- В нас великі проблеми.
Затамувавши подих Любомир приготувався слухати чорняву дівчину в окулярах, котру він бачив на екрані свого ноутбуку.
- Я весь у Вашій увазі.
- Дем'ян Хмародер був дуже сильним магом-чорнокнижником. За своє життя він загубив сотні невинних душ. Багато хто намагався його знищити, але всі їхні старання летіли прахом. Та як в народі кажуть " І на старуху буває проруха" Він помер у віці сорока пяти років. Декілька мольфарів здолали його в магічнім бою, після чого, порубали його труп на шматки і захоронили кожну частину тіла якомога подалі одну від одної.
Хлопець був просто в шоці, адже почуте здавалось якоюсь страшилкою для підлітків.
- Магія, чорнокнижник, мольфари...Моніка, Ви що, пожартувати вирішили?
Дівчина була з серйозних людей і Любомир відчував це, - Бачу що ні...Гаразд. Ми дізнались хто він, а чи відомо найголовніше?
Хлопець задер рукав своєї темної кофтини оголивши ліву руку, на якій Моніка побачила шрами від численних порізів, які простягались уздовж вгору, один за одним.
- Ці мітки - це кількість вбитих ним людей. Нащо він це робить?
Чорнява красуня знала відповідь і відразу взялась пояснювати, - Цей дух, котрий в тобі оселився, він прагне до повноцінного існування. Він збирається назавжди заволодіти твоїм тілом.
- Невже таке можливо? - страх увійшов без дозволу до тіла молодого хлопчини.
- Так. Скільки вже міток на твоїй руці?
- Десять.
- Багато. Дуже багато. Якщо моя інформація вірна, то Дем'ян прагне зробити один обряд. Для цього він має зібрати 13 людських душ, душ тих людей, яких він вбив особисто. Якщо чорнокнижник назавжди заволодіє твоїм тілом, до нього повернеться вся його магічна сила і один лише Господь знає що цей нелюд вчудить.
Любомир сидів з відкритим ротом. Здивування пробрало кожну клітину його тіла. Раніше він захоплювався містикою та нечистою силою, але не міг уявити, що вона може бути настільки реальною.
Моніка чудово розуміла всю величину данної загрози, тому намагалась з усих сил допомогти хлопцеві.
- Любомире, все буде добре. Довірся мені. Я знаю як прогнати цю сволоту. Ми відправимо його назад до пекла. Треба лише трішки почекати.
Молоде обличчя хлопця вкрилось полотном смутку.
- Знаєте, Моніка, я - оптиміст. Я люблю і ціную своє життя. Коли зі мною сталось таке нещастя, я вирішив знайти спосіб щоб його прогнати, - в горлі пересохло. Блондин перевів подих і продовжив. - Я вбив, тобто він вбив, мого найкращого друга та його подругу.  Мою дівчину, яку я дуже кохав.
За грати я не збирався, адже я не винен. Зібравши речі я сховався в лісі. Сподівався, що тут рідко бувають люди, отже вбивств більше не буде...Та я помилявся.
Спочатку була одна жертва, але я змирився і продовжував шукати спосіб. Потім ще три, та я все шукав і шукав. Після цього ті злочинці, що втекли з тюрми. На них мені було плювати. Вони гнилі люди і заслужили смерть. Потім ще один молодий хлопець. От він був нівчому не винен, - немов краплини дощу по склі, стікали сльози по щоках Любомира. - Десять, Моніка. Він вбив аж десять людей, а я увесь цей час переймався лише за свою сраку. А зараз, залишилось троє. Якщо в нас нічого не вийде то рано чи пізно він їх назбирає...Все. Я вирішив.
- Що ти вирішив? - дівчина здогадалась до чого він веде, але все ж запитала.
- Я накладу на себе руки. Я піду з життя, а разом зі мною ця проклята душа полетить назад в Пекло.
- Ні. Стій! Не роби цього. Це не вихід. Ти чуєш мене?! - збентежено відмовляла Моніка.
- Це моє життя і мені вирішувати що з ним робити. Приємно було з Вами поспілкуватись і велике "Дякую" за те, що мені допомагали.
Дівчина щось кричала знедоленому хлопцеві та він не бажав її слухати.
Руки закрили ноутбук і в деревяній хатинці запанувала тиша.
- От і все. Настав мій час.
Любомир витер сльози з свого засмученого обличчя, після чого підвівся з за столу.
Немов хомяк в колесі, вертілись в голові  різні ідеї самогубства.
- Що ж мені робити? Втопитись в озері? Чи може повіситись на сосні? Скинутись з прірви чи може, віддати себе голодним вовкам на розтерзання?
Любомир зібрався вже залишити хатину, яка вже встигла стати йому рідною, але перед цим вирішив дізнатись час.
Наручний годинник, той самий, з червоним циферблатом, показував невтішні цифри - 08:01.
- Твою ж матінку...
Єдине що встиг вимовити самогубець перед тим як знепритомнів.
Тіло, немов мішок з картоплею, важко гепнулось на деревяну підлогу.

