***
Станіслав Мертвий сидів на дивані поруч з Олею. Вони пили каву, а новоспечений її бойфренд пішов до іншої кімнати, аби не заважати слідчому.
- Смачна кава. – причмакував Мертвий.
- Дякую. Я передам Ваші слова Вітасику. Він же її робив.
Слідчий замовк. Він почав пильно стежити за співрозмовницею. Чорнява красуня повільно піднесла чашку до своїх губ. І як тільки но вона почала робити ковток, як Станіслав викрикнув.
- Що сталося в лісі?!
Оля здригнулася ледве не захлинувшись напоєм.
- Чому Ви звертаєтесь до мене в такому тоні?
- Вибачте, - вже спокійно вибачився слідчий. – Цікаво, а ваша кава на смак така ж як і моя?
  Рука Станіслава потягнулась до Оленої чашки.
- Що Ви…
Дівчина не встигла заперечити як мертвий вже зробив ковток кави. Він закрив очі і цілу хвилину просидів в такому стані.
Оля дивилась на чоловіка немов на душевнохворого. Її дивувала така поведінка слідчого.
Станіслав розкрив очі.
- Відтепер все зрозуміло. Тримайте свою каву.
- Зрозуміло що? – запитала дівчина беручи до рук свою чашку.
- Я знаю все, що там відбувалось, – Мертвий підвівся з дивану і почав ходити взад-вперед по кімнаті. – Це був Любомир Дзвін. Він вже давно в розшуку. Спочатку він захистив Вас від злочинця, який переховувався в лісі, а потім, на Ваших очах вбив Вашого хлопця. Хотів те ж саме зробити і з Вами, але залишив жити. А Ви пообіцяли його не видавати поліції. Я розумію, Вам було страшно…Мене розчаровує те, що цей жорстокий вбивця не потрапить за грати. Він псих і страждає роздвоєнням особистості, а це означає, що за ним плаче дурка.
Оля сиділа в ступорі.
- А як це Ви так все це…
- Я ж не можу про це розповідати кожному з ким працюю. Краще випустіть мене. Час діяти!
 Станіслав Мертвий мало кому розповідає про свою унікальність. Два роки тому, вбивця на його очах вбив кохану дружину і намагався вбити його, але він вижив. Будучи при смерті, його душа знаходилась між двома світами. Саме після цього чоловік отримав унікальний дар.
Коли люди щось п’ють вони залишають певну свою частку. Ні, це не слюні, як Ви могли подумати. Не обов’язково запускати кораблі в гавань.
Якщо людина щось згадує коли п’є, то ці спогади виходять з неї, а Станіслав, випиваючи напій після тієї людини, отримує і бачить ці спогади.
Дивний дар який допомагає слідчому розкривати купу злочинів.
  Мертвий вийшов з підїзду і зробив телефонний дзвінок.
- Ало, опер уповноважений Старший Лейтенант Мертвий. Негайно висилайте якомога більше людей до Дахнівського лісу. Сьогодні ми спіймаємо того психа.
***
Петро Чвертка вже був біля вхідних дверей, як вони відчинилися і на порозі повстав молодий світловолосий хлопець з блакитними очима.
- Дивовижний день. – посміхнувся дух, який взяв під керування тіло Любомира.
- Ти хто? – збентежено запитав Петро і перезарядив дробовик.
- Тихіше. Опусти зброю, - спокійно промовив дух.
- Твоє ім’я? Кажи!
Співрозмовник замислився над тим, яке ж йому сказати, адже невідомо невідомо з якою метою цей тип приперся до його оселі.
- Я Дем’ян Хмародер, - відрекомендувався дух ім’ям яке мав при житті.
- Точно? Може ти Любомир?
Дем’ян збагув в чому справа. Незнайомець шукає справжнього володаря цього тіла. Мабуть, хоче поквитатись за скоєні вбивства. Одне не обережне слово і Петро зробить постріл. А цього не можна допустити, адже потім всім його планам про вічне панування на Землі прийде кінець.
- Таких я не знаю. Демян - моє ім’я. Можу своїм життям поклястися тобі в цьому.
Очі чвертки все ще підозріло глянули на землю.
- Чому навколо твоєї хатини обсипано маком?
- Щоб злих духів відганяти, - усміхнувся співрозмовник.
- Бовдур, чи що?
- Занадто забобонний, просто. Досить вже тицяти цією штукенцією.
- І все таке…Ти дійсно не Любомир?
- Дійсно, дійсно.
Петро не роздивлявся оголошень які розклеюють на стовбах і не дивився на фото, яке всім показував Сергій. Чвертка був впевнений що тут вони нікого не знайдуть. Тож йому нічого не залишалось, як взяти і повірити незнайомцеві.
- В тебе горілка є?
- Зараз гляну.
Дем’ян сховався в хатині і через декілька хвилин вийшов з пляшкою.
Любомир купував її, щоб час від часу заливати своє горе. Вона єдина хто заспокоювала хлопця, адже крім неї це зробити було нікому.
- Петро, ну що там? – донісся з рації голос Сірого.
Узрівши горілку, Чвертка зрозумів – Краще гірка брехня, ніж солодка правда.
Чому брехня гірка? А невже горілка може бути солодкою? Зараз Петру буде гірко.
- Порожньо. Жодних слідів, які б вказували на те, що тут хтось мешкає.
Щасливий Чвертка увійшов до хатини, залишившись на одинці з лютим вбивцею.

