої особисті записи, за майже все моє життя. 

 *** 

Тоді я не до кінця повірила їй, хоч і сказала, що вірю. Я відкривала ту книгу лише раз, прочитавши п'ять сторінок і більше не відкривала, злякавшись її змісту. Після того, мені почалися снитися смерті, і всі вони помирали, бо я не наважувала вступати в усе це. З кожним разом моє серце все більш боліло, а вина роз'їдала із середини. Тривожність і безсонні ночі переслідують мене, не даючи нормально жити. Але сьогодні я просто повинна взяти себе в руки і почати робити хоч щось, так продовжуватися більше не може, як би страшно не було.

Я піднялася на другий поверх і взявши книгу, вирушила до своєї книжкової крамниці. Так, у мене є свій книжковий магазин, у якому я проводжу більшість часу і насолоджуюся спілкуванням з цікавими людьми. 

Сьогодні ніхто із відвідувачів не стояв під дверима, значить я не запізнилася і вчасно відкрила магазин. Я працюю не сама, зі мною також робить моя подруга і колега по роботі Ірен. Вона неймовірна дівчина із білявим волоссям, блакитними очима і маленьким зростом. У мене ж, все навпаки, я високого зросту з чорним, мов ворон волоссям і карими очима. Ірен хороший друг, я знаю її вже давно, та в неї є маленький недолік - она мега непунктуальна людина. Ірен уже теж повинна бути на робочому місці, проте її навіть не видно. Але якщо честно, я вже звикла. 

Поки її та покупців не має, чудовою можливістю було б почати читати, однак замість цього, я постійно вигадувала якусь роботу, на кшталт протирання книжкових полиць, аби не сідати за книгу. Та навіть роблячи все це, її корінець знущаючись виглядав із моєї сумочки. 

Емма візьми себе в руки, ти маєш це зробити. 

Зробивши декілька вдохів, я невпевнено рушила до книжки. Моя рука, вагаючись, потягнулася до її обкладинки. Повільно витягнула із сумочки і стала уважно роздивлятися її містичний вид. 

Зрештою, якщо так подумати, це не зовсім книга, а записник. Тут зберігаються всі бабусині записи, стосовно її магічного життя. 

Я сіла за столик, який знаходився у крамниці і на якому ми з Ірен обідаємо. 

Ну що ж пора.

У нашому світі, хто щоб не говорив, існує і завжди буде існувати магія. Люди вигадують всіляких відьом, демонів, але вони навіть не здогадуються, що є зовсім інше. Існує два типа людей - це Арели і Меріти. 

Меріта - це людина, яка має захищати. Їй сниться смерть людини і кількість днів до смерті. Задача Меріти запобігти вбивства або смерті. Говорити на пряму людині, що вона помре, якщо піде, наприклад, сьогодні в ліс не можна. Якщо Меріта відкриє правду про її майбутнє, ця людина скоро обов'язково помре, якщо не від цієї ситуації, так від іншої і зовсім скоро. 

Арели - це люди, яким потрібна смерть людини, вони вважають, що не можна втручатися в долю людини і будь якими силами, будуть заважати Меріті врятувати чоловіка або жінку. 

Дізнатися хто ти, досить легко. Якщо тобі сниться жертва - ти Меріта, якщо вбивця - Арел. Складністю є те, що Меріта не бачить вбивцю, а Арела жертву.

Також у кожної із сторін є магія і у кожного вона різна. Про кожну Арелу, яку зустріла на своєму шляху, я написала у цій книжці. 

Важливою деталлю для кожних, є маска. Ти, незалежно від сторони, маєш носити маску якоїсь тварини і плащ, що приховає тебе від стороніх очей. 

Емма, це все я пишу особисто для тебе. Твоя магія - це вода. Особливо сильні Меріти з такою магією взимку, коли вода буквально скрізь. Я хочу, аби після моєї смерті, ти взяла саме мою маску лисиці і мій фіолетовий плащ та продовжила мою справу. Я вірю в тебе, ти зможеш.

Бабусин образ змінився на літери щоденника, коли капелька сльози, плавно скотившись по моїй щоці, капнула на сторінку. 

Двері магазину відчинилися настільки різко, що я аж здригнулася і майже не впустила книгу. До магазину, судячи з жіночих голосів, завітали дві жінки. Зрозумівши це, я відклала книгу по далі і попрямувала у сторону покупців. Вчасно ж. Мої руки терли очі, не хотілося додаткових запитаня, чому я заплакана.

На вході справді стояли дві молоді дівчини, років, мабуть, двадцяти. Одна з них щось жваво розповідала іншій і, власне, закривала її собою. Та щойно та зробила крок в сторону, моєму здивуванню не було кінця. Переді мною стояла та сама дівчина, що снилася мені, і яка має померти через сім днів.  

