Ти зробив мене справжньою
Дуже просто спостерігати за ситуацією зі сторони. Це як дивитися фільм чи серіал, ти бачиш загальну картину і знаєш все в деталях. Ти навіть можеш передбачити сюжет чи відтворити можливу кінцівку. І це круто, бо ти ніби відчуваєш себе режисером свого ж творіння. В житті все по іншому... Ти знаєш лиш те, що сам бачиш , а дії інших персонажів тобі невідомі і ти намагаєшся вчинити правильно, але щоразу помиляєшся. І тільки коли проходить певний відрізок часу ти ніби прозріваєш і розумієш всю дурість того, що натворив і як можна було це переграти по іншому. Та нічого вже не зміниш, крім себе самого. Ти змінився і вже ніколи не будеш тим наївним ідіотом і відкритим для світу дитям. Ти стаєш холоднішим і скупішим на довіру до інших. Та є і плюси від всього цього жаху. Ти проживаєш щось нове і незрозуміле для себе, вчишся поводитися як дорослий і намагатися стати справжнім дорослим.
Щоразу згадуючи осінь нашого знайомства, я ловлю себе на думці, що та осінь стала наче порогом чи дверима в інший простір. Вона забрала світлих людей з мого життя, натомість запропонувала знайомство з людиною, через яку я потім я сходила з розуму. Та зараз я спокійно реагую на ті події, я прийняла все, що було і тепер сльози стали невід'ємною частиною звичайного дня. Я звикла втирати вологі очі та бачити сльози інших людей. Тепер нормально бути дивним, холодним та самотнім. Але найголовніше, що з тієї осені моїм близьким супутником став, чи навіть не супутником, а близьким другом, Страх. Без нього я тепер нікуди, особливо в моменти наповнені світлом і спокоєм , або в радісні дні. Я боюсь, що будь якої миті це все обірветься, задзвенить телефон і хтось по той бік сповістить про втрату чи закінчення життя...
Щоразу згадуючи осінь нашого знайомства, я ловлю себе на думці, що та осінь стала наче порогом чи дверима в інший простір. Вона забрала світлих людей з мого життя, натомість запропонувала знайомство з людиною, через яку я потім я сходила з розуму. Та зараз я спокійно реагую на ті події, я прийняла все, що було і тепер сльози стали невід'ємною частиною звичайного дня. Я звикла втирати вологі очі та бачити сльози інших людей. Тепер нормально бути дивним, холодним та самотнім. Але найголовніше, що з тієї осені моїм близьким супутником став, чи навіть не супутником, а близьким другом, Страх. Без нього я тепер нікуди, особливо в моменти наповнені світлом і спокоєм , або в радісні дні. Я боюсь, що будь якої миті це все обірветься, задзвенить телефон і хтось по той бік сповістить про втрату чи закінчення життя...
Коментарі