Немов зазомбований, Сергій покірно прямував за привидом своєї коханої.
Він не міг до неї наблизитись. Тільки но чоловік підходив, як вона зникала і з’явлалась знов здалеку. Так тривало раз за разом.
- Кохана моя, чому ти втікаєш? Я хочу тебе обійняти!
- Всьому свій час, дорогенький, - ніжним голосом промовляла красуня. – Ходи зі мною. Ще трішечки.
Засліплений помстою та до без тями закоханий молодий чоловік покірно просувався по дрімучому лісі.

Лесик лежав на землі і жував отруйни гриб.
- Чуваче, годі тобі тут валятись! Ти маєш іти і відшукати вбивцю. За друга, за Сірого, за його померлу дівчину. – говорив незвичною йому інтонацією П’ятка.
Він повільно підвівся і завмер. Скляні очі роздивлялись дерева. Щось в них було не так. Вмить, на кожному з них, з’явились людські очі. Гарно придивившись, Лесик розгледів дівочі силуети. Під кожним деревом стояла стрункої фігури дівчина. Красуні були під колір соснової кори і легко зливались з деревами.
- Оце то так, справжні лісові мавки, - радісно, але повільно говорив наркоман.
Дівиці відійшли від сосен і їхні тіла набули природного людського кольору.
На дворі Осінь, а красуні спокійно себе почувають будучи зовсім оголеними. Десять струнких та вродливих довговолосих красунь ступаючи босими ногами на холодну землю наближались до Лесика.
- Красунчику, ти хочеш розважитись? – запитала одна в той час, коли всі дівчата обступили з усіх сторін молодого чоловіка.
- Мої ви хороші. Я то дуже хочу, але я прийшов сюди, щоб допомогти своєму другові.
- Лесику, твій друг почекає.
Наркоман жадібним поглядом оглянув спокусливі дівочі тіла. Всюди великі та пишні, немов дині з бабусиного городу, груди. Бажання насолоди наростало з неймовірною швидкістю.
- Я в Раю, - Лесик радісно спустив до низу свої військові штани.
Всі дівчата пристрасно дивились на чоловіка. Одна зробила рукою поштовх в груди хлопця і той звалився на землю.
- Я буду перша. – промовила зеленоока брюнетка і всілась на його…

Дух курував тілом Любомира. Він сидів за столом і розпивав горілку з Петром.
- Ти грав коли небудь в «Цеглину»? – поцікавився Чвертка закусюючи солоним огірком.
- Це що таке?
- Гра така. Сідають мужики за стіл, а під низ запускають курву. Вона комусь одному починає смоктати, а той мусить сидіти з цегляним виразом на пиці і не подавати виду. Якщо його розкусять, то це вже все.
- Що все? Тоді вже він лізе під стіл?
- Ні, - роздався реготом Петро. – Просто вибуває з гри.
- Ти мені краще скажи, скільки це вас тут зібралось?
- Четверо, це разом зі мною.
- Чудово. Навіть більше ніж достатньо. – зрадів дух.
- Не зрозумів?
- А й не варто. Давай, но ще по одній, - хитрий Дем’ян поповнив чарки.
- Друга за друга.
- Егеж.
Дух хитрим та злісним поглядом дивився на свою майбутню жертву яка нічого не підозрювала.
- І що ж вас привело до лісу?
- В тебе під носом ман’як людей крамсає, а ти ніби не знаєш про це. Любомир його звати. Він вбив дівчину мого друга. Відтепер він бажає помсти. От ми і приїхали його ловити.
- Ви всі озброєні?
- Звісно, тому що хто зна, що від того навіженого можна очікувати.
- Це дійсно так, - зауважив радісно Дем’ян в якого в голові вже назрів план. – А як користуватись цією штукою? І що це воно взагалі таке?
Хмародер доторкнувся до рації яку Петро поставив на стіл.
Чвертка здивовано дивився на співрозмовника своїми спянілими очима.
- Чуваче, ти в якому світі живеш? Ти часом не заблукав в часі? Можливо твій дім – середньовіччя?
Сказані слова розсмішили Дем’яна, адже в якісь мірі саме так і було. За своє смертне життя він жив ще в ті часи, коли люди на конях їздили і свічками освітлювали оселі.
- Це рація. Вона для того, щоб спілкуватися на відстані. Затиснув ось цю кнопочку і сказав, що хочеш. Потім відпустив і чекаєш на відповідь.

