У величній, зате доволі простій країні Америці нема місця чудесам і вигадкам. Її мешканці - поважні статечні особи, котрі переконані, що лише робота - найсвятіша річ у світі, тож з ранку до ночі вони повністю занурені в працю. Але хто сказав, що в правилах не буває винятків?..  

Пані Ілмер з родиною жила на самісінькій окраїні міста Вашингтон, тієї самої штатської столиці. Поруч зі статними багатоповерхівками крихітний приватний будиночок виглядав би зовсім невибагливо, якби не був так майстерно збудований: сам викладений з білої цегли, списаної яскравими квітами, а черепиця на даху була червоною. Побіля будиночку був чималий садок, вирощений дбайливими руками господині - з пишними клумбами, плодовими деревами та навіть невеликим ставочком.

Те, що Ілмери воліли мешкати не так, як решта містян - це перша причина, котра викликала здивування. Та ще більші чутки викликав характер і вдача господині: про неї подейкували, нібито вона знає про існування країни, про яку доти ніхто зі штатців не чував. 

- Ви собі навіть уявити не можете, які небилиці вона розповідає своїм дітиськам! - шепотілися одні сусіди. - Неначе там, за горами, існує така собі Чарівна Країна, у якій і все живе розмовляє, і весь час літо, і живуть чарівниці та відьмаки. Ох, позабиває вона баки дітлашні, пихатими таки виростуть...

- Але ж, - заперечували інші, - яка б мати не розповідала своїм дітям гарні, милі казочки? Так чи йнак усе це достеменна вигадка! А малята у Ілмерів доволі таки чемні й приємні.

Коли ж комусь із тих роззяв траплялося перестріти пані Ілмер в крамниці або на вулиці, усі як один неодмінно спішили поцікавитися:

- Невже та сама Чарівна Країна, про яку ви розказуєте своїм малим, справді існує?

Пані Ілмер відповідала на такі каверзні питання, і відповідь її завжди була однаковою:

- Звісно, що ні! Невже ви, дорослі люди, самі того не розумієте? Це лише милі казочки, виткані з моєї уяви, які я так часто розповідаю малятам на ніч.

Але в такі моменти ніхто не помічав лукавий вогник, що зблискував в її очах.


... Пані Елеонора Ілмер, уроджена Сміт, відклала набік блакитну суконьку, котру вона саме шила для молодшої доньки, і замислилась. Останнім часом її не полишало відчуття, що наразі їй бракувало саме чогось особливого.

Марно сперечатись з тим, що доля пані Ілмер протягом життя склалася дуже щасливо.  У свої прекрасні, повні цвіту тридцять чотири роки вона мала за плечима в вищу освіту, здобуту в Педагогічному коледжі, кілька років стажу вчителькою, зрештою - щасливий шлюб і трійко малих дітей, та ще й на додачу будиночок у столиці, котрий після стількох років вона нарешті могла собі дозволити. Але що ж непокоїло її вже тривалий час? А вона точно серцем відчувала: на підсвідомості в неї застряг давній спогад...   

Пані Ілмер саме була вдома наодинці, діти того дня пішли на день народження до сусідських малят. Отож жінка підвелася з канапи і поволі підійшла до дитячої шафи, що стояла біля протилежної стіни кімнати. "Хоч би вони були на місці", - стривожено міркувала пані Елеонора, розсуваючи дверцята.  Зрештою, коли вона вже відчинила їх, то - о диво!- те, що вона шукала, таки виявилося на місці.

Там, на нижній поличці для взуття, стояли крихітні черевички, немовби викувані зі щирого срібла. Колись вони належали самій пані Ілмер, та тепер перейшли її старшій дочці Наталі. Зазвичай дівчинка узувала їх з якоїсь особливої нагоди, та сьогодні чомусь забула вдома.

Пані Елеонора обережно взяла черевички, котрі тепер могли вільно поміститися в її долонях. " Якби ж то вони були б справжні... Можна було б одразу повернутися до Чарівної Країни, і нарешті виконати те, що я вже так давно розпачливо обіцяю дітям", - пригнічено роздумувала жінка. Аж тільки тепер вона нарешті збагнула, чого їй бракувало. 


