Навіщо

Алина Забуга

Навіщо серце мені рвеш? Навіщо душу вивертаєш? Я хочу знати як живеш, Коли я йду. Чи ти чекаєш Мене, коли до тебе йду? Я хто для тебе? Так - забава? Звичайна лялька? Так чи ні? І я не знаю маю й право Чекати щирих почуттів. Я так чекала на кохання. Тепер бажаю утекти. Твої долоні та питання Збивають зі шляху думки. А як інакше? Лиш з тобою Побачила нове життя. От тільки ти підеш, а лялька Втрачає сенс свого буття. Без тебе сон не йде до мене. Без тебе спокою нема. Навіщо ж так знущатись з неї - З тієї, хто не зна про почуття? А та відвертість, із якою Мене піймав? Я все сказала - Щире серце, А ось майбутнього нема... 18.04.18

2019-07-18 17:49:21

3

0

Схожі вірші

Всі

Приходи (RU-UA)

Ай

Черничные пироги, молоко с мёдом. Приходи. Почитаю тебе стихи и раны замажу йодом. Буду исцелять поэтапно все твои трещинки и порезы, даже в твоё заледеневшее сердце, поверь мне, — смело полезу. Повір! Залізу без страху. Без жалю, не боячись. Бо наше розпалене вогнище змушує бути хоч чимось. І тільки не хвилюйся — ми не розчинимось. Ні одне у одному, ні у часі. Мы снова столкнёмся, неспособные противостоять этой связи. Истощенные, но в друг друге, нашедшие дом. Якщо не перше життя, то і не перший том. Не перший різновид мов у моїх віршах. Не найдёшь меня в жизни? Отыщешь во снах. За той дверью, где я нам в пирог добавляю чернику. Приходи. Мне одной без тебя здесь ужасно дико.

42

3

2145

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

12491