8:56
– Алекс синку, ти якраз приїхав вчасно поки Енджел в лікарні потрібно вирішити деякі питання по весіллю.
– Добре, я подивлюсь потім, а що це за валізи?
– А це речі Енджел, після лікарні вона вже буде жити тут.
– Он як... хах – я пішов та налив в стакан віскі.
– Синку що в тебе за вигляд мішки під очима?
– То пусте.
– Добре я тоді піду зустрінусь з мамою Енджел.
– Добре до зустрічі!
Взявши валізи пішов до нашої спальні, розбираючи речі, Ені я побачив плюшового ведмедика, якого я подарував 2 роки тому, ми тоді зустрічались, але чому після того болю що я їй вчинив вона його зберігає?
Поклавши ведмедика на наше ліжко, і розібравши речі спустившись на перший поверх на столі лежали каталоги костюмів, погортавши я написав мамі та скинув фото обраного костюма в месенджер. Сидячі в тиші я розмірковував про того ведмедика, чому вона його не викинула , це якийсь знак чи я сам себе накручую. З розмірковувань мене вивів дзвінок
– Слухаю!
– Синку ти не забув про засідання?
– Ні я буду вчасно не турбуйся.
– Тоді до зустрічі!
– Так до зустрічі!
Взявши потрібні документи,ключі від авто поїхав в компанію.
– Добрий день пане Алекс, вітаю вас з майбутнім весіллям!
– Дякую.
Зайшовши в кабінет, я кинув документи на стіл.
– Синку що трапилось?
– Тато не лякай мене так...
– Вибач,хотів з тобою поговорити тет на тет.
– Як ти ?
– В нормі
– Як Енджел?
– Я вчора ввечері приїхав до неї, медсестра сказала ,що вона зараз під снодійним , що краще не турбувати , але я попросив вона все ж таки впустила, тато я ніколи не міг подумати, що через такий період часу я всерівно її кохаю. Я сьогодні розбирав її речі,і побачив того самого ведмедика якого подарував 2 роки тому коли в нас були стосунки, у мене щось в душі заболіло.
– Це знайомо синку, я тобі так скажу я твою маму теж довго та нелегко привертав увагу і ось вона моя дружина і ми з нею вже 20 років разом, це жінки вони хочуть уваги, обіймів, підтримки, сильного плеча, а те що вони кажуть що не хочуть бачити нас, це тільки для того щоб захистити себе, бо вони невпевнені в нас для цього їм потрібен час, Алексе відкрий себе справжнього годі прикидатись жорстоким, серйозним, та всерівним, ти не такий.
Еніджел це рідкий вид дівчини на даний період, вона ніжна, правильна, мудра розсудлива, але коли ти її своїм несправжнім характером та душею будеш її стискати, і ображати вона швидко зів'яне. Будь собою, дай слово що після весілля ти відкриєш їй себе справжнього.
– Добре обіцяю, дякую тату
– Нема за що пішли бо в нас засідання через 10 хвилин, а запізнюватись директорам неприпустимо.
14:50
– А ось і ми – Мія і Аліса заходять до палати.
– Привіт дівчата!
– Це вже наша Ені,а то така була що і страшно дивитись– Мія з цими словами пішла мене обіймати.
–Як ти? Що поробляєш цілими днями?
– Та нічого такого, вчусь онлайн, читаю книгу, дивлюсь серіали ,та фільми.
– А їсти?
– Що їсти?
– Я не почула від тебе слів також їм, ти чула від неї таке слово Аліс?
– Ні аяя, Ені чому ти себе так запустила нічого не їсиш. М?
– Так тихо я їм там фрукти...
– Все зрозуміло Аліс тримай її
– Ей?!
– Тобі потрібні сили та вітаміни – Аліса підходить до мене.
– Якщо вона не відкриє рот, я їй цією ложкою по голові як гепну, що знову пам'ять втратить.
– Та добре добре, поїм я тихо!
– Це вже інша справа.
15:50
– Так а зараз в мене є ідея, давайти пограємо в монополію, як в дитинстві?
– О боже Алісо, коли це було 8 років назад, я навіть забула як в неї грати, але точно знаю хто програє.
– Я теж– сміючись сказала Аліса.
– А чому я, можливо в цей раз я виграю.