Вона була такая самісінька, як уві сні. Високого зросту, худуватої статури. Білосніжні долоні з довгуватими пальцями, які впевнено і міцно тримали керасинову лампу тієї ночі.

- Давай тільки швидше. - сказала вона подрузі і підійшла до мене. - Доброго ранку. 

- Доброго...

Я була здивована і водночас налякана, налякана тим, що людина, яка потребує моєї допомоги, стоїть переді мною і не може попросити. Ще ніколи люди, які мені снилися не знаходили мене у реальному житті, та і я теж не горіла бажанням. За що тепер не можу спокійно спати. 

Вона просто дивилася на мене, а я вже відчувала провину за її майбутню смерть. Можливо це знак, доля звела мене з нею, аби примусити почати щось робити. 

Її мила усмішка, змушувала усміхатися у відповідь, очі блищали, мов зорі вночі, схоже вона сьогодні у доброму гуморі. 

Треба з нею заговорити. Можливо, якщо здружуся, зможу побільше дізнатися і врятувати хоч когось. 

- Чому Ви не обираєте книгу? 

Дівчина припинила розглядати полиці і зосередилася на мені.

- Я ще не дочитала свої, а ось моя сестра - вказала вона рукою на дівчину, з якою прийшла. - Читає дуже швидко, не встигаємо ходити по магазинам.

Я з усмішкою кивнула головою і перевела погляд на її сестру. Чи може вона виявитися вбивцею? 

Після цієї думки, я одразу труснула головою. Чому я виню у вбивстві перших ліпших людей? Одразу видно, що я не професіонал.

- А які у Вас відносини із сестрою? 

- Чудові, ми майже увесь час проводимо разом. 

- А подруги є? - стала засипати її запитаннями я.

- Так. 

- Не сварилися останнім часом? 

На цьому питанні мені стало ніяково. Вона подивилася на меня зацікавленно, насупивши брова. 

- Це якийсь допит? - міцніше стиснувши свою сумочку, відповіла дівчина.

- О ні. Просто у місті завівся маньяк жіночої статі і... - не могла вигадати продовження я.

- І Ви гадаєте, що це хтось із мого оточення? - обуренно запитала дівчина.

- Ні, звісно, ні. Я... - продумувала в голові всі варіанти відповіді. - Просто хочу подружитися з Вами, Ви так часто приходите до мого магазину, явно цікава людина. 

Вона підняла на мене свої блискучі очі і посміхнулася з глузуванням. 

- Я вперше у Вашому магазині. - все ще усміхаючись, сказала вона. 

Чорт! Знайшла, що сказати!

Моє обличчя зкривилося в сором'язливому вигляді. Моя давня звичка ввійшла в дію і я почала покусувати губу. Мені справді було ніяково, а ось її схоже це розвеселило, вона дивилася на мене, так наче чекала ще запитань. Її вії запитливо блимали, а вираз обличчя так і запитував "Ще щось?". 

Тепер мені стало трішки соромно. Через кілька секунд я відчула, як "горять" мої щоки та вуха. Але відступати уже було пізно. 

- Ну, значить Ви створююте враження дуже цікавої персони. Як Ваше ім'я? - намагалася виправити ситуацію я.

Після моїх слів, вона відійшла від прилавка подалі.

- Агата. - повернулася дівчина в сторону сестри. - Сестро, я бачу ти не можеш обрати, давай підемо в інший магазин? 

Її сестра припинила переглядати полиці і засмучення попрямувала до Агати.

- Так ти права, ходімо. До побачення. - попрощалася дівчина і вони разом із сестрою покинули магазин. 

Це був величезний провал. Проте, я хоч знаю її ім'я, можливо допоможе. 

Знову стало тихо. Продовжувати читати книгу вже не хотілося. Ірен до сих пір не має, стало трішки самотньо. 

Бабуся писала, що моя стихія - вода. Чому саме вода? Я ніколи не відчувала зв'язку з водою. 

Я перевела погляд на вікна за якими лежали гори снігу, а маленький сніжок прикрашав капелюхи перехожих.

Ця стихія особливо сильна взимку, коли вода буквально зкрізь. Згадувала  прочитане в щоденнику. 

Коли я починала думати, що зараз і є зима, а це найкращій шанс почати щось робити, мені хотілося зникнути. Думка про все це, змушувала в глибині душі тримтіти зі страху. Не моє бути героєм, я краще книжечку почитаю, з Ірен погуляю вулицями, повчу іноземну мову, але аж ніяк не бігатиму темними вулицями, борячись на смерть, тим паче нікого не вбью. 