- Катрусь, скільки я ще за тобою бігатиму?! – роздратовано кричав Сірий в слід примарі.
- Ми прийшли.
Перед очима молодого чоловіка відразу все потемніло. Кольори втратили свої барви і світ став чорнобілим. На мотрошньому фоні, немов у фільмі жахів, повторювалась подія того страшного дня.
Катя радісно розмовляє по телефону, а позаду неї, повільно наближається Любомир. В правій руці хлопець тримає металеву шпажку від шашлику.
Сірий розумів, що він бачить минуле, але чомусь почав кричати.
- Катя, позаду! Втікай!
Чоловік підбіг до вбивці і спробував нанести удар, але його рука пройшла повз людську фігуру, яка його не помічала.
Катя обернулась і Любомир встромив їй в око металевий шампур.
- Ааа! – волав Сергій. – Навіщо ти мені це показуєш?! – сильний духом чоловік почав ридати.
Очі з яких лелись рікою сльози дивились на те, як вже лежачій на землі Каті, Любомир надавив ногою на шпажку і метал пробив дівочу голову.
Сергій закрив своє обличчя рукою, аби не бачити цього жорстокого насилля, а коли прибрав їх, то все скінчилось. Видіння зникло, а світ знову набув кольорових барв. Чоловік обернувся назад.
- Ааа! – він викрикнув від неочікування.
Перед ним стояла Катя, але це вже була не та прекрасна дівчина, як при житті. Її шкіра зблідніла, око помутніло набувши білого мертвого кольору, а іншого не було зовсім. На його місці стирчав металевий шампур, який пробивав голову навскрізь, а з під нього пролилась темно-червона кров, яка стікала по всій щоці.
Сірий відступав назад, тому що такий вигляд Каті, його не на жарт перелякав.
- Що ж сталось? Я тобі такою не подобаюсь? – потворна примара повільно наближалась до молодого чоловіка.
- Навіщо ти так зі мною? – Сергій все відступав. – Я хочу бачити тебе такою, якою ти була раніше. Хочу бачити тебе з зовнішністю живої людини.
- Побачиш, якщо вб’єш того хто це зі мною зробив.
- Я ж саме за цим сюди і приїхав.
- Тоді йди зі мною. Я вкажу тобі дорогу до його оселі.

Тримаючи міцно обома руками автомат, напару з нудьгою, пробирався лісом лисоголовий Дизель.
- Щось мені підказує що марна ця затія. Немає тут того вбивці. Вже, мабуть, і з країни виїхав. Я б на його місці так і зробив. Лівий паспорт, пластична операція і – Бувай, моя рідна Україно.
Повернувши голову в бік, чоловік побачив горку землі на якій виднівся дерев’яний хрест, зроблений власноруч з двох соснових палиць. Земля була без жодної бур’янини, що означало, що за могилою хтось доглядав. А також, на купі землі стояли свіжі польові квіти.
Дизель не міг знати звідки тут взялась могила. Це була сама перша жертва злого духа, відтоді як він оселився в лісі. Бідолашна дівчина заблукала і зустрілась з Любомиром. Дем’ян заволодів тілом хлопця і побавившись з дівчиною забрав її душу.
Провина міцно засіла на душі Любомира. Через це він не зарив її як собаку, а зробив могилку і постійно на ній прибирає та приносить квіти.
- Не факт що тут захована людина, -подумав про себе Дизель. – Можливо хтось зарив тут домашнього улюбленця: котика, песика, чи хом’ячка, - але підсвідомість підказувала зовсім інше.