Посидівши ще трішки я пішов спати.
6:20
Продзвенів будильник, я відчула щось на моїй талії
– Як завжди–сказала подумки та убрала його руку.
– Алексе, Алексе– я почала його тормошити
– М?!
– Збирайся!
– Угу.
8:10
Взявши всі конспекти в рюкзак, я заглянула в спальню.
– Алексе вставай– з цими словами я сіла з краю та почала його будити.
Різко повернувшись, та взявши мене за зап'ястя підсунувши мене він сказав.
– І тобі теж доброго ранку.
– Швидко збирайся, бо до початку першої пари залишилось пів години.
– З чого така турбота?
– Ну якщо ти хочеш вилетіти то, ти так і скажи більше будити тебе не буду. Я тоді поїду, бо в мене ще справи а ти збирайся.
– І які це в тебе такі справи?
– Такі от справи– після цього я спустилась забрала рюкзак, вдягнула пальто, кроси, взявши ключі, поїхала в Універ.
Через 15 хвилин...
Задзвенів телефон.
– Ені ти вже в дорозі?
– Так через 5 хвилин буду
– Ти не забула що завдра ДР у Аліси?
– Ні– хоча я насправді забула.
– Тоді після останьої лекції поїдемо виберемо їй подарунок.
– Ок, я вже паркуюсь чекай біля сходів.
– Привіт!
– Привіт! Як тебе справи?
– Починати з поганих чи хороших вістей?
– Краще з хороших, але ти не стій сідай.
– Ну ок мій брат одружується.
– Еммм що? Хах Майкл ти це серйозно?!
– Так він вчора приїхав на вечерю і познайомив Моніку з мамою.
– Скажи і не повірять про заручини Майкла.
– А погана?
– На наступному тижні в п'ятницю моє весілля.
– Оу так швидко.
– Угу.
–Все буде добре, чуєш– сказала обіймаючи, а далі ми почали думати що подарувати Алісі.
– Я думаю що краще їй подарувати те що пов'язане з малюванням, може подарувати їй набір, або якісь фарби. – Мія і я сиділи в розмірковуванні.
– Я думаю що набір, наші спільні фото, букет квітів, торт, і кульки. І як же без фільмів, поп корну та солодощів.А потім перейдемо до справжнього паті, аж до ранку)
– Чудово! Тоді домовились,бо Аліса вже йде.
– Ок.
– Привіт!
– Привіт! – сказали ми з Мією
– Ви в курсі що до нас приїхав новенький з Іспанії, а ще троє ,прибуде з Парижу та з Канади, і ніби ще з Італії.
– Виходить що у нас буде не сімка красенів а десятка.– сказала я дістаючи конспект з шафи.
– Що це всі сюди почали приїжати та ще й хлопці.
– Якщо вони будуть гарні та порядні, то дівчата я піду в бій.
Ми з Мією засміялись.
– Чому ви смієтесь?
–Ходімо бойова ти наша.
– Привіт Ені!
– Привіт Джастіне!
– Це хто? – сказала Аліса
– Той новенький з Іспанії.
– Який курс?
– Третій.
– Гарнюнький.
– Ох... Алісо Алісо)
9:00
Початок пари, я б не сказала що лекція про історію нудна але, судячи по обличчям студентів то я не одна так вважаю. З роздумів мене вивів телефон який засвітився від СМС.
– Після цьої пари в аудиторії 215. Алекс.
– "Нуну хай чекає скільки влізе" – з цими словами я вимкнула телефон.
–Псс Ені!
– Ум?
– Після цьої пари підемо в їдалку?
– Угу
11:10
Я пішла з дівчатами в їдальню.
– Що ти будеш?
– Стейк, картоплю фрі,салат, і колу.
Сівши за столик почали обговорювати завтрашній день.
– Я б на твоєму місці худшала а то в весільну сукню не влізиш.
– Хах не вийшло Міє, я дуже хочу їсти, я не снідала.
– Ти диви га який наречений а де сніданки в ліжко, який безстижий теж мені красень, а в голові пусто я тобі дуже співчуваю.
– Але мене занепокоєло що Моніка і Алекс знайомі і щось між ними не зрозуміле!?
–А тобі чи не всеодно?
–...
– Ені з тобою все гараз ти останнім часом сама не своя, щось трапилось?
– Я говорила вчора ввечері з мамою розповіла їй всю правду і вона теж думає що йому потрібно дати шанс, але проблема в тому що ніяк з голови не виходить Алекс і та дівка.
– Таак мені прийшло одне в голову в тебе ще збереглась та фотографія?
