Ну ось, переді мною знову чистий лист і ручка. Потрібно лише почати писати. Ні, без того балабола і кави я нічого не зможу!
І наче якийсь маг мене почув, і з кухні мене сповістила про закипівший чайник мама.
Я налив в чашку кип'ятку, де все вже було підготовлено. Кухня наповнилась чудовим запахом. Я вкинув трохи лимону та дві ложки цукру і пішов з кавою до кімнати.
На ліжку вже чекав мій муз Боро.
Та перед тим як я почну розповідь я вас посвячу в потік мого дивного життя.
Моє ім'я Андрій, а прізвище Свистяков і мені п'ятнадцять рік від роду. Чим я  виділяюсь посеред інших? Та впринципі нічим, крім того що я бачу міфічних істот. Міфічних істот, Карл. На щастя мого розуму вистачило, щоб нікому про це не розпатякати, бо сидіти в білих стінах мені аж ніяк не хочеться. А кого ж я бачу?
Першим я побачив мого муза Бора. Того дня мені було одинадцять років, і мені задали написати твір на якийсь конкурс. Тоді він з'явився на моєму столі. Муз, саме муз, не муза. Таких як він є багато, вони допомагають більшості митців по всьому світу. Повне ім'я того балбесу Бороаній, та Боро йому більш довподоби. На вигляд він звичайна людина з рудим волоссям
Також в мене є «ручний» демон на ім'я Коа. Я його врятував від смерті, коли його хотів з'їсти кіт( коти також бачуть більше ніж люди, і всіляко нас захищають від нечисті). Повне його ім'я Коалонів. Уявіть собі мініатюрну коалу, з поясом на яких висять два пістолети і сірими крилами за спиною, яка має пряму поставу. Ото такий образ намалювала моя уява, і його той демон сплагіатив. Він часто сідає в мене на плечі, і змушує з ним поговорити, та виходить не часто, бо як я вже казав, білі стіни не для мене.
Ми трохи відволіклись, тож повернемось до мене.
З ліжка за мною спостерігав Боро.
- А може тобі не підходить цей жанр? або ти просто рукожоп? - з докором і насмішкою спитав Боро
В демона полетів важенький словник, що до цього лежав в мене на столі.
Муз скрикнув і жалісливо сказав:
- Ти там що, вбити мене захотів? И взагалі що це за граніт науки? Ану глянем.
- Чим займаємось? - спитав Коа матеріазувавшись у мене на плечі.
Я важко видихнув, бо цей вечір обіцяв затягнутись, і мені залишалось лише скрябати по листу ручкою та попивати свою каву.