***
Фантазер - ти мене називала
Фантазер, а ми з тобою не пара.

Цей, давно вкритий сивиною хіт, доносився з старенького зеленого УАЗика в якому їхало четверо чоловіків.
Автомобіль швидко залетів до лісу.
Люди, які сиділи в салоні, виглядали так, ніби зібрались на полювання, адже на кожному був військовий комуфляж.
За кермом, в піксельці( військова форма нового зразка)та з лисою головою, сидів Дизель. Він отримав це прізвисько за свою лисину та велику жагу до швидкості. Поруч з ним, сидів чорнявий чоловік. Сергій чи просто Сірий. Саме він і зібрав своїх друзів.
Серед вбитих на "Кровавому пікніку" дівчат, була його кохана. Рудоволоса дівчина Катя, котра постійно сиділа в телефоні спілкуючись зі своїм хлопцем.
Сірий дуже палко її кохав. В молодят все вже йшло до весілля, якби не сталося горе. Вірний та відданий чоловік не зміг залишити справу без покарання.
Сергій взяв друзів і помчав в ліс на пошуки вбивці.
На задніх місцях сиділо ще двоє. В чорній панамці спав Лесик, а поруч з ним, патлатий, довго не стрижений Петро. Він відкрив вікно і почав жадібно хапати прохолодне осіннє повітря.
- Петя, що таке? - запитав Дізель хитаючи своєю головою під ритм музики.
- Паскудно трішки після вчорашнього.
- В тебе все як завжди, - посміхнувся водій.
- Бухати менше треба, - невдоволено буркнув Сірий.
- Друже, ти чого? - поцікавився Дізель, який найбільше товаришував з Сергієм.
- Я покликав вас на серйозну справу, а Петя Чвертка відходняки ловить. Лесик П'ятка напалився та в сплячку впав. Як з такими ідіотами полювати на серійного вбивцю?
- Добре, що хоч мене не обісрав, - іронічно видав лисий.
- А ти музло своє вируби. Від такого лайна мені блювати хочеться!
- Сірий, це моя пташечка і я тут все "рішаю", тому я не вимкну музику.
- Якщо я тобі через неї заблюю увесь салон, прибиратимеш ти, адже це твоя пташечка і ти тут все "рішаєш".
Дизель відразу взяв і слухняно вимкнув музику.
- Гальмуй тут!

***
Дзенькіт вхідного дзвінка лунав по всій двокімнатній квартирі. Це неприємне дзенькотіння нагадувало звук поліцейських сирен.
Через хвилину двері відчинились. Їх відкрив молодий хлопчина. Стрункий, підтягнутий та майже оголений. На ньому був лише синій рушник, яким він підперезався аби приховати своє господарство.
Перед ним стояв високий молодий чоловік в чорному осінньому пальто. В блакитних очах виднівся постійний смуток і в свої 27 він був зовсім сивий. Білий немов сніг.
- Ти хто такий? Та чого тобі тут треба? - оголений хлопець увімкнув свою раму надувши свої груди, немов півник.
І від разу узрів службове посвідчення, котре чоловік підсунув йому майже під ніс.
- Старший лейтенант Мертвий. Слідчий з кримінального розшуку.
Рама хлопця відразу здулася, ніби повітряна кулька.
- Мені потрібна Ольга Рудницька.
- Оль! - викрикнув хлопець в сторону кімнати.
Блакитні очі слідчого зустрілись з здивованим поглядом дівчини. На ній гарно сидів рожевий халатик, а мокре чорняве волосся вказувало на те, що вона тільки но вийшла з ванни.
- До тебе тут слідчий прийшов, - відразу повідомив хлопець.
- Якщо Ви з приводу того, що сталось в лісі, то я вже розповіла все що знала, ще місяць тому.
Слідчому її відповідь видалась якоюсь не впевненою. Оля хвилювалась. А просто так, люди не хвилюються.
- Ви, пані Ольга, розповідали іншому слідчому. Його нещодавно звільнили, а на його місце прийшов я і хочу на власні вуха почути від вас все те, що там відбувалось. Я увійду?
- Так. Звичайно, - знехотя дозволила дівчина.