– Так, звісно зараз покажу.
– Незнаю як у вас, але у мене дівчата є інтуіція шо та діваха це ця Моніка, а там добре видно хто це чи ні?
– Я не дуже дивилась мені на той момент вистачило обличчя Алекса та їхніх губ.
– А ну покажи те фото.
– Тримай.
– Так так, ти не проти якщо я перекину собі це фото у мене є знайомий він шарить в цих всих хакерських штучок, і т.д.
– Ну спробуй може щось там знайде.
– Алісо дивись хто йде!
– Ені не повертайся!
–???
– Алекс і наші красуні хлопчики, обговорюють з ким завтра пераспати.– Мія попархала віями тим самим показуючи які вони в нас "ангелочки".
– Я звісно не проти їх запросити, але тільки не в моєму домі такі речі робити, я потім всі ліжка з дому викину і простирадла теж...
– Хахах...
Тут заблимав телефон.
– Що там?
– СМС від Алекса.
– Що написав?– запитала Аліса, і лягла на моє плече годуючи мене картоплею фрі.
– Чому не хочеш розмовляти зі мною? Повернись?
– Пффф... нічого не пиши ігнорь.
– Ага не забувайте дівчаточки, що я одна в тому домі і він теж, ніяких покоївок, і батьків немає.
– Я вчора з ним в одному ліжку спала, бо бачите перед його мамою потрібно грати щасливу пару, бо вона від нашої "пари" просто шаленіє.
– Хочеш в мене переночуєш?
– Або в мене?
– Я думаю це чудова ідея.
– Все давайте їсти!
– Твою ж... вони йдуть сюди!
Я швидко роблю вигляд що я щось повторюю в зошиті.
– Привіт дівчулі, пані Енджел дозвольте вас привітати?!
Розуміючи що я вже все з'їла, дала знак дівчатам щоб ми звідси валили і як найскоріше.
– Ні не дозволяю Генріху, і залиш свої привітання для Алекса.
Доходячи до аудиторії хтось хапає мене за руку.
– Що з тобою?
– Я знаю про тебе і Моніку, і я не здивована бо обоє конкретно спалились при мені вчора.
– Ені я...
– Тихо... йди від мене в свою аудиторію!
– Але...
– Тихо!
– " Ну добре Ені сама випросила тільки приїдь додому"! – з цьою думкою я, пішов в іншу аудиторію.
Ще годинку добре що скорочені пари. Ну що ж почекаємо...
12:58
Професор завершив свою лекцію і сказав що ми можемо йти.
– Ені а тепер якось потрібно злиняти від Аліси, щоб вона нічого не запідозрила.
– Її і не треба – сказала я вказуючи на Джастіна.
– Твоїх рук справа?
– А то... ну що поїхали?
– Так ходімо.
Підїхавши до ТЦ ми першою чергою зайшли в магазин, де продавалось все від А до Я для художника.
– Вам щось підсказати?
– Так якщо ваша ласка.
– Слухаю!
– Розумієте у нашої подруги завтра день народження, і вона в нас гарно малює це ніби її другий організм без якого вона не може.
– Зрозуміло, дивіться ось– вказуючи на блокноти різних розімрів– це типу альбому який завжди з тобою.
– Зрозуміло дайте нам: фарби найкращі і якісні, полотна різних форм, кісточки, і 5 штук цих блокнотів.
– Добре!
Купивши все що потрібно, я поїхала до брата а Мію забрав тато з нашими подарунками.
13:35
Побачивши брата вже за столиком, я зайшла всередину.
– Привіт вибач за запізнення були справи.
– Розумію.
– Я вже замовив твою улюблену пасту , та келих вина.
– Дякую, ну що розповідай!
– Мія одним словом ось – він дістає з папки якийсь знімок і тест на вагітність.
– У мене є сумніви що це моя дитина.
– Який місяць?
– Другий місяць.
– Вона літала з подругами, до Парижу на якийсь показ мод. Ені що мені робити?
– Еммм... в першу чергу не панікувати, хоча два місяці це вже такий срок що...хах. А коли вона дізналась?
– Чотири дні тому .
– І ти тоді зробив їй пропозицію?
– Так.
– Ми зробимо так... я поговорю з Монікою і ...
Задзвенів телефон.
– Вибач.
–Нічого страшного, бери.
– Алло!
– Мія я відправила те фото тому хлопцю, і ще він зламав телефон Моніки остання її розмова з Алексом, була місяць назад в понеділок 10 серпня в Парижі в готелі "Shangri–La Hotel" у 22:35 . Також на камері спостереження добре видно,як вона його в дверях обіймає і затаскує в номер. Я тобі фото скинула з її архіву з ним.
