Марго зупиняється навпроти настінного дзеркала, притуливши оливоподібні сережки до вух. Вона посміхається, бо їй подобаються нефритові камінчики, хоча сама оправа безповоротно втратила свій справжній блиск. Сумнівно, що колись вдасться її відчистити навіть хімічними засобами, але за такі смішні гроші гріх не купити ці прикраси.

Недарма вони зайшли у цей магазин на ринку, де торгують всяким непотребом. Антикваріатом тут мало що можна назвати, радше це крамничка поношених речей, власники яких мали б весь цей мотлох викинути у сміття.

— Поглянь, що знайшла! — каже Алла, підійшовши. — Тепер я як ніндзя.

Вона показує якусь зірку і приймає позу далекосхідного воїна, який готується напасти, при цьому виглядає як артистка цирку.

Дівчата сміються.

— Я вже поґуґлила. Схоже, це сюрикен. Хтозна, чого він тут і навіщо він мені. Хоча мене завжди притягували яскраві речі.

— Мабуть, ти сорока, — коментує Марго.

Алла віддає подрузі смертельне лезо, та кілька секунд крутить його у руках. Її погляд чіпляється за дивні хвилясті символи, які зборознили гладеньку холодну поверхню. Що вони означають, вона, звісно, не має жодної гадки. Це не літери якоїсь мови, не брендова мітка, скоріше якийсь недолугий, а можливо, й не закінчений малюнок.

— Ти щось собі підібрала? — запитує Алла. — Я от намисто класне знайшла.

— Ага, — Марго розкриває долоню, щоб показати сережки.

— Краса! — висловлює захоплення Алла.

— Мені теж подобаються. Ходімо на касу, бо скоро приїде маршрутка.

Алла кладе сюрикен на полицю з сумками, де йому зовсім не місце. І дівчата рухаються до виходу.

Алла розраховується без проблем, а от у Марго касирка просить дрібних грошей, яких у школярки немає. Алла теж вигребла з сумочки всі копійки.

— В мене не знайдеться решти, — повторює касирка.

Марго намагається щось вигадати, бо повертати сережки їй не хочеться. І раптом вона згадує про сюрикен. В цілому гарна річ, яка може перетворитися у яскравий елемент декору її кімнати. Дівчина повертається до того місця, де вони залишили небезпечний предмет, та приносить його на касу.

— А якщо я візьму це? — запитує Марго.

Жінка кидає здивований погляд на сюрикен, ніби вперше його бачить. Бере у руки, щоб роздивитися. Її палець торкається леза — і на ньому з'являється кров.

— Хай би йому грець! — матюкається продавчиня і засовує палець до рота, щоб, ніби вампір, випити багряну юшку, яка тече з рани.

— Треба доплатити? — запитує Маргарита. Касирка безмовно хитає головою.

Задоволена Марго забирає сюрикен і кладе в сумку. Дівчата відправляються додому.

Черговий навчальний день поринає у небуття, коли Маргарита, прийшовши додому, розбирає ранець і кладе його на місце, переодягається в домашній одяг. Після цього обідає в компанії кота, якому обіцяє показати те, що купила. А той дивиться на неї великими зеленими очима, ніби розуміє, що вона каже. Марго самій не терпиться вже приміряти сережки, бо вони просто закохали її в себе. До чого ж вони чарівні!

Та першим ділом до рук потрапляє той самий сюрикен, який коштував їй сорок гривень. Вона фотографує на телефон гравіювання на ньому, щоб пошукати в інтернеті схожі малюнки. Але марно витрачає кілька годин на пошуки. Тоді як дурне дівчисько вирішує використати його за призначенням. І в якості цілі використовує дерев'яну дошку для нарізки овочів. Розминає руку і кидає зброю, надіючись що вона не зрикошетить в її голову. Та сюрикен розрізає повітря, як тканину, утворюючи якийсь незрозумілий моторошний вир.

— О боже! — вигукує Марго чи то від здивування, чи то від страху. Чи від усього разом. Вона стоїть нерухомо, немов її заморозили, хоча в ній палає незрозумілий гнів, а свідомість охоплює паніка: куди бігти що робити. Вир затягує косметику, що лежала на столі. У бездонну прірву летить і шкільна форма, яка валялася на постелі. Десь у коридорі на всю горлянку волає кіт, ніби його ріжуть заживо. А з ним що трапилося?

