- Начальнику, вуха пухнуть, - знову благав той самий худорлявий чолов'яга з хриплим голосом.
- А знаєш що? Я візьму тобі цигарок , але спочатку, я хочу щоб ти мені дещо розповів.
- Що завгодно...В межах нормального, звісно, - погоджувався ув'язнений заглядаючи в двері.
Богдан притулився до оглядового вічка камери бачучи всередині обличчя співрозмовника.
- Першим хто помер в сусідній "хаті" був один ув'язнений. Кажуть, ніби він як і всі інші наслідувачі перерізав собі горло. Це дійсно так?
- Та в сраці...Пресували його. Сказали, що він типу "криса". Всю інфу здавав операм. Мужики вирішили провчити падлу, але трішки перестарались, - впевнено звучав хриплий голос із шістдесятчетвертої.
- А що сталось з іншими?
- Щось не поділили. Розділились на "За" і "Проти", похапали заточки та й пішли стінка на стінку.
- А що ж тоді сталось з працівниками СІЗО, яких знайшли мертвими в камері?
- Це вже я не знаю. Можливо, після стількох вбивст там утворилася якась зла енергія. Тепер змушує всіх зводити рахунки з життям. Начальнику, я вже все сказав. Принеси, краще, цигарок.

Ніч повільно ішла за вікном, а Богдан сумлінно виконував свої посадові обов'язки.
Раптом, хлопець завмер на місці спинившись навпроти шістдесятп'ятої.
З порожньої камери доносились людські голоси.
- Відчіпіться від мене! Я ні в чому не винен! - з відчутною хвилею страху звучав голос молодого ув'язненого.
- Ти "криса", а "крис" потрібно травити! - грізно гаркнув інший чоловічий бас.
- Містика. Надзвичайне існує, і  саме мені випала честь стати свідком паранормального втручання.
Тіло автоматично починало тремтіти, але хлопець не звертав на це увагу. Постовий підбіг до камери і заглянув в оглядове вічко.
Перемикач світла знаходився в вимкнутому положені, але в камері горіло слабке нічне освітлення.
П'ятеро чоловіків підступали все ближче і ближче до притисненого до стінки молодого хлопця. Незнайомий, постовому, ув'язнений  був дуже наляканим.
Він мав маленькі карі очі і засіяне ластовинням обличчя. Виглядав на років 20.
- Не підходьте! - з рота летіла слина.
Він запхав руку до кишені своїх спортивних штанів та дістав звідти заточку.
  Гострий предмет був невеличкого розміру і якби ним вдарили в груди, лезо не дістало б до серця. Але ним скористались інакше.
Мужики кинулись на свого сокамерника, ніби зграя псів на беззахисного кота.
Страх змушував піти на крайності, аби врятувати своє життя. Хлопець замахнувся рукою, щоб вдарити заточкою одного з нападників. Але агресивний тип, який був вдвічі більшим за нього, перехопив удар.
Велика долоня здавлювала кулачок хлопця. Вона повільно направляла лезо до шиї.
- Ану негайно припиніть!
Закричав Богдан гупаючи ключем в двері, але ніхто не звертав уваги.
  На очах постового перерізалося горло бідолашного, загнаного в кут, хлопчини. Гаряча кров стікала по шиї. Смертельно поранений ув'язнений жадібно хапав ротом повітря.
Богдан прибрав погляд від оглядовго вічка і глянув на білу стрічку.
- Будь що буде!
Ключ зробив в замку два круглих оберти, ніби іграшкова дзига. Важкі коричневі двері повільно відкрились.
- Відпустіть хлопця! - грізно закричав Богдан дістаючи свій гумовий кийок.
Але ніхто не обертався. Всі дружно дивились на стікаючого кров'ю молодика, який вже лежав на підлозі зтискаючи в кулаці свою окровавлену заточку.
Одна невеличка мить і вся картина завмерла, немов би її поставили на паузу. Силуети стали зникати і перетворюватись в дим. Чорний туман охопив всю територію шістдесятп'ятої камери. Люди зникли, а разом з ними і світло. В камері стало темно та моторошно і лише коридорне сяйво ледь-ледь пробиралось в середину освітлюючи поріг.
Богдан все ще стояв там зтискаючи гумову палицю в своїй спітнілій правій руці.
З темряви з'явилось щось потворне.
Синє мертве обличчя з шкірою яка почала гнити. Рузкойовджене жирне волосся стирчало в різні сторони. Очі були блідими, білими білісінькими, немов сніг. Мертв'як протягнув праву руку до постового. Гнила руку мала великі та гострі пазурі. Кігті мерзеної потвори вперлись в м'яку, сповнену життям, шию працівника установи.
- Вони мене вбили, - злісним нелюдським голосом шепотів привид, - але жага справедливості взяла гору. Я залишився тут, аби всім помститись за скоєне. Вони перерізали мені горло. На щастя, вищі сили наділили мене, ось такими, гострими нігтиками, за допомогою яких, я зміг відплатити аналогічно. Око за око, або ж, горлянка за горлянку.
На обличчі потворної примари з'явилась зловісна усмішка.
Богдан з страхом дивився на жовті зуби і намагався проковтнути ком, який підступав аж під гору.
- Коли ті виродки мене вбивали, постовий не підійшов. Він спав. Та свинюка дрихнула на весь коридор. Той постовий заслуговував смерть. На моє щастя, одної ночі, він заліз до камери, аби знову покимарати. Відтепер, більше ніколи не спатиме на посту, - знову радісна та лиха посмішка.
- А Вася? - тихо, з відчутним тремтінням в голосі, поцікавився Богдан, - Його, то, за що?
- Через нього вони мене вбили. Він мене недолюблював і постійно зачіпав. То обізве нехорошими словами, то стукне, там, на східцях, щоб відеокамера не бачила.
Синій потворний мрець продовжував впиратись гострими пазурями в шию співрозмовника.
- Смотрязі в "хаті" передали підгончик. Траву та мобільний телефон. Васька, разом з іншими своїми співробітниками, знайшов її коли робився плановий обшук. Знайшов і сказав мужикам, що все через мене. Що, ніби то, це я здав їх. А йому і повірили...- інша рука мерця доторкнулась до своєї розрізаної шиї.
- Аби на твоєму місці був інший - я б його не пощадив. Але тебе я відпускаю. Ти не спав вночі. Ти відразу зреагував на мій крик і кинувся на допомогу. Ти сам відкрив камеру, хоча і не мав на це право.
Кігті стали повільно розвіюватись в повітрі залишаючи шию постового. Богдан спостерігав за тим, як у мертвого зникає рука. За однією стала зникати інша.
- Я не "криса". Я хороший хлопець, який просто хотів жити. Ти ж такий самий. Живи і радій. А я вже звільнений. Час вирушати на волю.
Богдан бачив вже одну лише голову, яка повільно танула в темряві.
Одна лиш мить.
Один лиш подих.
Примара зникла назавжди залишивши камеру під номером 65 в спокої.
- Бодька, ти здурів?! - пролунав суровий голос за спиною. Це прибіг корпусний.
- Мені зателефонували з відеонагляду і сказали, що ти відкрив опечатану камеру. На який чорт?! Що ти тут збирався робити?! - невдоволено гарчав старший прапорщик.
- Збирався і зробив. Я звільнив його, - посміхався хлопець.
- Що?!
- Я відпустив його на свободу.