... Як уже було зазначено, пані Ілмер не була корінною столичанкою. Родом вона була зі штату Канзас, де колись ще зовсім малим дівчам мешкала разом з батьками. Родина Смітів була бідною, наче церковні миші. Голова сімї заробляв на життя працею в полі, а його дружина клопоталась по господарству і опікувалась маленькою дочкою. Сміти не мали навіть власного будинку, і мешкати їм доводилось у невеличкому безколісному фургоні, всередині котрого було вельми вбоге забезпечення.

На той час пані Елеонора, а тоді ще просто-напросто маленька Еллі ( віднині називатиму її лише цим іменем) не мала змоги навіть до школи ходити, адже навчальний заклад був розташований дуже далеко від їхнього дому. Тому дівчинка вчилася вдома під наглядом батьків, і була не дурнішою за якусь повноцінну школярку. Крім того, Еллі дуже любила книжки, а особливо такі, де оповідалося про чари. Начитавшись цих оповіданнячок, Еллі часто-густо сумно зітхала, що їй не судилося зустріти справжню чарівницю.  

Так би й надалі тривало її сухе й провінційне життя в Канзасі. Якби не одне якби..

Тоді Еллі саме минуло вісім літ. Вечір того дня видався доволі хмарним, і фермери почали непокоїтись, чи це не на грозу.  Зрештою, виявилося, що насувається не просто гроза, а торнадо, якого ще світ не бачив. Та на такі випадки в Смітів завжди був напоготові невеличкий погріб, де вони сім'єю відсиджувались під час вітровіїв, адже вони могли запросто знести хатинку. Отож пані Сміт відчинила кришку погребу і наказала доньці чимдуж спускатися туди. Але саме тут втрутився випадок.

Вірний Еллін улюбленець, песик Тотошко, настільки перелякався бурі, що дременув просто в хатинку, сховавшись там під ліжечком своєї маленької господині.  Перелякане дівча метнулося просто за ним і вже було чкурнуло під ліжечко, аби витягати цуценя, як сталося дещо..

Тієї ж миті хатинка на повній потужності відірвалася від землі і кілька разів дзигою крутнулася в повітрі.   Налякану Еллі від того не втримали коліна і вона так і опустилася на підлогу разом з цуциком на руках. Вив пронизливий вітер, а повітряні потоки відносили якомога далі від Канзасу маленьку хатку, в якій знаходилася налякана дівчинка...

Еллі була в розпачі: певно, так вже доля спорядилася закинути її далеко від рідної землі і батьків. Не зважаючи на те, що підлога час від часу сильно хилиталася, великими зусиллями Еллі дісталася ліжечка: їй таки вдалося поспати кілька годин. Коли вже дівчинка прокинулася, то з'ясувалося, що її хатинка приземлилася просто у дивовижної краси краю: на полях росли дивовижні квіти, були садочки з плодовими деревами, хлюпотіли веселі річечки, та гомоніла всіляка жива істота.

До того ж, хатка впала не бозна-куди, а просто на голову злій відьмі Гінгемі і цим самим знищила її. Гінгема була злою могутньою чарівницею і вже багато літ змушувала місцевих мешканців - Жуванів - прислуговувати їй. Жувани, крихітні чоловічки зростом не  вище Еллі,  дуже боялися своєї злої господині, і тому неабияк зраділи, коли хатка розтрощила її вщент. Жувани навіть пропонували шокованій Еллі стати їхньою правителькою замість загиблої чаклунки, та дівчинка рішуче відмовилася - надто вже маленькою і недосвідченою вона була. Її непокоїло інше: як вернутися додому, до батьків? Тут-таки й спливло пророцтво: Еллі потрібно було вирушити до грандіозного Смарагдового Міста, того, що знаходилося посередині Чарівної Країни. Вів до нього шлях з жовтої бруківки. У тому Місті мешкав славетний чаклун Гудвін, котрий міг виконати будь-яке бажання, а отже, ймовірно, і повернути Еллі додому. Та мало цього: дівчинка мала ще допомогти трьом чарівним істотам досягти виконання їхніх найзаповітніших мрій.

Еллі одразу пристала на таке пророцтво: вона була готова на будь-що, аби лишень вернутися до Канзасу. Отож в дорогу вона вирушила з вірним Тотошком, у котрого несподівано зявився дар мови. Наостанок дівчинка підібрала срібні черевички - єдине, що лишилось від злої відьми, - котрі так полюбилися їй, що вона не роздумуючи надягла їх і так і пішла. 