Щоб спастись, Марго хапається за спинку ліжка, яке поки що стоїть на місці та над яким кружляють зошити, імітуючи зграю чайок. Наступної миті зошити затягує у чорну діру невідомості. Вазон, який декілька років прикрашав її кімнату, зривається зі стіни та летить у той самий коловорот. Дівчина розуміє, що довго не протримається. Що її засмокче разом з ліжком, яке уже ковзає по підлозі. Небезпечно нахилилась шафа. Стіл і стілець вже відправились у темну пащу Всесвіту. Марго намагається роздивитися сюрикен. Де він застряг? Не факт, що він якось зарадить усій цій ситуації. В житті вона ще такого не бачила, хіба що у «Зачарованих» чи в інших фільмах, чи серіалах, де герої подорожують між світами, але їй завжди здавалося, що це неможливо. Всі ті фільми — просто казочки для дошкільнят. А зараз виявилося, що у світі існують магічні речі, і одна дісталась їй. Лишень за сорок гривень, ха-ха.

Двері у кімнаті зриваються з петель і разом з іншими предметами інтер'єру летять у незвіданий чорторий.

Розплющивши очі, Марго бачить, що лежить посеред макового поля. Суха трава врізається голками у шкіру обличчя та рук. Високо у важкому небі, яке застелило полотно темних хмар, у шаленому танці занепокоєно клекочуть птахи. Підвівшись, Марго озирається навкруги, сподіваючись побачити хоч когось, хто може сказати, де вона опинилася. Та навкруги ні одної живої душі. Тільки її розкидані меблі. А ще долинає шум великої води, ніби десь недалеко розтеклось море. Вона підходить до крутого обриву, яким закінчується квітуче поле, щоб побачити внизу піщаний берег. А над самою водою, прямо в її бік, дрейфує темна хмара диму.

— Це Руфус, — звучить приємний жіночий голос, та Марго підскакує як ужалена. Вона думала, що поряд нікого немає, а виявляється, що це не так.

Дівчина обертається, щоб побачити високу брюнетку у чорному вбранні, підперезану широким поясом. З-за спини стирчить руків'я меча, ніби вона якась принцеса-воїн з античності.

— Хто такий Руфус? — перепитує Марго, хоча він її мало цікавить. Більше їй хочеться знати про озброєного до зубів молодика, який стоїть поруч з незнайомкою. Марго безсоромно його роздивляється, відчуваючи якусь незрозумілу тривогу. Люди зі зброєю завжди її лякали.

— Маг, який вважає, що землі Лідії належать йому, — відповідає воїтелька.

— Лідії? Хто така Лідія? — запитує Марго.

— Нашої країни, — відповідає молодий чоловік.

Начебто Маргарита вчиться не погано, але уявивши карту світу, не може придумати такого місця, де б могла знаходиться ця країна.

— А можна точніші координати? Ми в Європі чи в Азії? Як далеко від України? Я без закордонного паспорта, тому, напевно, не зможу перетнути кордон, — говорить Марго. — І взагалі це капець — мене засмоктало у вир і виплюнуло прямо сюди.

Брюнетка загадково посміхається, ніби знає, як це трапилося.

— Таке іноді трапляється, коли хтось користується деякими нашими реаліями. До речі, я Кароліна. А це Марік.

Маргарита пробує посміхнутися, але вона сильно нервує. Ще здіймається вітер, який безжалісно рве одяг та куйовдить волосся так, що воно сплітається навколо голови. Глянувши через плече, вона бачить, що насувається той дим, який нібито зветься Руфусом.

Марек злітає у небо наче ракета. І в одну мить починає випромінювати світло і перетворюється у подібну хмару диму, але вже білого кольору, створюючи непрохідну завісу для Руфуса.

— Отакої! — видає Марго.

— Треба забиратися звідси, — мовить Кароліна. — Марек не затримає його.

— А мої меблі? Сережки! — згадує Маргарита, та Кароліна хапає її за руку — і наступної миті вони вже стоять посеред якось темної безлюдної зали.

Марго роздивляється навкруги, марно сподіваючись побачити хоч якийсь промінчик світла. Вони ніби у якійсь печері.

— Що це за місце? — запитує дівчина.

— Наше лігво. — Вони стоять на місці пару хвилин, очевидно, Кароліна жде Марека, але той не з'являється. — Схоже, Марек у полоні, якщо Руфус його не знищив. Йди за мною.

Марго здається, що Кароліна бачить у темноті, як кажан чи сова, тому що прекрасно орієнтується у просторі. А сама Марго тримається за її руку, боячись відпустити та заблукати. Дівчині здається, що вони йдуть якимось коридором, в якому стоїть змішаний запах воску та лаванди, від якого викручує шлунок.

— Руфус сюди не дістанеться, — подає голос Кароліна.