***

Четверо друзів дістали дістали з багажника автомобіля зброю. Все це було знайдено на чорному ринку і звичайно що було нелегальним. Кожен з чоловіків взяв те, що більше припало до душі.
Сергій взяв два пістолети Макарова, котрі вже лежали в кобурі. І хоч серед всього вони були найслабшою зброєю, проте носити їх найзручніше.
Дизель з радістю пересмикнув затвор автомата Калашникова.
- Останній раз, з такого ще в арміїї стриляв.
Накурений товариш Лесик, він же П’ятка, обрав стареньку двохствольну рушницю.
- В мого діда така була. Це єдине з чого я вмію стриляти.
Чоловік не служив в арміїї навідмінно від інших друзів.
А Петро Чвертка взяв найкрутішу річ, яка там була – дробовик Вінчестер.
- Тримайте. Гадаю, мені не потрібно вам пояснювати як цим користуватись, - промовив Сергій роздаючи чоловікам рації.
Вони були чорного кольору і мали невеличку антенку. Такий пристрій зручно сидів в руці.
- Рації мають бути постійно увімкненими, бо не дай Боже що…
- Все буде добре, - з розтянутою аж до вух усмішкою заспокоїв накурений П’ятка.
Сірий кинув грізний погляд на Лесика. Він хотів накинутись і начистити йому пику, але це бажання так і не вирвалось за межі його думок. На ділі Сірий не вдарив би свого товариша.
Петя Чвертка стояв осторонь. Зрозумівши, що на нього ніхто не звертає уваги, чоловік обернувся спиною до друзів. Рука хутко витягла з внутрішньої кишені кітіля флягу. Відкривши пробку, любитель випити, відчув приємний аромат домашнього самогону. На данний момент, алкоголь його манив так, як ніколи раніше.
Ще мить і чудодійний напій зал’ється Петру в горлянку, немов Керчинський залив в Магеланову протоку.
- Петро, цап тебе нюхав та здох! – викрикнув Сергій, який непомітно підкрався до друга. – Ти сюди прийшов мені на допомогу чи бухати?!
Сірий швидко вихопив флягу з рук Чвертки і відразу все вилив на землю.
Петро з жалем та розчаруванням в очах дивився на те, як самогон виливається на землю так сумно, немов мала дитина в якої забрали іграшку.
- Петю, прошу тебе як друга. Зберись і допоможи мені. Як відшукаємо і завалимо ту тварюку, я тобі таку поляну накрию, що питимеш стільки скільки душа бажає. І не ось це дешеве лайно, а дорогий віскарик.
- Добре, - засмучно походився друг.
- Друзі, я вам вчора показував фото вбивці. Зараз не варто мені це робити вдруге? – поцікавився Сірий.
- Ні! – викрикнули всі в один голос.
- І так. Це Любомир Дзвін. Молодий шмаркач, який знаходиться в розшуку за вбивство своїх друзів та своєї дівчини. Я впевнений, що саме він і є цим лісовим вбивцею. Катруся, пам'ять їй небесна,  говорила його ім’я. Те падло вбило людей в місті, а потім втікло до лісу і продовжує це робити тут. Шукатимемо його оселю. Він же повинен десь жити. Розходимось в чотрири різні сторони. І саме головне – тримайте рацію увімкненою.
***
В цей час, коли Оля плела гарно свій обман, немов та бабця, котра плете світер, слідчий ходив по кімнаті роздивляючись різні предмети які стояли на двох книжкових полицях.
- Я відійшла справити свої природні потреби, а потім побачила що Олексій вже мертвий. Перелякавшись я відразу кинулась геть.
Слідчий різко обернувся до сидячої на дивані дівчини.
- Оля, Ви п’єте каву?
- Так. А що?
- Зробіть, будь ласка, мені і собі.
- Добре.
Оля попросила в свого новоспеченого бойфренда, котрий вже встиг одягти футболку та спортивні штани. Як тільки молодик пішов на кухню, Оля відразу мовила.
- Ви, мабуть, мене засуджуєте?
- За що? – Мертвий вдав що не розуміє.
- Минув місяць з того часу, як вбили мого хлопця, а я вже з іншим.
Слідчий дістав з полиці якусь книгу і роздивляючись її спокійно відповів.
- Я Вам не суддя і не Господь, щоб Вас засуджувати. Це Ваше життя і Ваш вибір.
- Розумієте, пане слідчий, я молода, вродлива. Я хочу кохання. Хочу радіти життю. Мені потрібно аби зі мною хтось був поруч. Життя Андрія скінчилось, але ж моє продовжується.
- Логічно, - Мертвий поставив книгу на своє місце.
- У вас є кохана?
- Була.
- А чому «Була»? Не зійшлись характерами?
Молодий слідчий обернув свою сиву голову до свідка і з сумним голосом мовив.
- Її вбили, на моїх очах.
- Божечко, - Оля схопилась рукою за обличчя. – Вибачте мене.
- Нічого.
- А як давно це сталось?
- Два роки тому, - з важкістю промовив Станіслав Мертвий.
- І за цей час Ви так ні з ким не…
- Так, - слідчий не дав договорити дівчині. – Якщо ти дійсно ту людину кохаєш, то ти кохатимеш її завжди. І не важливо, з тобою вона чи ні, жива чи померла. Їй ніколи не знайдеться заміна.
- Кава готова.
До кімнати увійшов бойфренд Олі несучи на підносі дві чашки гарячого напою.