Дорога мандрівців була далекою, та, зрештою, вони таки зустріли тих самих трьох істот. Спершу коло пшеничного поля Еллі зняла з кілка опудало на ймення Страшило, чиїм найзаповітнішим прагненням було отримати мозок і не бути дурнішим за справжніх людей.

Опісля того у лісі подорожні наштовхнулися на Залізного Дроворуба, котрий колись був звичайною людиною, але чарами Гінгеми став обернений на порожню металеву ляльку і тому не мав серця. Його найдужчим бажанням було отримати серце і знову навчитись любити.  

Насамкінець, подорожні зустріли Лева, котрий, на відміну від решти його побратимів, був неймовірно боягузливим, і ця вада йому неабияк дошкуляла. Отож він радо пристав до пропозиції наших героїв вирушити до Смарагдового Міста, розраховуючи на те, що Великий Чаклун виділить йому бодай дрібку хоробрості.

Та шлях наших подорожніх був нелегким: за тривалу подорож їм довелося пережити чимало небезпек. Спершу Страшилові і Дроворубу довелося рятувати Еллі від Людожера, котрий схопив дівчинку і хотів її з'їсти; опісля того п'ятірці довелося перетнути ліс, у якому мешкали шаблезубі тигри. Сам Лев відчайдушно боявся тих страховиськ, та все ж мужньо став на захист друзів( на щастя, ніхто не постраждав). Потім вони пливли через могутню бистру річку на плоті, та під час переправи Страшило, який керував плотом, раптово увіткнув свій кілок глибоко в мул і так там і застряг. Та й на цей раз Еллі і її друзям пощастило благополучно дістатися берега, а Страшила врятував лелека, що саме пролітав поруч.

Останньою перешкодою на їх шляху стало велике поле, всіяне маками: запах цих квітів одразу навіював на сон, і Еллі, Тотошко, та Лев одразу поснули там. Страшило та Дроворуб, на котрих маки не діяли, одразу винесли з поля дівчинку та її цуцика, але як бути з важким Левом? На щастя, поруч саме опинилася мишача королева Раміна та тисячі її підданих. З їхньою допомогою наші друзі і спорудили візок, на якому й викотили Лева з маків.

Зрештою, кілька днів ходьби, - і ось вони, у Смарагдовому Місті, що так вражало своєю величчю. Друзі негайно подалися до Гудвіна, в надії, що той нарешті виконає їх бажання.

Та як би не так! Гудвін вже встиг дізнатися, що хатка Еллі розтрощила злу відьму, і що на Еллі срібні черевички чаклунки. Сприйнявши таким чином дівчинку за могутню чарівницю, чаклун наказав їй та її друзям вирушити до Фіолетового Краю і знищити ще одну злу відьму, котра там мешкала - Бастинду. Тільки тоді бажання мандрівців будуть виконані.

Що було робити? Ретельно все обмізкувавши, пятеро друзів порішили, що іншого виходу в них немає. Отож одного ранку вони зібралися в дорогу та й подалися до Фіолетового Краю.

Зла Бастинда дізналася про те, що в її володіння прибули чужоземці, і не на жарт перелякалася. Вона витратила всі свої магічні вміння, аби зупинити їх, та де там! Мандрівці продовжували йти вперед, а відьмі довелося скористатися останнім, що в неї лишилося - Золотою Шапкою, що мала здатність викликати дивовижних створінь - Крилатих Мавп - і змушувати їх виконувати будь-яке бажання власника Шапки.  Але Шапку можна було використати лише тричі, а Бастинда уже двічі це робила. Але вибору в неї все одно не залишалося, і тому вона наказала Мавпам знищити мандрівників, а Лева доставити до Палацу, аби він возив карету злої відьми.    

Сказано- зроблено. Мавпи розбили об скелі Залізного Дроворуба і випатрали Страшила, схопили Лева і посадили до великої клітки. Вони вже було збиралися накинутися на Еллі,та побачили на ногах дівчинки срібні черевички, і страх перед ними не дозволив Мавпам убити її. Тому вони всього лишень доставили Еллі й Тотошка до Палацу Бастинди, а потім полетіли собі геть.