— Не знає про це місце?

— Ні, він нас відчуває. Але цей старовинний підземний храм оберігається давньою магією наших пращурів. Коли ми його покинули, щоб забрати тебе, Руфус відразу відчув нас та примчав по наші душі. Світлу магію він відчуває навіть перебуваючи на іншому кінці світу, який він підкорив і майже знищив.

Зупинившись, Кароліна щось милозвучно бубонить собі під ніс, слова схожі на присягу. З шумом у стіні утворюються двері, які ведуть у підземне місто, що опускається на п'ять поверхів униз. Звідти долинають голоси, гуркіт якоїсь діяльності, а ще світло. Нарешті Марго може бачити та почуватися у відносній безпеці.

— Тут живуть ті, хто вцілів після нападу Руфуса, — пояснює Кароліна.

— Добре, що є де сховатися, — зітхає Марго, хоча розуміє, що їй важко співчувати незнайомим людям. Вони спускаються по спіралеподібних сходах углиб міста. — Чому він вас убиває?

— Бо ми протистоїмо. Але деяких він бере у полон, затьмарює розум і перетворює на своїх рабів. Воїнів. Свій світ він перетворив на пекло, яке затопило водою. Там на дні цілі міста. Це його рук справа. Але знаєш що?

— Що?

Вони зупиняються на місці. Кароліна повертається до Маргарити обличчям.

— Ти не його ціль, — шепоче Кароліна, — він бачив тебе, але відстежити тебе не може. І це нам на руку!

Губи Марго згинаються в посмішку, але вона різко зникає з її обличчя, бо вона розуміє, що її збираються використати. Нахабно і жорстоко.

— Ні-ні, — відхрещується дівчина. — Я потрапила сюди випадково і хочу додому. Допоможіть мені повернутися, і нам усім буде добре.

— Ти тут не випадково! Ти тут, щоб допомогти нам. Ми шукали людину, яка допоможе здолати Руфуса й повернути мир на наші незалежні від темної магії землі, і сюрикен в цьому сприяв.

— Щоб знала, то не купувала, — огризнулась Марго.

— Потім ми повернемо тебе у твій світ, — стверджує Кароліна. — І твої меблі.

— І сережки! — нагадує Маргарита.

— І все, що досі засмоктує у вир.

Брови Марго від здивування повзуть вгору по лобі.

— А він дотепер не зник?

Кароліна розводить руками.

— Сумніваюся. То ти погоджуєшся? Чи викликати вартових? Просидіти решту життя у в'язниці і їсти одну пісну юшку — такі собі перспективи.

— Юшку? Я люблю борщ! — Марго приречено опускає погляд. — Ну гаразд.

— Хороший вибір! Час стерти Руфуса в порошок. Ходімо, познайомлю тебе з Айвою, вона тут головна.

Країна біля моря 2

Марго сподівалася побачити когось іншого. Когось молодшого. Натомість у ліжку у скупо обставленій кімнаті сидить стара жінка, яка втомлено дивиться з-під важких повік. Її зморшкувата шкіра здається такою старою, що Маргариті стає моторошно. Щоки глибоко запали, на голові стирчить сивий пушок. Руки Айви, що покояться у неї на животі, тонкі, немов гілки сухого дерева. Вони точно зламаються, якщо їх потиснути.

— Пані Айво, — звертається до старенької Кароліна, — я привела дівчину, яка допоможе здолати Руфуса.

Айва навіть не ворушиться. Марго спостерігає, як здіймаються й опускаються її груди щоразу, коли вона вдихає і видихає повітря.

— Дівчину? — перепитує та. Марго чує в її голосі невблаганне розчарування. — Нам потрібен сильний воїн. А судячи з запаху, це ще зелене дівчисько!

Отже, вирішує Маргарита, бабуля не бачить, але відчуває запахи. Можливо, то її солодкі парфуми видали.

— Світ подарував нам Маргариту, то ж ми мусимо скористатися цим подарунком, — продовжує Кароліна. — Іншого може не бути.

— Так-так, — відповідає Айва. — І що ж вона вдіє проти Руфуса? Він поглинув у себе стільки магії, що ніхто його не зупинить. Ніколи! Без рідні та викинутий наче сміття, він був безпомічний та зовсім крихітний, коли ми його знайшли на наших землях. Але зараз він могутній маг.

— Я пам'ятаю, — мовить приречено Кароліна. — Він відчуває магію нутром, але людину з того світу не відчує.

Айва прочищає горло. Схоже, вона страждає від мокротиння, яке просто затопило її легені та душить, і вже хотіла порадити якийсь сироп, який п'є її бабуля, але вчасно стулила рота. Маги спроможні начаклувати будь-які ліки.