***
Закинувши свою двохствольну рушницю за спину Лесик П’ятка з радісним настроєм прямував туди, куди дивляться очі. Ідучи повз старі соснові дерева, чоловік оглянувся по сторонах і підніс рацію до обличчя.
- Раз, два, рас. Чвертка яйкотряс. Перевірка апаратури.
- Говори лише по справі, бовдуре! – пролунала відповідь від Сірого.
- Злюка, промовив Лесик сам до себе.
Ноги відразу завмерли, а погляд запалав щастям.
Перед ним росли на землі декілька отруйних грибів. Вони були синього кольору з червоним плямами.
- Оце так знахідка. Зараз пожуємо, - П’ятка задоволено схилився до них.

- Чвертка яйками тряс…Паскудник, - бурчав Петро обома руками тримаючи дробовик, - Один раз по п’янці виліз на стіл та помахав своєю шишкою аби гарно привітати друзів з Новим Роком, так ця чурчхела, мені відтепер це постійно пригадує.
Чоловіка збила з думки яма, яку він побачив на своєму шляху. Глибокий спуск до низу де видніється з поміж дерев старенька дерев’яна хатина.
- Хлопці, я знайшов хатку Баби-Яги, - промовив в рацію Петро.
- Ти теж пожартувати вирішив? – запитав сердито Сірий.
- Які жарти? Я бачу якусь хату.
- Слухай, друже. Обережно оглянь її. Можливо в ній нікого не має, але якщо когось там знайдеш чи може побачиш, що все вказує на те, що там хтось живе, відразу дай знати. Як прийняв?
- Ніяк не прийняв, бо ти не дав мені це зробити, - Петро зробив натяк на вилитий самогон і почав спускатись до низу.

Сергій повільно просувався лісом уважно оглядаючись довкола.
Невідомо звідки пролунав ніжний дівочий голос.
- Коханий.
Покрутившись на місці Сірий зрозумів що нікого не має.
- Сергій, любий.
Вдалині, за метрів 50,  чоловік побачив людський силует.
Це була його кохана. Вона мала руде волосся з короткою зачіскою під Каре і носила той самий одяг, який був в день її смерті. Джинси та майка.
- Катруся? – Сірий не вірив своїм очам. – Невже це ти?
- Ходи до мене? – дівчина спокусливо манила вказівним пальцем коханого.
Сергій знав що Каті не має серед живих, але в цей момент мозок не бажав це розуміти. Чоловік покірно наближався до примари.