Марго сподівалася побачити когось іншого. Когось молодшого. Натомість у ліжку у скупо обставленій кімнаті сидить стара жінка, яка втомлено дивиться з-під важких повік. Її зморшкувата шкіра здається такою старою, що Маргариті стає моторошно. Щоки глибоко запали, на голові стирчить сивий пушок. Руки Айви, що покояться у неї на животі, тонкі, немов гілки сухого дерева. Вони точно зламаються, якщо їх потиснути.

— Пані Айво, — звертається до старенької Кароліна, — я привела дівчину, яка допоможе здолати Руфуса.

Айва навіть не ворушиться. Марго спостерігає, як здіймаються й опускаються її груди щоразу, коли вона вдихає і видихає повітря.

— Дівчину? — перепитує та. Марго чує в її голосі невблаганне розчарування. — Нам потрібен сильний воїн. А судячи з запаху, це ще зелене дівчисько!

Отже, вирішує Маргарита, бабуля не бачить, але відчуває запахи. Можливо, то її солодкі парфуми видали.

— Світ подарував нам Маргариту, то ж ми мусимо скористатися цим подарунком, — продовжує Кароліна. — Іншого може не бути.

— Так-так, — відповідає Айва. — І що ж вона вдіє проти Руфуса? Він поглинув у себе стільки магії, що ніхто його не зупинить. Ніколи! Без рідні та викинутий наче сміття, він був безпомічний та зовсім крихітний, коли ми його знайшли на наших землях. Але зараз він могутній маг.

— Я пам'ятаю, — мовить приречено Кароліна. — Він відчуває магію нутром, але людину з того світу не відчує.

Айва прочищає горло. Схоже, вона страждає від мокротиння, яке просто затопило її легені та душить, і вже хотіла порадити якийсь сироп, який п'є її бабуля, але вчасно стулила рота. Маги спроможні начаклувати будь-які ліки.

— Багато років тому, — продовжує Айва, — коли Маркус робив те, що зараз Руфус, його змогли вбити старовинним Лісвальдійським мечем, який до речі, зараз під водою у палаці Беллі, бо його не встигли забрати.

Бляха-муха! Їй точно, приходить до висновку Марго, відведуть якусь небезпечну роль у всій цій спецоперації проти Руфуса. Але ж як нагороду вона отримає можливість повернутися додому.

Марго покидає спальню Айви слідом за Кароліною. Деякий час вони стоять в коридорі, мовчки дивлячись одна на одну.

— У Руфуса виколоті очі, — каже Кароліна, — як в Айви. Це була традиція їхнього племені сотні років тому. І все ради того, щоб вони краще опанували інші відчуття.

— Жорстоко, — коментує Марго.

— У мене план! — продовжує Кароліна.

— Сподіваюся в ньому немає мене!

— Навпаки! Тобі відведена найважливіша роль. Ходімо по каміння. Думаю, треба прихопити якусь сумку.

Коли Марго спостерігає за тим, як Кароліна із глибокої посудини перекладає чорні, як вугілля, камінці у сумку, вона думає, чи справді вони магічні. А якщо припустити, що вони все-таки магічні, то як їх вдасться використати? Руфус зітре їх в порошок, перш ніж вони побудують пастку.

— Залишається лише добратись до меча, — життєрадісно мовить Кароліна.

Марго закотила очі, хоч одне від нервів вже почало сіпатися.

— Всього лише добратись до меча… — Ніби це так просто. Він знаходиться під товщею води!

— Повір, це не найскладніше. Словом, план такий: поки я пірнатиму за мечем, ти встановиш пастку. Тоді я принесу зброю, Руфус відчує мою магію та не втримається від спокуси вбити мене.

Стільки пробілів, зітхає Марго. Ні один нормальний стратег не піде у бій з таким планом. Як виявилося, Руфус прожив не одне століття, то чи справді він такий дурний, щоб потрапити у пастку? Якщо він відчуває інших магів, то чи не відчує силу каміння? Це точно буде фіаско. Жорстке і болюче. Прощавай можливість повернутися додому.

Вони покидають сховище тим же шляхом, яким і прийшли. Марго стоїть біля обриву, дивлячись на гладь води. Сонце як і раніше ховається за хмарами, хоча вони вже не такі темні та важкі як раніше. Серце стукає у грудях, мов молоток. Десь там, під водою, зараз хоробра Кароліна намагається дістати той меч.

Марго відчуває удар в спину, який зносить її з обриву і вона котиться по схилу вниз. Голова починає боліти, як і рука, якою вона вдарилась об камінь, коли опинилась на пляжі. Дідько! Підвівшись, дівчина дивиться вгору, щоб побачити Марека, який свердлить її поглядом. Ну так, Руфус сліпий і не відчуває її, а от Марек, який судячи з усього, перейшов на його сторону, ще має два зрячих ока.

Ну тепер точно кінець, подумки скиглить Марго.

Марек наче на нього не діє сила гравітації плавно, але помірно швидко, спускається вниз, до неї. Що робити? Тікати? Він наздожене! Маргарита бачить лише один вихід, який точно вилізе боком.

Дівчина викидає з сумки магічне каміння, коли Марек приземляється на пісок. Всього лише мить вона вдивляється в його насуплене обличчя, злий пронизливий погляд так і видає його почуття — він ніби запрограмований, щоб її знищити. Але вона кидає четвертий камінь. Марек не встигає застосувати магію, щоб захиститися, і навколо нього утворюється прозорий енергетичний купол. Марек махає руками, кричить, намагається вийти за межі купола, але безрезультатно. Його сила не працює. Хлопець дивиться на Марго з-під лоба, глибоко дихає і ковтає слова прокляття, так і не вимовивши їх.

