- Ти знов не спиш?
- Мамо, розкажи мені казку….
- Казку? Яку казку?
- Забула? Ти ж мені обіцяла почитати казку про Лиса і Кролика.
- Забула...
- В тебе знову немає пам'яті…
- Що ж робити, у всіх іноді так буває, коли пам'ять неначе вітром здуло… Ти намагаєшся згадати щось важливе, але в тебе не виходить. А іноді, це буває частіше у дітей, коли кажуть про якусь обіцянку «з голови вилетіло» або « у голові вітер грає».
- Мамо, в тебе теж у голові грає вітер…
- Мабуть, що так…
- І довго він буде гулять?
- В кого як! Іноді так розігрується, що взагалі нічогісінько не пам'ятаєш.
- І що, нікого нікого не пам'ятаєш?
- Нікого… Навіть про себе іноді нічого не пам'ятаєш…. Отака є страшна хвороба… Пам'ять наче вітром здуло, немає зовсім .
- А як вона називається, та страшна хвороба?
- Амнезія.
- Мамо, а куди вітер пам'ять здуває?
- А хто ж його знає! Якби знали б повернули б собі, бо негоже пам'яттю розкидуватися…
- А може він її назад придує?
- Та хіба ж вітер зрозумієш!
- От якби навчити його говорити і він би нам розповів, в яке саме місце він твою пам'ять здув!
- Вітер, тобі не людина, його не можливо навчити говорити…
- І як же бути…
- Давай я ліпше тобі якусь казку розповім
- То тобі вже вітер пам'ять повернув?
- Ну не всю ж пам'ять у мене вітром здуло, щось да залишилося.
- Тоді почитай казку «Про лиса і кролика», як обіцяла, і більше вітер до себе не підпускай. Нехай більше не чіпає твою пам'ять!