Проведені у мороці години не давали моєму втомленому мозку знову піддатися на провокацію та провалитись в сон, тому я попросила на кухні заварник з чорною кавою та взялась перечитувати усі папери на робочому столі. Фінансові звіти, в яких було докладно описано статутний капітал та вклади в нього кожного з акціонерів, останні справи компанії за часів "правління" Фрідеріка Мура, батька Томаса, також ще одна фігура, що здалась мені знайомою, а також мала ідентичне прізвище - Джеймс Мур. В очах побіліло, випускаючи в свідомість шматок спогадів.

Я сиділа в великому просторому кабінеті, більше схожому на кабінет президента Сполучених штатів, ніж офіс Акціонерного товариства, переді мною на кріслі вальяжно розкинувся похилого віку чоловік. Він підпалив дорогу сигару з запахом кори дерева та віскі, і видихнув дим просто мені в обличчя.

-Софі Ділан, мій союзник наполягав на вашій участі в судовій справі по позову нашого пташеняти - Томаса. Він наївно думає, що зможе зайняти пост батька, ні разу в житті не відвідуючи засідання та не маючи уявлення, що тут коїться... - чоловік підіняв келих з віскі і спостерігав за грою фарб на сонці. - Джеймс був куди більше вплутаний у цю гру, тому думаю буде очевидним віддати йому частину акцій Фрідеріка. Я планую відійти від справ слідом за ним, тому у цього стерв'ятника буде 25% акцій. Ваша задача виграти в справі та розв'язати мені руки. - я ще раз пробіглась очима по розкладеним переді мною паперам та здихнула, розуміючи мізерність шансів.

-Ви знаєте, пане Тривер, я не берусь за програшні справи, тому й відмовила вам у офіційному листі. Але ваш натиск може бути розцінений мною як позбавлення свободи вибору та тиск на уповноважені органи. - його губи торкнула ледь помітна посмішка і він кинув сигару в келих.

-Ви не дурна дівчинка, але не вмієте обирати правильну сторону. Якщо зараз відмовите - хто знає, де вас знайдуть через тиждень... - розмірений голос викликав внутрішній страх. - Це не погроза, скоріше я рахую кроки усіх членів цієї справи наперед.

Я обхопила голову руками, намагаючись прийти до тями та зібрати цей заплутаний пазл в картину. Перед очами все ще пливло, але я не збавляла обертів та продовжувала прискіпливо вчитуватись в рядки. За цим заняттям пройшла не одна ніч.

Провівши в особняку Мура більше тижня, я вже могла власними силами пересуватись, тому ввечері чергового дня, розплітаючи пучок, що зліпив волосся до купи, вирішила прийняти ванну і нарешті видихнути. Адам прийшов по моєму проханню і провів по коридорах, намагаючись не дивитись в очі. Його поведінка викликала ще більше питань, але їх і так було надзвичайно багато, тому я вирішила забути про це і просто насолодитися відпочинком в гарячій воді. Залишивши речі в передпокої, я повільно опустилась в набрану заздалегідь воду і провела так щонайменше півгодини. Останній фрагмент не виходив у мене з голови, але поговорити про це з Джексоном у мене так і не випало нагоди. Мої роздуми перервав тихий скрип дверей. На порозі стояв трохи здивований Томас.

-Вибач, я не знав, що тут хтось є... - він одразу ж обернувся, і хотів йти.

-Стій! - він закляк перед виходом, не наважуючись повернутись. Я сиділа з підігнутими ногами, обіймаючи коліна, тому збоку розгледіти щось непристойне було важко. - Я хотіла обговорити дещо, тому якщо ти не зайнятий... - чоловік повільно видихнув та знову повернувся в мою сторону, прикриваючи очі.

-Що саме тебе цікавить? Я був зайнятий останнім часом, тому вирішив не турбувати через дрібниці. Пам'ять повертається? - я трохи сковзнула ногою по дну ванни, згадуючи усе, що повернулось в пам'ять.