Дізнавшись про смерть своєї сестри Гінгеми та побачивши її черевички на Еллі, Бастинда не на жарт перелякалася, що дівчинка заподіє смерть і їй! Але Еллі була всього-на-всього простодушною маленькою дівчинкою, і про магічні властивості черевичків навіть не підозрювала. Отож Бастинда вирішила викрасти черевички пізніше, а сама зробила дівчинку своєю полонянкою і змушувала її робити найбруднішу роботу на кухні. Еллі терпеливо зносила усе Це, а проте, як вибратися звідси, вона й гадки не мала. Щоночі у своєму кошичку вона приносила Левові щось попоїсти, сама ж забиралася до нього в клітку й там засинала.

Скінчилося все невеликою сутичкою між Еллі та Бастиндою, коли зла відьма намагалася поцупити у своєї рабині черевички, і розлючене дівча вихлюпнуло на неї цебро води. І тут розкрилася найбільша таємниця злої візьми: виявляється, Бастинді було передбачено загинути від води. Отож вона одразу розтанула, чим неабияк спантеличила саму Еллі. 

Еллі забрала Тотошка, звільнила Лева, а місцеві мешканці - Моргуни - на знак подяки дівчинці відшукали те, що зосталося од Страшила і Залізного Дроворуба і полагодили їх. Потім вони тепло попрощалися з мандрівниками,а на прощання попросили Залізного Дроворуба стати їхнім правителем замість загиблої чарівниці. Той пристав на таку пропозицію, але спершу йому треба було допомогти Еллі. 

Мандрівці простували вже кілька діб, а Смарагдове Місто все не з'являлося на горизонті. Та, на щастя, ще в палаці Еллі прихопила з собою Золоту Шапку: королева миша розповіла дівчинці про магічні властивості цього убору, і Еллі викликала Крилатих Мавп, котрі доставили її та її друзів до місця призначення.

Проте сплив тиждень, а Гудвін все ще не поспішав виконувати свої обіцянки. Розлючені друзі вдерлися просто в його тронний зал, і там вражено дізналися про те, що Гудвін - насправді ніякий не чаклун, а звичайнісінька людина. Багато років тому він мешкав у Канзасі, де був балоністом - він підіймався на повітряній кулі на потіху публіці, і одержував за це гроші. Але одного разу налетів сильний буревій, і кулю здуло вітром просто в чарівну країну. Її мешканці, побачивши Гудвіна, вирішили, що він великий чаклун, адже спустився з небес. Він не став розвіювати їхні марення, а натомість побудував тут прекрасне місто зі суцільних смарагдів, а сам зачинився у тронному залі і протягом багатьох років нікому не показувався.

Троє чарівних істот неабияк засмутилися, дізнавшись, що їхні бажання не будуть виконані. А проте Гудвін своїх обіцянок дотримався. Страшилові він зняв голову і замість мозку напхав її мішечком з голками й булавками. Дроворубу він вирізав невеличкий отвір у грудях і вставив туди шовкове серце, набите тирсою. А Лева пригостив "хоробрістю", яка насправді була шипучим квасом з домішкою валеріани. Усі троє друзів лишилися надзвичайно задоволеними цими дарами.

Та як бути з дівчинкою і цуциком? Фальшивий чаклун ретельно все обмізкував, і згадав, що в нього ще лишилася куля, на якій він прилетів до Чарівної Країни. Він полагодив кулю, наповнив її воднем, і повідомив Еллі про те, що за кілька днів вони відлітають.

І ось настав призначений день. Зі сльозами на очах містяни вийшли проводжати могутнього Чаклуна та маленьку Фею, але Гудвін порадив їм не сильно сумувати за ним, а своїм наступником призначив Страшила Мудрого. Народ цим неабияк запишався: де б ще було таке місто, у якому правило солом'яне опудало!

Та, на біду, линва прорвалася, і кулю разом з Чарівником змело вітром перш, ніж Еллі встигла туди залізти. Нещасна дівчинка гадала, що вже ніколи не повернеться на Батьківщину, та друзі вирішили їй допомогти. Вони скликали місцевих мешканців, трохи з ними погомоніли, і дізналися от що: Еллі могла допомогти лише добра фея Стелла, правителька Рожевого Краю. Отож Страшило оголосив, що вони негайно вирушать туди, а своїм заступником зробив місцевого солдата.

