Розділ І Пригоди у Гудвінії, або повернення до Смарагдового міста

Розділ І

Погоже літнє сонце лагідно осявало невеличкий закуток приватного будинку, лагідно пестячи усе те, що там знаходилося - смарагдово-зелену травичку, клумби з квітами усіх кольорів веселки, грайливо виблискувало на ставковій воді... У цьому милому куточку, відокремлена від решти навколишнього світу, сиділа маленька дівчинка; її думки зараз ширяли десь ген далеко, у вимірі, куди хід був недоступний простим смертним. На колінах у дівчинки лежали альбом для малювання та коробок з кольоровими олівцями; густі чорні брови на обличчі цього юного людського створіння були ледь насуплені - комусь могло би здатися, що від злості, проте це було не так: це був типовий вираз обличчя Наталі Ілмер, коли вона перебувала в стані глибокого задуму.

"Цікаво, як мама могла колись жити у своєму сірому і курному Канзасі? Та ж щойно я виходжу на вулицю, і маю бути змушеною вдихати цей запах великого міста, цю купу вихлопних газів, мені одразу паморочиться! Куди краще проводити час у нашій хоч і маленькій, зате розкішній садибці", - так наївно міркувала Наталі. Дівчинці, котра прожила ще настільки мало у цьому Великому Світі, і з дитинства зростала у напрочуд гарних умовах, було невтямки, як решта людей можуть гарно жити навіть тоді, коли місцевість довкола них далеко гірша, ніж та, яку зазвичай бачила Наталі. А проте подібні міркування геть не робили дівчинку зверхньою і пихатою: адже вона мала чимало інших гарних рис.

Ззовні Наталі анітрохи не скидалася на матір: для своїх десяти років вона була досить довговяза і була чи не на голову вища за решту дітей у класі.Вона також мала густі чорні коси, маленькі сірі оченята і брови, які вона досить часто супила. Розумна не по літах Наталі була першою з усіх шкільних предметів; до того ж, щойно вона навчилася чітко аналізувати нову для себе інформацію, вона особливо палко почала марити Чарівною Країною - усі записники дівчинки були списані і обмальовані тими чудесами, що колись вона почула від матері. "Моя мама була однією з тих дітей, що справді народилися під щасливою зорею... хто ж іще з моїх однокашників може похвалитися тим, що колись їхня мати бачила такі чудеса, що ні в казці сказати, ні пером описати?" - такі міркування підносили маленьку мрійницю до небес.

Наталі вміла берегти таємниці, і тому жодного слова не проронила своїм друзям про те, що дивовижні пригоди Еллі таки відбувалися насправді. Однак чутки - річ, котра розноситься зі швидкістю світла, і тому тутешні дітлахи таки почули дещицю з цих оповідок від своїх батьків. Дехто з дітлашні дивився на сімейство Ілмерів чи не з благоговінням, однак були й ті, хто вважав усі ці історії нікчемною вигадкою. Скажімо...ох, як же набридла ця клята Джулія Грей!

Джулія була донькою однієї з місцевих плетух і ще з першого шкільного року навчання дивилася на Наталі з певною відразою. Щоразу, помічаючи юну Ілмер в полі свого зору, вона тут-таки намагалася кинути чергову шпичку в її бік. Особливо багато лагідних слів було сказано про матір Наталі:

Коментарі