– Ну що граємо?
– Я за!
– Я теж, я чур заправляю банком – Мія сказала дитячим голосом та гримасой.
– Ти диви,як 8 років назад хах– я засміялась.
– Ну що почали – з цими словами ми полинули в гру.
18:50
– Пані Енджел!
– Що капельниця?
– Ні збирайте речі вас виписують
– Серйозно?!
– Так, через 5 хвилин лікар прийде вас оглянути, а потім ви можете їхати.
– Ми тебе почекаємо!
– Ні не потрібно, мене мама забере і я поглину в глибину справ, як завжди.
– Добре ми тоді чекаємо тебе завтра з новими силами на парі.
– Так звісно до зустрічі!
Після цього зайшов лікар задав декілька запитань, потім щось написав і сказав що ще тиждень потрібно пити ці ліки що він приписав.
– Добре дякую.
Затефонувавши мамі ,та повідомивши що мене вже виписали вона сказала що зараз приїде.
18:53
– Алексе Ені виписали приїдь та забери її до вашого будинку, а ми поки з твоєю мамою приготуємо у вас вечерю.
– Добре вже їду.
Чекаючи в кріслі в лікарні, я бачу авто Алекса.
– А він що тут забув?!
Вийшовши з авто він дістає квіти, і йде в мою сторону.
– Привіт.
– Привіт, я якщо чесно чекала маму.
– Мама зателефонувала мені, сказала тебе забрати.
– Дякую мама кинула тільки так– сказала я подумки.
– Це тобі, якщо я не помиляюсь лілії твої улюблені.
– Хм мама підказала чи пам'ять? Але дякую.
– Пане Алекс можна вас на хвилинку?!–лікар покликала до себе.
– Так звісно, сиди тут добре?
– Добре.
– Я швидко– поцілувавши в лоб пішов до лікаря.
– Ааа за що мені це все, ну і мама...– сказала я подумки, голова взагалі забита повністью, скільки всього трапилось , ще брат не бере слухавку з ним все ж добре?! –ці думки не давали мені спокою.
– Пане Алекс зайдіть в кабінет.
– Щось з Ені?
– Зайдіть.
Я з самого спочатку зрозумів, що щось з Ені.
– Пане Алексе мені потрібно повідомити вам, що в один момент Ені може втратити свідомість, і пам'ять але після цього вона забуде тільки погані моменти в своєму житті протягом з 2–3 років.
– Це якась хвороба?
– Ні просто скажемо очищення, мозку від непотрібних спогадів, це нормальне явище, вона його не помітить, так що нічого боятися. Але контролюйте за тим щоб вона приймала ліки, для кращого ефекта одужання.
– Добре дякую, якщо це все я можу іти?
– Так звісно!
– Дякую.
Ідучи до Ені, я зрозумів що мені випала нагода все почати спочатку, якщо вона і втратить пам'ять, а з нею тільки погані моменти, а серед з них і зі мною, це означає що вона буде пам'ятати той момент коли ми з нею зустрічались, то виходить що після втрати свідомості вона буде кохати мене, о боже дякую тобі!
– Алло Алексе прийом!?
– А що?
– Щось сталось?
– Ні лікар говорив щоб, я контролював твій прийом ліків.
– Можеш не контролювати, я і сама впораюсь, сама якось живу і все добре.
– Ну що поїхали– сказав я.
– Що це ти такий щасливий?
– Просто гарний настрій, так поїхали?
– Поїхали.
19:20
–Підкинь мене до супермаркету.
– Ок.
Їдучи з ним в одному авто, я не розуміла чому він такий щасливий, але чомусь з ним я відчувала себе захищеною, але спогад про те що він мене тоді зрадив, а ввечері п'яний поліз до мене в дім з метою переспати зі мною ніби, нічого не було його зрада, з тою дівахою з якою він був в клубі. Від цих всих спогадів я відвернулась до вікна.
– Приїхали.
– Дякую можеш їхати.
–Ені стій – схопивши її за руку, я відчув якесь тепло в душі.
– Що?!
– Я з тобою, допоможу тобі.
– Я втратила свідомість, а не можливість самій піти і купити те що потрібно.
– Якщо ти зараз вийдеш, я скажу твоїй мамі що ти мене не слухаєш.