По дорозі до Стелли їм довелося пережити ще багато пригод, але зрештою вони таки прибули. Правителька Рожевого Краю була настільки могутньою, що знала секрет вічної юності, а тому вже протягом років лишалася миловидною дівчиною. Вислухавши розповідь Еллі, фея відкрила їй таємницю срібних черевичків: виявляється, аби кудись дістатися, треба усього лишень стукнути носками і назвати місце. Тоді Стелла скористалася Золотою Шапкою і наказала Мавпам перенести друзів Еллі до місць, де вони правили: Страшила до Смарагдового Краю, Дроворуба - до Фіолетового, а Лева - до місцевого лісу. Тепло попрощавшись з усіма друзями, дівчинка підхопила на руки цуценя, стукнула носками, замружилася і... Уже за мить вона стояла серед рідного неозорого канзаського поля, а її ноги тепер були босі.

Невимовно зраділо подружжя Смітів, коли побачили, що їхнє дитятко тут, з ними. Протягом багатьох вечорів Еллі розповідала дивовижні історії про свої подорожі, а батьки уважно її слухали.

Та все ж, повернувшись в Канзас, Еллі тайкома мріяла про те, аби знову навідати своїх друзів. Така нагода випала, коли після її повернення додому не минуло й року. Саме тоді у Смітів гостював брат господині - бувалий моряк Чарлі Блек, котрий дуже здружився зі своєю небогою. Одного разу на ферму прилетіла ворона на ймення Каггі-Кар, з посланням від Страшила Мудрого. Виявилося, що біда занапастила Чарівну Країну: правителем Смарагдового Краю став наступник злої Гінгеми Урфін Джус, котрий схопив Страшила і Дроворуба у полон та геть занапастив тутешніх мешканців. Армія його була геть незвичайна - то були дерев'яні солдати, оживлені за допомогою магічного порошку.   

Ну і що тут казати? Звичайно, Еллі з дядечком одразу поспішили на допомогу друзям: перетнувши велику пустелю, вони опинилися в Чарівній Країні, де після довгої  боротьби таки перемогли. 

(Всі минулі події я опишу так, щоб читачам було зрозуміло, з чого все почалося, а кому хотілося б дізнатися про них більш колоритно, раджу звернутися до бестселерів письменника Олександра Волкова). 

Потім маленька Еллі повернулася до рідного Канзасу, і протягом наступного року цілком присвятила себе навчанню. Наступна пригода сталася під час літніх канікул, коли дівчинка гостювала у свого троюрідного брата Фреда. Діти дуже весело проводили час разом, і от одного дня вирушили прогулятися в печері, що була неподалік від дому, як раптом сталася біда: вхідний отвір вщент завалило каменями. Трохи погорювавши і подумавши, діти вирішили, що їхній єдиний вихід - іти вперед і таким чином дістатися Чарівної Країни. 

Вони мандрували кілька тижнів, пливли на човнику підземними течіями, стикнулися з багатьма небезпеками підземного світу... і от вони натрапили на місцевість, де жили підземні мешканці - рудокопи, в яких було тут власне поселення. А правили цим народом семеро Райдужних Королів - кожен правив один місяць, поки інші, напившись дивовижної сонної води із чудесного джерела, спали непробудним сном немовлят. Після того, як вони прокидалися, вони не пам'ятали абсолютно нічого зі свого попереднього життя і навіть не вміли розмовляти, тому їх доводилося перевиховувати заново. Так тривало вже споконвіку ...

Та зовсім нещодавно сталася біда: джерело було зруйноване вщент, і Священна Вода зникла, а це означало, що віднині королі вже зовсім не зможуть заснути - адже протягом віків вони засинали лише чарівним сном. Але монархи знали про плітку, що нібито Еллі - чарівниця, і наказали дівчинці повернути воду. Інакше їй загрожувало застрягти тут навіки.

Спершу Еллі і Фред навіть не знали, що думати - адже дітям не під силу було повернути чарівну воду.  Трохи поміркувавши, діти відіслали Тотошка до Чарівної Країни: їхні друзі дізналися про халепу і негайно прийшли на допомогу: спільними зусиллями їм вдалося повернути джерело до попереднього стану. Що ж до королів, то, напоївши їх чарівною водою, горішні мешканці обернули їх на простих робітничих; після того Підземне Королівство було зруйновано, а його мешканці перебралися нагору.

А перед своїм поверненням до рідного краю Еллі отримала важливе пророцтво від мишачої королеви Раміни: виявляється, це був її останній візит до Чарівної Країни, і більше вона сюди не повернеться.