-Так. Декілька імен та візит у компанію. - він різко забрав руку та подивися поглядом, повним нерозуміння.

-Ти була в "Соколі"?! - його очі виражали чи то стурбованість моїми знаннями, чи моєю безпекою. Я повільно кивнула, погоджуючись з його словами та продовжила.

-Містер Юджин Тривер був не зовсім привітним, але сказав що ти не займався справами компанії до смерті Фрідеріка Мура. А також згадав про Джеймса, тому я можу здогадатись, що першими мене найняти хотіли саме вони. - його обличчя все ще було спокійним, але ходячі желваки видавали стурбованість. Я трохи нахилила голову, ставлячи її на коліна, та здихнула. - Ти можеш пояснити хоч щось, щоб я швидше склала усі деталі до купи? Дуже тяжко вести справу, якщо мусиш ость так її згадувати... - він підійшов ближче та присів на рівень моїх очей.

-Знаєш, ти згадала те, чого я не знав, але ці деталі можуть допомогти мені скласти подальший план дій. А щодо справи: мій батько помер неочікувано, тому заповіту в нас немає. Джеймс залишається першим спадкоємцем, але він скупий на гроші та владу, тому хоче продати свою частину акцій та залишити там людей, які будуть підтримувати порядок. Моя ціль - стати одним з членів правління та продовжити справу батька, хоч я і не був у неї посвячений. - сюжетна лінія потроху прояснювалась, наче світлом від лампи відкриваючи мені потаємні кутки цієї справи та моєї власної свідомості. - А тепер я піду, не хочу щоб ти тут замерзла. Не так давно я ще мусив носити тебе по будинку, не будемо втрачати напрацьований досвід. - він встав, подарувавши мені прощальний погляд, та поспішив на вихід. - А після можеш зайти до мене, обговоримо деталі.

Я все ж таки заставила себе зібрати до купи сили, що ніби розчинилися у воді разом з накопиченою за цей тиждень втомою, та вибралась з ванни. Підготовані для мене речі: новий комплект білизни, піжама та теплий халат - здавалось, що вони були відводом очей, аби я й не згадувала, що чужа тут. Я пройшла по коридору та стала перед масивними дубовими дверима. "Я вперше сюди зайду..." - промайнуло в моїй голові, поки кістяшки пальців нерішуче постукали.

-Це Софі, ти казав зайти, як закінчу... - тяжкі кроки по ту сторону, перед моїми очима з'явився великий торс Томаса. Я підняла очі, аби зустрітись поглядами, але він дивився десь наді мною, ніби роздумуючи над чимось. Чоловік жестом запросив зайти й зачинив за мною двері.

-Я думав про нещодавні твої слова. Сподівався, що ти не встигла зустрітись з тим старим йолопом... - він присів за робочий стіл та запропонував мені стілець поруч із собою. Ми сиділи на відстані витягнутої руки, але по різні боки. - Він може здаватись врівноваженим та милим, але не варто наближатись, бо це може бути небезпечно. - я склала руки на грудях, але у махровому халаті цей жест виглядав радше смішно, ніж образливо.

-Я й так збиралася йому відмовити, тому не було потреби ось так грубо викрадати мене! - він похитав головою та досягнув з-під столу пляшку бурбону.

-Пригостишся? - Томас відкупорив графін та, дочекавшись мого ствердного кивку, розлив по стаканах напій. - Знаючи Тривера, можу тебе запевнити - якби не я, хто знає, де б тебе знайшли після відмови допомогти йому. Цей старий не боїться марати руки, за моє життя на його рахунку понад 10 зниклих безвісти. - він протягнув мені стакан та зробив жадний ковток. - Тому твоє викрадення було й заради твоєї безпеки. В цьому домі точно нічого не загрожуватиме.