Марго обертається до моря, звідки почав дути сильний вітер. З-за горизонту суне мов стіна темна хмара — Руфус. Дівчина спостерігає за гладдю води, на яку накочуються хвилі. Одна за одною, поступово втрачаючи свою потужність. І раптом з води щось виринає, утворюється водяний гриб, як від вибуху. Але то всього лише, схожа на голуба, біла хмара, яка вже рухається до темної хмари, змішуючись з нею. Маргарита безмовно спостерігає за тим, що відбувається. Чи знищить Кароліна Руфуса, або ж він її. Душа тікає в п'яти від думки, що буде якщо темний маг переможе? Він всіх уб'є, чи зробить всіх, хто залишився, рабами, як Марека? Світла хмара зникає з поля видимості. І Марго чує стогін позаду себе. Кароліна лежить у позі ембріона, мокра та вся тремтить, а закривавлений меч — поряд з нею.

Впавши на коліна, Марго перевертає на спину Кароліну. Погляд дівчини скляніє, а по обличчю розповзається блідість. Тільки цокотить зубами та тримається за живіт — крізь пальці тече кров.

— Дозволь йому вбити мене, — шепоче Кароліна.

Марго не знає, що відповісти. З нею таке вперше. Вона раніше стільки крові не бачила.

— Ми можемо повернутися в сховище, — пропонує вона, розуміючи, що сили покидають Кароліну і вона ще тільки дивом жива.

— Іди… — шепоче поранена.

Глянувши на меч, Марго розуміє, що в неї лише одне бажання, — помститися Руфусу. Вона в цьому світі лише кілька годин, але вже на підсвідомому рівні пройнялась хоробрістю місцевих жителів захистити свої землі та життя. Вони заслужили на свободу. Нехай в неї нічого не вийде, і Руфус переможе, але вона хоча б намагалася допомоги.

А тепер потрібно дозволити Руфусу вбити Кароліну…

Марго забирає меча та повзе якомога далі від дівчини. Тепер вона теж тремтить, і не тільки через холодний вітер, і через страх який струмом проходить через тіло. Вона лише підліток, ще вчора безтурботно дивилась серіали та вчилася у школі. А зараз… зараз вона думає як прикінчити темного мага, який опускається на пляж, приймаючи людську подобу у чорному вбранні.

Він впевнено рухається до місця, де лежить Кароліна. Марго судомно стискає руків'я меча, підводячись. Він наче тінь, думає Марго про ворога країни біля моря, наче сама ніч.

Марго йде по його слідах, дотримуючись дистанції. Старається навіть не дихати, аби лише він не почув її. Від нього тягне холодом, немов він створений з льоду. Руфус зупиняється біля Кароліни, яка тихенько стогне від болю. Марек під куполом опустився на одне коліно та схилив голову, як стають перед королем.

Руфус торкається обличчя Кароліни, яка починає плакати й раптом затихає.

Марго заносить меч, який важить стільки ж, як батьківський молот, можливо, навіть більше. Наступної миті гостре лезо проходить між головою та плечима Руфуса, розрізаючи довге темне волосся, яке не стригли хтозна скільки років. Голова падає на пісок як гиря і Марго нарешті може роздивитися його худе зморшкувате обличчя і чорні впадини там, де колись були очі. Як вуглинки у згаслому багатті, частини тіла мага починають тліти та перетворюються на попіл.

Меч випадає з рук. Марго кидається перевірити пульс у Кароліни, але та вже не дихає. Марек лежить долілиць. Якщо він живий, то зможе допомогти. Тобто його магія. Але раптом він все ще лихий? Тут або пан, або пропав!

Маргарита звільняє хлопця з пастки та дає йому ляпаса, щоб отямився. Зі смертю Руфуса він змінився, знову став собою.

— Він затуманив мій розум, — промовляє хлопчина. — Не тільки мені. Таких багато.

— Отже, з ними все буде добре, — відповідає Марго. — Але Кароліні потрібна допомога.

Вони обоє чекають в коридорі, поки Айва намагається повернути життя в тіло Кароліни. І ось їм дозволяють увійти до кімнати, де старенька проводила магічні ритуали. Небіжчиця лежить на підлозі в тому ж місці, де її поклав Марек. Це означає — Айва її не оживила.

— Вона виконала своє призначення і її поховають з усіма почестями, — повідомляє жінка.

Марек витирає очі, ховаючи свої сльози.

Марго торкається його плеча, щоб втішити.

***

Наступного дня тіло Кароліни у човні з квітами згорає у відкритому морі пізно ввечері, де на неї дивляться зорі.

***

— Ну що ж, спробуємо! — посміхається Марек. Вони стоять посеред меблів Марго, вона стискає сережки у руці, які знайшла біля столу. — Якщо сумуватимеш, скористайся сюрикеном.

Марек промовляє кілька слів на якійсь незнайомій мові. Меблі підіймаються вгору, як і сама Марго.

Її засмоктує у вир і за секунду вона вже стоїть у своїй кімнаті, де все перевернуто догори дном. Двері відчинені, а у коридор вибігає мати, двоє поліціянтів та рятувальники.

— Ти під домашнім арештом, — погрожує мама.

— Я все поясню, — відповідає Маргарита.