Для десятилітньої дівчинки то був справжнісінький удар. Тепло попрощавшись з усіма своїми друзями, вона гадала, що вже ніколи не побачить їх... але друзі не втрачали надії і сказали своїй маленькій подрузі, що терпляче чекатимуть - ба може вона колись повернеться? А тим часом Еллі, Фреда та Тотошка доставив додому велетенський дракон - один із тих, що мешкали у Підземному Королівстві. 

Та, щойно Еллі ступила на поріг дому, на неї чекала така радість, що змусила її на якийсь час забути про Чарівну Країну: виявляється, за той час, що вона мандрувала у підземеллі, вдома знайшлася крихітна сестричка. Дівчинку нарекли в честь матері -  Анною, - та, задля  розрізнення, всі називали її скороченим йменнячком Енн. 
Перші роки життя Сміт-молодшої минали огорнені маревом чарівної казки, що її полюбляла розказувати старша сестра. Уява крихітки Енн настільки жваво відображала усі події, пережиті Еллі, що дівчинка і сама ще змалечку починала мріяти об тім, аби самій навідатися до Чарівної Країни і побачити усю ту дивовижу.
Так пролітав рік за роком. Еллі з маленького безтурботного дівчати перетворилася на дівчину, ще досить юну, проте вже доволі статечну і цілеспрямовану, цілком впевненої у своїй завтрашній меті. Натомість мозок Енн уже сформувався достатньо, аби бажання відвідати Чарівну Країну тепер вже було беззаперечною палкою мрією. Дівчинка часто звірялася про це у листах своєму троюрідному брату Альфреду, і той пообіцяв за всяку ціну їй допомогти. І, як вже  знають віддані шанувальники Смарагдової історії, свого слова він таки дотримав, і до того ж, одного разу сам навідувався до Гудвінії з малою кузиною.

З того часу, як Енн востаннє повернулася з Чарівної Країни, спливло вже трохи більше за декаду. Тепер Елліна сестра давно виросла і ось-ось мала побратися з Тімом Окейлі, її давнім другом дитинства і незмінним супутником під час подорожей до Чарівної Країни. На відміну від Еллі, котра протягом цих років набралася певної мудрості і вміння правильно вчинити там, де це могло знадобитися, Енн, здавалося, так і залишилася легковажною вітрогонкою - і, схоже, цього вже в неї не віднімеш повік. Ну, але ж для Еллі сестра вічно залишатиметься маленькою завдяки значній десятилітній різниці. І тепер з висоти свого, як їй здавалося, вже доволі поважного віку, Еллі вже навіть якось поблажливо дивилася на примхи сестри - ну, дитина ж все-таки.

... Але повернімося до сучасних подій.

... Черевички, що зараз їх Еллі тримала в руках, були абсолютною копією тих, що колись володіли магічною силою, і завдяки котрим вона повернулася до Канзасу. Ці ж вона дістала у подарунок від Моргунів під час однієї зі своїх гостин до Фіолетового краю, мешканці якого славилися тим, що полюбляли усілякі дорогоцінні штуковини, а тому вирішили втішити маленьку фею таким даром. І якщо справжні черевички могли звужуватися до розміру ноги свого власника, то з цієї майстерної підробки Еллі вже давно виросла. Тепер черевички перейшли у цілком законний спадок Наталі. 

Діти Еллі часто просили про те, щоб колись мама показала їм ту Чарівну Країну, про яку так багато розповідала. Еллі цілком розуміла їхні бажання, вона б і сама була не проти туди навідатись, от лише її непокоїло те, що вона застане свій давно любий край геть інакшим. Безперечно, що безсмертні добрі феї так досі і правлять своїми царствами, однак з рештою мешканців Гудвінії не все так гладенько. Певно, любі Елліні друзі, Страшило та Дроворуб вже геть розсипалися на порох, а Лев давно помер... Еллі боялася одного дня завітати до Чарівної Країни і збагнути, що все це дійсно так.

Адже й сам Великий Світ давно не стоїть на місці - он скільки всього змінилося з останнього візиту Енн до Чарівної Країни! Сама Сміт-молодша ось-ось піде під весільний вінець. Дядька Чарлі давно не стало. Фред уже одружений і має власну родину. Та й сама Еллі - уже давно не те саме дівча з двома кісками, убране у вилинялу картату сукенку...