– Дякую!
– Тебе сьогодні ввечері чекати поп корн робити?
– Так звісно, черз дві години буду дякую до зустрічі!
– Все цьомики чекаю!
– Ені все добре ти зблідла?
– А що?! Все добре.
Офіціант приніс страви та вино, і пішов.
– Чому тебе, сьогодні не було в Універі?
– Тато подзвонив, що я йому терміново потрібен.
– Нічого серйозного?
– Ні конференція, і розробка стратегії, та подальший розвиток розробок наших авто.
– Зрозуміло.
– А в тебе як?
– Все добре!
– Ені не бреши мені, ти не вмієш брехати і ти це сама добре знаєш.
Витершись серветкою , я відкинулась на спинку столу , та взяла келих вина.
– Майкле... я зараз в незрозумілій ситуації, з якої навіть і виходу , немає.
– Тебе що Алекс засмутив?
– Ні що ти ні, я боюсь залишатись з ним після цих всіх неприємних спогадів.
Десь пів години ми розмовляли з братом про все: компанію, мою клініку, мої заручини, про компанію Алекса, та наш будинок, про їх з Монікою плани.
– Ти завтра будеш на вечірці Аліси?
– Ні я подзвонив пілоту, ми сьогодні в п'ять годин летимо назад в Іспанію.
– А компанія і весілля?
– Зараз в компанії все ок, а до твого весілля ще тиждень, чи ти думаєш що твій братик не приїде на весілля своєї принцесси?
– Ні ти що я... навіть не думала про це.
– Ти вже поїла?
– Так.
– Офіціант, рахунок будь ласка!
15:00
–Дякую що вислухала мене.
– Та ти що, я завжди рада допомогти моєму братику– я почала тіскати його за щоки.
– Годі, а то щоки відірвеш– всміхаючись сказав він.
– Ну що тоді подзвониш коли прилетиш, мені потрібно їхати бо Мія мене зачекалась.
– Так звісно бувай!
– Бувай!
Як щось відчуваючи я його обійняла.
– Тепер точно бувай все цілую! – з цими словами я відкрила дверьку авто.
Їхавши до нашого будинку, я роздумувала як йому розповісти про його дитину.
Заїхавши в двір, Алекс був на балконі. Зачинивши двері я пішла в дім.
– Може все ж таки , ти мені поясниш свою поведінку?
– Це ти мені поясни!– з цими словами я показую йому знімок дитини Моніки, і дані про їхнью останню розмову. І фото з камери готеля.
– Давня знайома так?!
– Алексе це твоя дитина два місяці!!!
Вітаю тебе! Тепер в мене буде причина порвати з тобою, бо я не хочу такого життя такої сім'ї у яких є секрети, я думала дати тобі шанс , але Алексе я так не можу жити в брехні, та секретах, це не сім'я...
Я побігла в спальню складаючи в сумку піжаму, щітку, косметику, засоби догляду.
– Куди ти йдеш?
– Не твоє діло відійди!!!
– Ні ти будеш тут бо я...
– Що ти зробиш?!? Спробу зробити те, що не зробив три роки тому. Чи те що ти гнилий Алекс? І не знаєш що таке любов ти навіть не маєш почутів, ти тільки жалюгідний бабник, і багатенький синок! А те що я відчуваю це нікому не потрібно, тому що Ені в нас слухнянна дівчинка, все годі я нехочу так жити, і занепастити своє життя. В мене як і в кожної живої людини є свої цілі, мрії!!!
Я кричала на нього в істериці,в сльозах мій голос став хриплим.
– Годі замовкни!!! – гаркнувши він дивився на мене злим поглядом.
– Та йди ти...
Відіпхавши його в бік, я побігла сходами тільки відкривши двері на вулицю, відчула потемніння в очах присівши на сходи до будинку. Я відчула що падаю.
17:30
Швидка летіла через все місто в лікарню.
– Сто кубиків адреналіну швидко!!! Масаж сердця, штучне дихання.
– Карло дифиблірятор!!!
– Розряд! Ще розряд!
Побачивши скакаючу лінію,  медсестра трішки заспокоїлась.
– Вона дуже слабка...
Везучи всередину лікарні Алексу сказали почекати. Він зателефонував з іншого телефону невідомому номеру.
– Так бос слухаю!
– Убери Моніку Кінстон, як завжди тихо!
– Як завжди на вищому рівні!
– Давай відбій!