– Ти диви я бачу що ви з мамой прямо як син та мама, а про мої почуття та мої думки ніхто не цінує – з цими словами, я вилізла з авто та пішла купляти продукти.
– Добрий вечір вам щось підсказати?
–Ні дякую.
Взявши валізу для товару, попрямувала до віділу солодощів, але якби не одна проблемка.
– Бліін чому вона так високо, який дурень саме найсмачніше кладе на саму вищу полицю, таке відчуття що в нас самі гіганти живуть на Землі, звісно з моїм ростом 160 я намагаюсь дістати ту велику плитку шоколаду.
– Тобі допомогти?
– Еммм... Так дякую, але я ніби сказала щоб ти поїхав?!
– Я не зміг бо твоя мама взяла з мене слово що я доправлю тебе. Що тобі дістати?
– Он той шоколад.
–Зараз– з цими словами він бере мене, та піднімає щоб я змогла дістати плитку шоколаду.
–Дякую.
– Ти ще вмієш казати такі слова, а ну скажи ще раз я не розчув.
– Да ну тебе –з цими словами, я пішла до іншого віділа.
– Ти образилась? Ені? Стій ей! Ені.
Зібравши всі пакунки, я попрямувала до виходу.
– Що ти...?!
– Годі відай пакунки ходімо, нас чекають.
19:35
Ми їхали в тиші до того часу коли, я зрозуміла що Алекс везе мене не в тому напрямку.
– Не бійся нікуди, я тебе не завезу.
Я мовчки сиділа, та думала план дій якщо він мене все ж таки завезе кудись.
Але через деякий час, ми зупинились біля гарного будинку.
–Еліс вони вже приїхали.
– Ох добре, я зараз піду бо бокали, а ти їх зустрічай.
– Добре.
– Куди ти мене привіз?
– Зараз побачиш.
І тут відчиняються двері, і я бачу маму у всій красі.
– Мамо?! Що ти тут робиш?
– Не стійте на порозі заходтье, чому ви так довго ми вас зачекались.
– Ми?
– Сюрприз!
– Пані Елізабет, що відбувається?
– Всі запитання після вечері.
– А де тут вбиральня?
– А зараз, я тобі покажу сонечку.
– Ось вбиральня.
– Мамо що відбувається?
– Нічого такого.
– Мамо?!
– Чекаю тебе внизу за вечерею.
– Як завжди– після цих слів, я заходжу до ванної, і бачу мою косметику, щітку, засоби для гігієни. Я митю вибігла вниз.
– Мамо можна тебе на пару хвилин.
– Звісно.
– Як це розуміти моя косметика, гігієнічні засоби, та щітка в ванній?!
–Сюрприз хах...
– Сюрприз який сюрприз?!
– Ну взагалі– то це тепер ваш будинок з Алексом.
– Що?!– пошепки говорю я.
– Будинок?!
– Так, Ені я знаю що для тебе це шок ,але ми думали що це для тебе це буде сюрпризом.
– Фух мамо чому так, чому...
– Так Ені тихо, заспокойся, ходімо до столу, але щоб перед Елізабет ви вели себе як пара.
– Чому?
– Тому що так потрібно це ради твого ж майбутнього.
Сівши за стіл біля Алекса на мене чекали:стейк, салат, та червоне вино.
– А тато з братом приїде?
– Тато так, а Майкл ні.
– А що з Майклом?
– А що з ним він поїхав в Іспанію по справах, а ось вже тато приїхав.
– Привіт тату! – я підбігла до нього
– Доню принцессо!
Ми простояли 5 хвилин в обіймах.
– А де пан Едварт?
– А в нього сьогодні на жаль справи.
– Зрозуміло.
– Добрий вечір пане Джон.
– Привіт Алексе.
– Ну що до столу!
– Так зараз пан Елізабет.
А далі батьки говорили про наше весілля , але їхнью розмову перервав дзвінок у двері.
– Я відчиню–я була рада тому що, я пішла з цієї кімнати.
Відчинивши двері, я побачила брата
– Майкле привіт, чому ти не брав слухавку, а я тут собі місця не знаходила– я легенько його почала бити по плечах.
– Не сором мене...!
– Тебе перед ким?
– Ені познайомся це Моніка моя наречена!
– Наречена?!