— Багато років тому, — продовжує Айва, — коли Маркус робив те, що зараз Руфус, його змогли вбити старовинним Лісвальдійським мечем, який до речі, зараз під водою у палаці Беллі, бо його не встигли забрати.

Бляха-муха! Їй точно, приходить до висновку Марго, відведуть якусь небезпечну роль у всій цій спецоперації проти Руфуса. Але ж як нагороду вона отримає можливість повернутися додому.

Марго покидає спальню Айви слідом за Кароліною. Деякий час вони стоять в коридорі, мовчки дивлячись одна на одну.

— У Руфуса виколоті очі, — каже Кароліна, — як в Айви. Це була традиція їхнього племені сотні років тому. І все ради того, щоб вони краще опанували інші відчуття.

— Жорстоко, — коментує Марго.

— У мене план! — продовжує Кароліна.

— Сподіваюся в ньому немає мене!

— Навпаки! Тобі відведена найважливіша роль. Ходімо по каміння. Думаю, треба прихопити якусь сумку.

Коли Марго спостерігає за тим, як Кароліна із глибокої посудини перекладає чорні, як вугілля, камінці у сумку, вона думає, чи справді вони магічні. А якщо припустити, що вони все-таки магічні, то як їх вдасться використати? Руфус зітре їх в порошок, перш ніж вони побудують пастку.

— Залишається лише добратись до меча, — життєрадісно мовить Кароліна.

Марго закотила очі, хоч одне від нервів вже почало сіпатися.

— Всього лише добратись до меча… — Ніби це так просто. Він знаходиться під товщею води!

— Повір, це не найскладніше. Словом, план такий: поки я пірнатиму за мечем, ти встановиш пастку. Тоді я принесу зброю, Руфус відчує мою магію та не втримається від спокуси вбити мене.

Стільки пробілів, зітхає Марго. Ні один нормальний стратег не піде у бій з таким планом. Як виявилося, Руфус прожив не одне століття, то чи справді він такий дурний, щоб потрапити у пастку? Якщо він відчуває інших магів, то чи не відчує силу каміння? Це точно буде фіаско. Жорстке і болюче. Прощавай можливість повернутися додому.

Вони покидають сховище тим же шляхом, яким і прийшли. Марго стоїть біля обриву, дивлячись на гладь води. Сонце як і раніше ховається за хмарами, хоча вони вже не такі темні та важкі як раніше. Серце стукає у грудях, мов молоток. Десь там, під водою, зараз хоробра Кароліна намагається дістати той меч.

Марго відчуває удар в спину, який зносить її з обриву і вона котиться по схилу вниз. Голова починає боліти, як і рука, якою вона вдарилась об камінь, коли опинилась на пляжі. Дідько! Підвівшись, дівчина дивиться вгору, щоб побачити Марека, який свердлить її поглядом. Ну так, Руфус сліпий і не відчуває її, а от Марек, який судячи з усього, перейшов на його сторону, ще має два зрячих ока.

Ну тепер точно кінець, подумки скиглить Марго.

Марек наче на нього не діє сила гравітації плавно, але помірно швидко, спускається вниз, до неї. Що робити? Тікати? Він наздожене! Маргарита бачить лише один вихід, який точно вилізе боком.

Дівчина викидає з сумки магічне каміння, коли Марек приземляється на пісок. Всього лише мить вона вдивляється в його насуплене обличчя, злий пронизливий погляд так і видає його почуття — він ніби запрограмований, щоб її знищити. Але вона кидає четвертий камінь. Марек не встигає застосувати магію, щоб захиститися, і навколо нього утворюється прозорий енергетичний купол. Марек махає руками, кричить, намагається вийти за межі купола, але безрезультатно. Його сила не працює. Хлопець дивиться на Марго з-під лоба, глибоко дихає і ковтає слова прокляття, так і не вимовивши їх.

Марго обертається до моря, звідки почав дути сильний вітер. З-за горизонту суне мов стіна темна хмара — Руфус. Дівчина спостерігає за гладдю води, на яку накочуються хвилі. Одна за одною, поступово втрачаючи свою потужність. І раптом з води щось виринає, утворюється водяний гриб, як від вибуху. Але то всього лише, схожа на голуба, біла хмара, яка вже рухається до темної хмари, змішуючись з нею. Маргарита безмовно спостерігає за тим, що відбувається. Чи знищить Кароліна Руфуса, або ж він її. Душа тікає в п'яти від думки, що буде якщо темний маг переможе? Він всіх уб'є, чи зробить всіх, хто залишився, рабами, як Марека? Світла хмара зникає з поля видимості. І Марго чує стогін позаду себе. Кароліна лежить у позі ембріона, мокра та вся тремтить, а закривавлений меч — поряд з нею.

