Мені все одно
Кричи, посилай, можеш навіть мене обрехати. Тепер це все для мене стало неважливим. Я чомусь тепер не хочу привертати твою увагу, зловити твій погляд. Я хочу, але не твій, твій мені тепер не цікаво. Лиш він, твоя протилежність , і моя нова затока і ціль. Бухта, в якій хочеться залишитися. Як я раніше не розгледіла це в нім? Спокій, рівновага, усмішка. Він так гарно всміхається, дуже гарно. Як я могла вважати його посмішку негарною, як я могла бачити його злим, як я взагалі могла злитись колись на нього? Як?!
Раніш ти здавався мені прегарним і кращим, та я помилялась, я була сліпа! Ти зовсім не рівня своєму братові, бо ти малий дурак, який лиш бачив мене, коли бачити вже було нікого. Він ж бачить досі одну, навіть коли вона поміж інших. Він бачить досі лиш її. А я лиш тепер почала бачити його одного, і помічати коли він сміється, а коли не хоче бути тут, серед нас, я хочу стояти поруч з ним, та він хоче бути поряд точно не зі мною. Я знову допустила помилку, дозволила влюбитись в себе не тому, і віддала своє серце у руки долі.
Він сватає мене за друга, то його найкращий жарт. А для мене то вірна смерть, бо він мене закопує не знаючи про це сам. Я кричу , що не так, та він цього не почує, бо голос для нього звучить лиш її, навіть коли це просто шепіт з її уст. Він щирий і тихий, і він мене притягує і хочу сказати йому прямо, що подобається, та мене стримує розуміння своєю недоречності тут. Я хочу йти туди, де йде він і взяти його за руку і вже не відпускати. Я відчуваю його руку, хоча не тримала її. Я відчуваю його обійми хоча не була в них. Тоді чому ж в мене породилось бажання бути з ним?! І чому ще на початку вечора я хотіла втекти від нього, а вкінці заховатись в ньому? Я не можу розібратись в собі, але я намагатимусь бо хочу дізнатись, чи на довго все це буде?
Раніш ти здавався мені прегарним і кращим, та я помилялась, я була сліпа! Ти зовсім не рівня своєму братові, бо ти малий дурак, який лиш бачив мене, коли бачити вже було нікого. Він ж бачить досі одну, навіть коли вона поміж інших. Він бачить досі лиш її. А я лиш тепер почала бачити його одного, і помічати коли він сміється, а коли не хоче бути тут, серед нас, я хочу стояти поруч з ним, та він хоче бути поряд точно не зі мною. Я знову допустила помилку, дозволила влюбитись в себе не тому, і віддала своє серце у руки долі.
Він сватає мене за друга, то його найкращий жарт. А для мене то вірна смерть, бо він мене закопує не знаючи про це сам. Я кричу , що не так, та він цього не почує, бо голос для нього звучить лиш її, навіть коли це просто шепіт з її уст. Він щирий і тихий, і він мене притягує і хочу сказати йому прямо, що подобається, та мене стримує розуміння своєю недоречності тут. Я хочу йти туди, де йде він і взяти його за руку і вже не відпускати. Я відчуваю його руку, хоча не тримала її. Я відчуваю його обійми хоча не була в них. Тоді чому ж в мене породилось бажання бути з ним?! І чому ще на початку вечора я хотіла втекти від нього, а вкінці заховатись в ньому? Я не можу розібратись в собі, але я намагатимусь бо хочу дізнатись, чи на довго все це буде?
Коментарі