- Пані Ілмер! - голос покоївки зненацька вирвав Еллі з роздумів; жінка ледь помітно стрепенулася і кинула: - Агов?

- Сестра Ваша приїхала, - мовила якась ніби збентежена служниця.

- О.. так, звісно, - Еллі рвучко піднялася з канапи, - зараз відчиню.

Правду кажучи, вона вже досить скучила за сестрою.

На порозі стояла геть скуйовджена, зарум'яніла Енн. Той, хто хоч раз у своєму житті бачив сестер Сміт, міг би з одностайною впевненістю сказати, що молодша була досить-таки майстерно списана зі старшої - хіба що Енн ще не мала зморшок біля куточків вуст, що свідчили про цінні уроки життя. 

Сестри обійнялися; Еллі допомогла молодшій скинути плащ.

- Еллі! - очі Енн так і палали яскравим вогнем. - Як же давно я не бачила тебе! З того часу, як ти побралася з Едвардом, ми бачимося усе рідше! А де ж мої небожата?

- Гадаю, діти повернуться за кілька хвилин, - непевно стенула плечима Еллі. - Ходімо до кухні, я пригощу тебе чаєм з цукерками.  
... Уже за десять хвилин сестри дружно сиділи за одним столом і чаювали. Здавалося, в Енн після тривалої розлуки з сестрою розв'язався язик: дівчина так і торохтіла не про що інше, як про своє майбутнє весілля:
-... Ми з Тімом плануємо побратися у вересні, коли зрештою спаде спека. Звісно, всі - мама з татом, та ти з Едвардом і дітлахами - давно запрошені. Зараз мій найбільший клопіт - це пошук весільної сукні. Ооо, як так хочу, аби все минуло просто розкішно! Я вже уявлятиму, як за якісь два місяці стоятиму під вівтарем у білому вбранні, ніби справжнісінька фея...
- До речі, про фей... - якось неуважно відгукнулася Еллі. - Я вже давно картаю себе за те, що так легковажно розповіла дітям про Чарівну Країну, однак я й гадки не маю, як же показати їм її наяву. Та мені здається, що я таки повинна дотримати слова, ти так не вважаєш?
І в ту ж мить Еллі гірко пошкодувала про сказані собою слова: обличчя Сміт-молодшої зненацька зі схвильовано-радісного перемінилося на гнівно-здивоване, і вона знущально пирхнула:
- Скільки тобі років, Еллі? Я гадала, що ти вже досить статечна, аби думати про подібну маячню. Поки решта громадян непокояться тим, де та як роздобути зайвий шматок хліба, ти витрачаєш й без того дорогоцінний час на отаке? Діти, хоч і маленькі, та вже як-не-як повинні знаходити грань між вигадкою і реальністю. Ніколи не думала, що до цього можна ставитись так серйозно!
- Енн, ти не маєш дітей, і тому не можеш зараз збагнути те, що в мене на думці, - різко відрубала Еллі. - Крім того, я більшу частину свого життя працювала з дітьми, і через це, слава Богу, ще й досі не втрачаю віри в казку. 

У Енн був такий вигляд, ніби вона зараз не знайде, що відповісти. Кілька секунд нервово посмикавши губами, вона так і не спромоглася ні на що, окрім дещо кострубатої репліки:

- Ну,  Еллі, знаєш... Уже від кого-кого, а від тебе я такого точно не очікувала. Зізнаюся тобі по великому секрету, - менша сестра рвучко встала, розправляючи складки своєї дорожньої сукні, - я часом навіть думаю, а чи не наснилося мені все це. 

Еллі вже хотіла було щось та заперечити, та раптовий двоголосий дитячий вигук: "Тітуся Енн приїхала!" - змусив її остаточно згубити думку: саме повернулися після прогулянки двійко старших Елліних дітей, Наталі та Пітер. Поки вони підлещувалися до тітки з намаганнями виманити вже котрий солодкий медяник, крихітка Емілі підбігла до матері, і, рвучко вилазячи їй на коліна, тоненьким голосочком попросила:

- Мамо, а розповіси мені ще раз ту казочку, як ти знищила Злу Фіолетову Чарівницю?

Еллі засміялася: подібні прохання завжди викликали в неї усмішку, хай які тяжкі обставини не висіли на серці.

- Гаразд, - мовила вона, - ну що ж, слухай!

... Як добре, що в ту хвилину вона не чула дещо злостиве пирхання Енн!