Віолетт була впевнена, що усі сплять, тому не сильно переймалася обережністю та непомітністю. Вона підійшла достатньо близько, дістала косу та вже хотіла нанести перший удар, коли хтось схопив її за руку. Вона різко озирнулася та побачила Акарі.

– Чому ти не спиш?

– Мені не потрібен сон. А ти? Навіщо прийшла сюди посеред ночі?

– Та так... Нічого. Просто не спалося.

– Для чого взяла з собою косу? Що ти збиралася робити?

– Це просто... Просто на всяк випадок.

– На який випадок? Тут немає нікого, хто може тобі нашкодити.

Ві опустила голову. Вони стояли мовчки деякий час. Та Віолетт це набридло та вона побігла до Акарі, замахуючись косою. Це було аж надто передбачувано. Тому Акарі схопила косу однією рукою, другою розвернула Ві спиною до себе та повалила її на землю, відібравши та відкинувши зброю подалі.

– Ти що робиш?!

– Не кричи. Я бачу, що велику частину твоєї душі поглинула ненависть. Я лише хочу, щоби ти розповіла, звідки вона взялася. Тоді ми зможемо її позбутися.

– Нащо мені позбуватися ненависті? Я просто маю знищити Хікарі, і мені стане легше.

– Не стане. А що такого зробила Хікарі, що ти її так ненавидиш?

Віолетт зітхнула та почала розповідати.

Коли з'явилося життя, спочатку воно розвивалося незалежно від часу доби. Та пізніше, коли живі істоти стали більш свідомими, вони переважно жили вдень, а вночі призупиняли свою активність. Зараз більшість живих істот боїться темряви та ховається від неї. А ті істоти, що можуть більш менш розширено мислити, взагалі вигадали собі, що усі нещастя від темряви. Її бояться та ненавидять. І намагаються знищити навіть за допомогою штучного світла. Інші ж істоти, хижі, підлаштувалися під цей стереотип, та полюють виключно вночі. Через це, усі, а особливо "люди", не розуміють та ненавидять темряву, а значить, Віолетт. А якщо тебе ненавидять без особливого приводу, дай їм цей привід. Якщо її сприймають, як щось небезпечне, вона має такою стати.

– Ти можеш довести людям, що ти не така, якою вони тебе вважають. Тобі просто треба...

– Я не зобов'язана нікому нічого доводити! Вони вигадали собі "бога", який "захищає" їх від "темних сил". А про наше існування вони навіть не здогадуються!

– Це тобі Шині сказала?

– Звідки ти знаєш?

– Неважливо. А зараз я заберу твою ненависть.

Ві не встигла нічого сказати чи зробити. Акарі пронизала її своїм мечем. Від невеликої білої душі відокремився повністю чорний шматок. Акарі взяла його та мовчки пішла геть.

Віолетт навіть не зрозуміла, що сталося. Та якихось суттєвих змін в собі вона теж не відчула. Хоча вона начебто перестала щось замислювати проти Хікарі. Та і взагалі, більше про неї не думала.

Вони мали б просто знищити ту сутність, що сформувалася з ненависті. Але Хікарі була проти. Вона любила сестру, тому вважала, що якщо створити таку саму сутність, але з протилежними силами, "ненависть" можна буде контролювати. Вона вмовила Акарі відрізати їй волосся та відокремити частину душі, щоби створити нове явище. Коли душі для нових сутностей були більш менш готові, потрібно було створити тіла для них. Віолетт відмовилася обрізати волосся, хоча "ненависть", по суті, створила вона.

Аямі спостерігала за всім цим, і досі не розуміла, чому вони не можуть просто знищити ненависть, яку між собою усі стали називати Люсі. Хікарі заплела волосся у два хвостики та пішла до Акарі, щоби та відрізала їх.

Першою сформувалася Люсі, ненависть. В неї було коротке темно-червоне волосся, червоні очі та чорні роги. Коли Люсі розплющила очі, вимір, у якому вона знаходилася, спалахнув пекельним полум'ям. Вона майже нічого про себе не знала. Знала лише, що повинна помститися за своє існування. Це знання виникло одразу, як вона усвідомила себе.

Інша сутність, яку прозвали Каорі, мала рожеве волосся, що було заплетене у два пучки. На ній була рожева з чорним сукня, чорні перчатки та туфлі на тоненьких підборах. Поки Каорі спала, вона чула, як навколо неї хтось ходить та шепоче щось зловісне. Вона зосередилася, а потім різко вихопила свій арбалет та вистрілила туди, звідки чула голос. Люсі відскочила в сторону. Тоді замахнулася сокирою, але Каорі встигла ухилитися. Коли вона замахнулася вдруге, Каорі схопила її за руки, не даючи нанести удар.

– Відпусти. Я все одно тебе вб'ю.

– Чому? Для чого тобі мене вбивати?

Люсі на мить замислилася. Каорі відштовхнула її та прицілилася. Вона не збиралася стріляти, хотіла просто захиститися, принаймні показати, що вона небезпечна.

– Не знаю. Це потрібно не мені. Віолетт хоче тебе знищити.

– Хто така Віолетт?

– Пітьма. Вона приходила десь... годину тому. Я тоді вже прокинулася. Вона показала на тебе, і сказала, що якщо я вб'ю тебе та піду з нею, вона зробить мене сильнішою. Тоді ми з нею знищимо усіх та захопимо владу у Всесвіті.

Каорі трималася на безпечній відстані і слухала все це. Все було настільки безглуздо, що вона ледь стримувала сміх.

– І ти їй повірила? Ти бачила її раніше?

– Ні, не бачила. А чому я маю вірити тобі? Тебе я теж не знаю.

Каорі підійшла ближче та простягнула руку.

– То давай познайомимось.