Впавши на коліна, Марго перевертає на спину Кароліну. Погляд дівчини скляніє, а по обличчю розповзається блідість. Тільки цокотить зубами та тримається за живіт — крізь пальці тече кров.

— Дозволь йому вбити мене, — шепоче Кароліна.

Марго не знає, що відповісти. З нею таке вперше. Вона раніше стільки крові не бачила.

— Ми можемо повернутися в сховище, — пропонує вона, розуміючи, що сили покидають Кароліну і вона ще тільки дивом жива.

— Іди… — шепоче поранена.

Глянувши на меч, Марго розуміє, що в неї лише одне бажання, — помститися Руфусу. Вона в цьому світі лише кілька годин, але вже на підсвідомому рівні пройнялась хоробрістю місцевих жителів захистити свої землі та життя. Вони заслужили на свободу. Нехай в неї нічого не вийде, і Руфус переможе, але вона хоча б намагалася допомоги.

А тепер потрібно дозволити Руфусу вбити Кароліну…

Марго забирає меча та повзе якомога далі від дівчини. Тепер вона теж тремтить, і не тільки через холодний вітер, і через страх який струмом проходить через тіло. Вона лише підліток, ще вчора безтурботно дивилась серіали та вчилася у школі. А зараз… зараз вона думає як прикінчити темного мага, який опускається на пляж, приймаючи людську подобу у чорному вбранні.

Він впевнено рухається до місця, де лежить Кароліна. Марго судомно стискає руків'я меча, підводячись. Він наче тінь, думає Марго про ворога країни біля моря, наче сама ніч.

Марго йде по його слідах, дотримуючись дистанції. Старається навіть не дихати, аби лише він не почув її. Від нього тягне холодом, немов він створений з льоду. Руфус зупиняється біля Кароліни, яка тихенько стогне від болю. Марек під куполом опустився на одне коліно та схилив голову, як стають перед королем.

Руфус торкається обличчя Кароліни, яка починає плакати й раптом затихає.

Марго заносить меч, який важить стільки ж, як батьківський молот, можливо, навіть більше. Наступної миті гостре лезо проходить між головою та плечима Руфуса, розрізаючи довге темне волосся, яке не стригли хтозна скільки років. Голова падає на пісок як гиря і Марго нарешті може роздивитися його худе зморшкувате обличчя і чорні впадини там, де колись були очі. Як вуглинки у згаслому багатті, частини тіла мага починають тліти та перетворюються на попіл.

Меч випадає з рук. Марго кидається перевірити пульс у Кароліни, але та вже не дихає. Марек лежить долілиць. Якщо він живий, то зможе допомогти. Тобто його магія. Але раптом він все ще лихий? Тут або пан, або пропав!

Маргарита звільняє хлопця з пастки та дає йому ляпаса, щоб отямився. Зі смертю Руфуса він змінився, знову став собою.

— Він затуманив мій розум, — промовляє хлопчина. — Не тільки мені. Таких багато.

— Отже, з ними все буде добре, — відповідає Марго. — Але Кароліні потрібна допомога.

Вони обоє чекають в коридорі, поки Айва намагається повернути життя в тіло Кароліни. І ось їм дозволяють увійти до кімнати, де старенька проводила магічні ритуали. Небіжчиця лежить на підлозі в тому ж місці, де її поклав Марек. Це означає — Айва її не оживила.

— Вона виконала своє призначення і її поховають з усіма почестями, — повідомляє жінка.

Марек витирає очі, ховаючи свої сльози.

Марго торкається його плеча, щоб втішити.

***

Наступного дня тіло Кароліни у човні з квітами згорає у відкритому морі пізно ввечері, де на неї дивляться зорі.

***

— Ну що ж, спробуємо! — посміхається Марек. Вони стоять посеред меблів Марго, вона стискає сережки у руці, які знайшла біля столу. — Якщо сумуватимеш, скористайся сюрикеном.

Марек промовляє кілька слів на якійсь незнайомій мові. Меблі підіймаються вгору, як і сама Марго.

Її засмоктує у вир і за секунду вона вже стоїть у своїй кімнаті, де все перевернуто догори дном. Двері відчинені, а у коридор вибігає мати, двоє поліціянтів та рятувальники.

— Ти під домашнім арештом, — погрожує мама.

— Я все поясню, — відповідає Маргарита.