- Вася, я прийшов. Вася?
Богдан не розумів причину відсутності прапорщика. Він не міг залишити пост без нагляду, але ж його ніде не видно.
Богдан знову кинув оком на потаємну камеру 65. Важко було не помітити відклеїну стрічку. І хоч на розводі відповідальний офіцер наказував не наближатись до проклятої хати та відсутність Васьки змушувала не дотримуватись наказу.
Богдан відкрив двері та увімкнув світло.
І без того великі очі постового, після побаченого збільшились вдвічі.
На підлозі лежало мертве окровавлене тіло. На помутнілих, без краплини життя очах завмер страх. Відвисла щелепа, висолоплений язик, перерізане горло.
Широка та глибока рана просувалась далеко в глиб, крізь розірвану шкіру, артерії, вени, дістаючи до хребта. З свіжого смертельного розрізу витікала кров, так, ніби витікає вишневий джем з  круасану.
Богдан важко проковтнув ком в горлі і натиснув тривожну кнопку.
Через дві хвилини на пост забігли працівники нічної зміни. Шість дорослих, звиклих до екстремальних умов робітників, з жахом дивились на тіло щойно вбитого колеги.

- Отже, прапорщик відпустив Вас на вечерю, а коли Ви повернулись, то знайшли його мертвим в порожній камері?
- Так, - повідомив Богдан сидячи на допиті в слідчого.
Чоловікові, на вигляд, було років 40. Він мав чорне короткострижене волосся і невеличкі вуса.
- В СІЗО всі дійсно гадають що в тій камері кожен накладає на себе руки? - цікавився правоохоронець.
- Літають такі слухи, - підтвердив Богдан роздивляючись дорогу металеву ручку в своїй руці.
- Камера порожня. На відеонагляді видно як померлий зайшов всередину, а потім, вона закрилась.
Двері самі не могли закритись. Виходить що Ваш покійний колега сам закрив їх за собою, але...Де знаряддя вбивства? Ніде. Його немає. Ані в нього, ані в минулих жертв. Маєш якісь думки стосовно цього всього?
Богдан примружено глянув на вусатого слідчого.
- Вам дійсно цікава думка звичайного постового, який пропрацював в СІЗО лише декілька змін?
- Я люблю слухати чужі думки. Це іде мені на користь. Чужі думки, надихають на нові, свої думки.
- А що, як ув'язнені в сусідній камері зробили діру в стіні і тепер, потаємно ріжуть всіх підряд? - поділився ідеєю синьоокий хлопець.
- Я теж про це розмірковував. Вже провели обшук в камерах. Жодних дир в стінах.
Богдан потер свого носа і вирішив поділитись другою версією.
- Якщо дир не має і на відеокамері не видно посторонніх осіб, значить, в шистдесятп'ятій з'явилась нечиста сила і більше всього, я схиляюсь до думки, що це привид.
Широкі чорні брови слідчого насупились опускаючись все нижче під самі очі.
- Скільки тобі років?
- 22, - на обличчі постового з'явилась прихована посмішка.
- А розумом, ніби 13.
Посмішка відразу зникла, так швидко, як і з'явилась.

День змінив ніч, а ніч змінила день. Два вихідних дні промайнули так швидко, ніби куля над головою.
День.
Нічого цікавого не відбувалось. Камеру знову опечатали, аби ніхто не пхав туди свого носа.
Богдан ходив по посту та відкривав камери. Злочинців забирали на різні заходи. Відводили на прогулянку, на суди, на етап...
Видалась вільна хвилина. Богдан стояв на коридорі з "прогульщиком"( той хто виводить ув'язнених на прогулянку) і вдихав тютюновий дим який надходив від колеги, який смачно палив цигарку.
- Сань, а з чого все почалось?
Молодший інспектор повільно видихнув дим.
- Все почалося з великого вибуху.
- Де? На цьому посту?
- Ні. Тоді ще не було СІЗО. Тоді нічого не було. Суцільна порожнеча, а потім вибух і з нього зародився всесвіт.
- Дурню, що ти мені мелиш? Я тобі про вбивство в шистдесятп'ятій говорю.
Саня розсміявся адже відразу зрозумів запитання, просто, вирішив пожартувати.
- Спочатку там зарізався один ув'язнений, а вже за тиждень, і всі інші, хто там утримувались. Ну, а після них, Тетерів і Вася.
- І що ж це таке може бути? Як докопатись до правди?
- Бодя, хочеш мудру пораду?
- Ну, давай.
- Забий хрін!

На наступний день молодий працівник знову заступав на нічну.
Богдану лячно було ходити в ніч на майже неосвітленому коридорі.
Він час від часу поглядав на потаємну шистдесятп'яту. Хлопець вирішив самотужки розібратись в загадкових вбивствах.