У грудях з'явилася ниюча біль. Треба спробувати. 

Не встигла я нічого зробити, як Ірен з величезного розгону забігла до магазину, на ходу переодягаючись. 

- Пробач, пробач мене, я сьогодні дуже запізнилася. 

- Нічого, я вже звикла. 

Після моїх слів їй стало трішки ніяково. Вона не стала нічого відповідати, натомість опустивши злегка голову вниз. 

- Клієнти були? 

- Так, але нічого не купили. 

Цей сніг за двери не давав спокійно працювати. Тепер мені хотілося щось спробувати, аби перевірити чи насправді я володію магією води, чи може бабуся помилилася. 

Ірен бігала між полицями щось поправляючи чи переставляючи. На вулиці було не дуже багато перехожих, тож можна спробувати. 

- Ірен, ти поки що побудь у магазині, я скоро повернуся. 

- Ага.

Я вийшла із-за прилавка і попрямувала до виходу. 

На даний момент вітру не було, але декілька сніжинок приземлилися мені на кінчик носа. Я зробила ще декілька кроків і... підсковзнувшись впала на спину. Теперь сніг падав не тільки на ніс, а й на все обличчя. Відкрити очі було важко, так як сніг постійно падав. Я хотіла піднятися, але кожного разу мої руки зісковзали. 

Ніколи не подобалася зима. І як тільки мені могла випасти саме вода? Я постійно підсковзююся, а потім синьці по всьому тілу, не приємна річ чесно кажучи. 

Нарешті відкривши очі, я побачила біля себе купу дітлахів, які ехидно дивилися на мене згори. Їх посмішки, які з'явилися через секунду, явно говорили про щось погане. 

І я була права, вже в наступну секунду вони почали кидати в мене сніг, в тому числі і на обличчя. Трішки снігу потрапило мені до рота, коли я намагалася щось сказати. 

- Ей, припиніть негайно! - крикнула я, думаючи, що це допоможе.

Але діти, ні на секунду не зупинилися, наче й не чули. Я прикривалася руками, відвертаючи обличчя, проте, схоже, вони не розуміли, що я не настроєнна на ігри, та й перехожі теж, не спішили мені допомогти. 

- А ну припинили! - крикнула я, як можна голосніше і змогла в цей момент піднятися.

Діти злякалися і відбігли подалі, туди, де був зліплений сніговичок. Вони почали весело кружляти над ним, навіть не роздумуючи про вибачення. Мене охопила злість. Така злість, що прийшлося стиснути ладоні в кулаки якомога сильніше, аби не накинутися на дітей.

Вони продовжували бігати навколо сніговика, і в наступну секунду він розтанув, залишивши після себе невеличку калюжю. Діти, які стояли біля нього, наляконо дивилися на те, що залишилося від їхнього виробу. 

Я, зрозумівши хто винен у тому, що сталося швидко забігла знову у магазин. Бабуся права, я справді володію магією води. 

Увесь цей час, у мене була магія, про яку я навіть не здогадувалася. 

Я почала розглядати свої долоні, вони були мокрі і холодні, з трішки блакитним відтінком. Через пару секунд, блакитний відтінок зникнув у мене на очах, що свідчило про користування магією.

- Що ти там стоїш? - запитала Ірен. - І чому ти вся в снігу? 

Я поглянула на подругу. Розповісти їй про все, що сталося, чи не варто? Як вона сприйме це все? 

Ірен продовжувала чекати моєї відповіді. Вона, моя ліпша подруга, тим паче мені треба терміново виговоритися. 

- Мені треба тобі дещо розповісти. 

Ірен поставила стопку книг на прилавок і ми разом сіли за стіл. Вона чекаюче дивилася на мене, а я все ніяк не могла налаштуватися на розмову. Якщо б мені таке розповіли, я подумала, що людина божевільна, тому, якщо вона не повірить мені, я її зрозумію.  

Потягнувшись туди де поклала книгу, я перенесла її на стіл. Її погляд одразу зосередився на ній. 

Я почала їй розповідати все, як було з самого початку. А тільки потім дала почитати щоденник, аби подтвердити свої слова. Вона стала уважно водити погляд по сторінках, а я трішки нервувалася, пильно слідкуючи за реакцією. Ірен закінчила читати і спокійно відклала щоденник. В наступну секунду усмішка на її обличчі, майже не доторкалася до вух.

- Я завжди знала, що магія існує! - радісно викрикнула дівчина. 

Чесно мене здивувала ця реакція, такого я не очікувала. 

- Коли будемо починати? - жваво запитала Ірен.

- Що?

- Як що? Людей рятувати!