-У вас в бізнес-кругах збочене уявлення про безпеку. - я також спробувала в'язку рідину та тепло розлилося в грудях, зігріваючи ліпше минулої ванни. - Наскільки я зрозуміла, саме через удар прикладом по голові я втратила пам'ять? - він відвів погляд, що виражав чи то стурбованість, чи провину, але вправно перевів тему.

-Якщо хочеш - я розповім тобі трохи про тебе. - я знизала плечима, ніби боячись почути щось не те, що уявляю про власне життя. - Софі Ділан, ти народилася 28.04.1996 року у невеличкому містечку на березі Італії. Родина була малозабезпеченою: мама розійшлася з біологічним батьком ще до твого народження та у 25 знайшла коханця, що пізніше став вітчимом. Він жорстоко знущався над нею та бив тебе за найменшу провину, але мати не могла сама тягнути господарство, тому ти пішла на бюджет в юридичний, та першою твоєю справою по закінченню було звинувачення проти батька з засудження його на 15 років. Після цього мати, хоч і знала про твою правоту, перестала підтримувати зв'язок і ти почала жити сама. Відносин та домашніх тварин немає, квартира стоїть порожньою, але за нею спостерігають мої люди. - він розповідав це спокійно, хоча інші б давно жаліли мене за тяжку долю. Я допила залишки бурбону та підняла очі, зловивши на собі його пронизливий погляд.

-Я пригадую щось таке... Пам'ятаю, як в 10 років ховалась в шафі, коли він бігав по дому та жбурляв усе, що траплялося під руки... - Томас достав з кишені портсигар та запропонував мені. - Дякую. - я витягнула одну сигарету, ненароком зачепивши його палець своїм та поклала її до рота. Чоловік підкурив нам обом і знову наповнив келихи. - Але як ти хочеш виграти справу, не маючи заповіту. Якщо ти другий син, то акції мали б розділитись порівну, але зі сторони акціонерів, я так розумію, прихильність віддають Джеймсу. Тож я пропоную тобі на суді наголосити саме на компенсації вартості акцій брату, а після ти маєш завоювати авторитет ради директорів та отримати пост президента, як це зробив твій батько. - він повільно кивнув, обдумуючи мої слова, але не встиг нічого відповісти, бо двері з тріском розкрились.

-Брате, ну що за гостинність? Невже я настільки зайвий в цьому домі, що усі твої шавки щоразу б'ються зі мною на вході... - у вході стояв Джеймс, увесь у слідах крові та в розірваному костюмі. - Кицюня, ти теж тут. Сподіваюсь, Том гарно з тобою поводиться? - після його слів в моїй уяві почали з'являтись образи. Його губи, це кляте "кицюня" та великі долоні на мої голій спині. Не встигла я отямитись, як в кімнаті пролунав гучний звук затріщини, що я дала цьому самозакоханому придурку.

-Який же ти гад, Джеймс! - Томас скочив з місця, готовий зупинити брата в будь-яку секунду, але той не рухався, лише його обличчя з кожною секундою прикрашала все ширша та єхидніша посмішка, а в очах ніби палав вогонь.

-Здається, наша кицюня згадує нові подробиці свого життя... - він пробігся пальцями по моєму хребті та облизнув губи. - Я не робив тобі нічого поганого, бо ти сама була не проти... - о́брази оголених тіл в готельному номері зводили з розуму. Хотілося затушити сигарету йому просто об обличчя, але я стримала це бажання та кинула її в попільничку на столі. Щосили відштовхнувши Джеймса з проходу та рявкнувши "Буду в себе", зникла. Закривши двері я повільно сповзла на підлогу та підібгала ноги, намагаючись стримати сльози. Що це за шматки, чому я не можу згадати усе, що відбувалось до викрадення, чому ці спогади лише додають мені питання? За стіною було чутно розмову на підвищених тонах, але мої думки заглушали їх. Не знаю, скільки так просиділа, але коли оговталась, голоси вже стихли. Я повільно переповзла на ліжко, вирішивши залишитись в тому самому халаті та заплющила очі.