Я вирішила зробити це тихо. Ні Ічіго, ні Ліна, ні хто-небудь інший про це не знали. Залишалася лише одна проблема – Шин. Я навіть боюся уявити його реакцію, якщо він дізнається про мої плани. Як тільки я вийшла на вулицю, мені прийшло СМС від Амелін. Вона призначила зустріч саме там, куди я збиралася.

За той короткий час, що минув після пожежі, вона встигла облаштувати будівлю так, ніби нічого й не було. Не маю уявлення, як у неї це виходить. Навіщо вона привела туди ще й Шина?

– "Схоже, ми вирішили зробити це в один і той же день... Як цікаво вийшло."

Ліна тихенько хихикнула. Таке відчуття, що вона знала, навіщо я тут. Але навіть якщо так, до чого тут Шин? Якщо Амелін йому розповіла про мої плани, все одно не зрозуміло, навіщо він тут.

– "Що ти маєш на увазі? Що саме цікаво вийшло?"

Лі лише мовчки дивилася на мене й усміхалася. Мені було важко повірити в те, що, як я й підозрювала, троє з нас помруть. Міра буде довго гадати, чому ми це зробили. Але нас це вже не буде хвилювати...

Я припускала, що Ши піде на це. Тепер мені відомо достатньо, і я розумію, що навіть якби я прийшла до них, вони все одно б стрибнули. Але навіть так, ми з Мей не розуміємо, чому вони вчинили самогубство, коли все, здавалося б, стало налагоджуватися.

Сьогодні мені потрібно було з'їздити до міста. У маршрутці до мене підсіла дівчина приблизно мого віку. Непомітно, ми познайомилися і вже додому їхали разом. Було вже темно, тому ми вирішили, що Сая переночує у мене. Ми лягли спати десь о одинадцятій годині. Я не могла толком заснути через усі ті питання, які накопичилися у мене до Масу за цей час.

Я прокинулася і побачила, що Сая теж не спить. Мені, як і у випадку з Шині, стало цікаво, що сталося. Я навіть не уявляла, з ким я зараз розмовляю.

– "Коли я навчалася у середній школі, у нашому класі була дивна дівчинка. Через її дивні й трохи маніакальні нахили її часто дражнили. Вона завжди терпіла і ніколи не скаржилася, але одного дня... Ця дівчинка прийшла до школи з ножицями... Я єдина, хто тоді вижив. Я вже не пам'ятаю її імені, пам'ятаю лише, що у неї було довге чорне волосся із синім відблиском..."

– "Шині Масу? Її випадково не так звали?"

– "Наче так... Точно! Ти її знаєш? Вона такою ж маніячкою і залишилася?"

– "Ши померла позавчора. І ні, скільки я її знала, вона ніколи не була "маніячкою"."

Схоже, Сая теж була кандидатом у жертви, і це сильно змінило її життя. Батькам вона нічого не розповіла. Дивно, що вони самі нічого не помітили. Цікаво, якби Шині зустріла Саю, Ши вбила б її, чи ні? Мені пощастило, мене після третього класу перевели до іншої школи, і я цього не застала.

Саї було дуже цікаво, що підштовхнуло її однокласницю до вбивства. У якійсь мірі, вона розуміла і, можливо, навіть жаліла Ши, але Сая, так само як і я, не схвалює вбивства. А можливо, це тому, що ми не можемо поставити себе на місце Масу. Але хоча Шині і була вбивцею, це було давно, і тим більше, вона була моєю подругою.

Вранці я поїхала на роботу, а Сая залишилася вдома спати. Мабуть, вона звикла спати не вночі, а вдень. Деякими рисами характеру вона нагадувала мені Шині, і можливо, тому ми так швидко подружилися.

На роботі сьогодні був завал. Коли я вже йшла до виходу, я помітила дівчинку біля одного з кабінетів.

– "Вже пізно. Чого ти тут сидиш?"

– "Я, мабуть, залишуся на ніч."

– "Як тебе звати і чому ти не йдеш додому?"

– "Юкарі. Я не хочу додому. ... У мене є причини не хотіти."

– "Наприклад?... Може хоч тоді до мене поїдемо?"

– "Добре. А причини... У мене погана сім'я. Ці виродки надто вимогливі до мене."

– "По-перше, які виродки? А по-друге, що вони від тебе вимагають?"

Юкарі не відповіла. Можливо, у неї така ж ситуація, як і у Шині. Тоді все не дуже добре. Дівчинка вже погано відгукується про своїх батьків. Хто знає, коли у неї здадуть нерви, і вона вирішить свої проблеми шляхом геноциду.

Шкода, що Шині зараз тут немає. Вона б знала, як вчинити в такій ситуації. Ши вже вбивала, і знала, як це може вплинути на характер.

– "Думаєш, я можу щось змінити?"

– "Що?..."

Ічі відскочила від мене, як від зомбі. Мабуть, варто дещо нагадати: після недавніх експериментів ми з Амелін стали в якійсь мірі "безсмертними". Я не врахувала це, коли ми стрибнули, тому мене здивувало абсолютне спокій Ліни. Шкода, що Шіну ми про це забули розповісти.

– "А де Ліна?"

– "У себе вдома. Де ж їй ще бути? Але ти так і не відповіла на моє питання."

– "На яке?"

– "Якщо ця... Юкарі, так? Якщо вона впевнена, що хоче вбити свою сім'ю, і якщо вона впевнена, що зможе це зробити, ми не повинні її зупиняти. Це не наша справа. Я прекрасно розумію і підтримую її, тому що сама була в такій ситуації."

Міра озирнулася. Юкарі вже пішла кудись.

– "Я знайду Юкарі і поговорю з нею, якщо ти хочеш. Але взагалі, я на її боці."

Міра натякнула поглядом, що мені потрібно це зробити. Зараз найскладніше – це знайти Юкарі. За допомогою технологій Амелін, я дізналася її точну адресу. І наступного дня поїхала розбиратися з сім'єю Юкарі.

Приблизно до другої години дня я вже під'їхала до їхнього дому. Я перелізла через паркан і підкралася до вікна. Схоже, я вчасно. Батьки дівчинки якраз щось з'ясовували. Я дочекалася, коли Юкарі вийде з дому. Ми швидко познайомилися, і вона підтвердила, що хоче вбити цих скандалістів.

– "Хочеш, я їх уб'ю?"

– "Так. Але тільки так, щоб у них не було шансу вижити. І краще тихо і швидко."

– "Я можу, але ти впевнена, що більше ніколи не пошкодуєш про це?"

– "Не пошкодую. Я пофарбую стіни та стелі їхньою кров'ю і зроблю з їхніх тіл вішалки для одягу."

– "А ти знаєш толк в знущанні... Тоді останнє питання: якщо ти їх так ненавидиш, чому ти їх досі не вбила?"

Юкарі не відповіла. Здається, вона просто не може наважитися на вбивство, хоч і дуже хоче. Я зайшла в будинок, закрила і заблокувала двері. Вибору немає – потрібно позбутися від них. Як і обіцяла, я зробила це швидко і тихо. Юкарі зайшла в будинок, а я поїхала додому. Коли я від'їжджала, я чула її сміх...