Я знаю, що мало, хто очікував, але тримайте. Сподіваюсь, що вам сподобається.

***

Буває в нашому житті, що ти, не помічаєш того, що насправді потрібно. Коли ти просто ігноруєш усі проблемі, конфлікти й, начебто, усе гаразд.

Та розмова завершилась добре. Як мені здавалось. Можливо, все потрібно було перекрити, ще декілька років тому? Просто, сказати собі: "Досить бути лялькою у чужих руках?". Але, я насправді не хотіла думати, що мій час, просто був витрачений на повітря. Що мої зусилля, в кінці, просто будуть знаходитись у каналізації. А при твоєму щирому серці, казатимуть, що ти сам у всьому винен.

І знаєте, що насправді страшно?

Стільки років, які витратив на людину, яка навіть не оцінила цього. Стільки років, коли людина щоразу робила боляче, хоча ти говорив, що ти так себе почуваєш. І наприкінці усього вашого шляху, ти розумієш, що усе було марно. Всі твої сльози. Всі твої прохання. Весь той біль, був лише для тебе, але ж ніяк не для когось ще.

Насправді слово "напевно" тут підійде якось більш. Коли напевно вривається у твоє серце і заставляє кожен раз страждати, закидуючись новою порцією "колись". Напевно, ти чекаєш, що одного дня помітять те, що ти робив. Яких зусиль коштувало оте щастя, яке буде. Та насправді, на перший погляд, скеля виявилась лише фортецею утвореною зі скла.

І ось, була одна тріщина. Друга. Третя. Розумієш, що ще одна ситуація і споруди просто не стане. А ви так довго будували її. Так боляче дивитись на те, що фортеця руйнується, але розумієш, що зупинити вже нічого неможливо. Бо на склі залишись царапки, тріщини та розломи. Коли потрібно було дуже обережно ставитись, ви руйнували. І не важливо, хто правий, а хто ні. Важливо те, що насамперед ваші дії призвели до цього.

У цій ситуації ти розумієш, що намагався щось врятувати, але все то було марно. І, навіть відповідь показувала, хто насправді піклувався про дружбу. Коли ти думав, що навіть, якщо не розстанетесь ворогами, то можна буде трохи спілкуватись потім. Але, мабуть, то було на краще.

— Ти шкодуєш, що зробила це?
— Ні, — відповіла тоді, — на серці спокійно і радісно.

Але я шкодувала про інше. Про те, що мені не вистачило духу піти раніше. Що не сказала: "Досить!". Що просто йшла по тому склу й голкам, що впивались у ноги. Що це стільки коштувало зусиль і от тепер, я зрозуміла, чого насправді хотіла. 

Для мене друг, той хто цінить мене. Хто не дивлячись на свої обставини, якось все одно допоможе. Коли при одному слові, ти відчуваєш себе так, начебто знайомий з суперзіркою і вона спілкується з тобою. Коли просто насолоджуєшся хвилинами спокою біля нього чи неї, дивлячись на світ однаково. Друг — це більш ніж обставини в вашому житті. І не дивлячись ні на що, ви залишаєтесь разом. 

Але, тут є велике виключення. Так, усі ми не любимо їх, хто ж хоче слухати й дотримуватись оцього всього? 

Насамперед друг допомагає тобі йти до гори. Коли, можливо, в тебе не має сил. А ти, допомагаєш йому, бо так ви робите одне одного краще. Інколи ви можете падати, але друг прийде, коли тобі важко. Він радий за тебе, коли ти щось робитимеш для себе важливе. І ніколи не заздрить! Виняток з правила друга, буде лиш те, що в якийсь час, можливо у вас склались інші обставини. Або, хтось зрозумів, що ним маніпулюють. Можливо, що хочете спробувати щось цікаве, але ваш друг цьому не радий. Або знайти інших друзів, та проявляється егоїзм?

Та чи потрібно терпіти? Потрібно думати, що це зміниться в один гарний день? Моя історія показує, що — ні. Треба дивитись по справах і словах. Цікаво, що, чим  переповнене серце, те говорять уста. 

І зараз, я думаю, що це було кращим рішенням. Так, я відпустила важливу для себе людину. Те, що мені було дороге. Але, я отримала набагато краще. Свободу. А що найкраще, я зберігала те, що ціную найбільше (про це я не скажу). А ще, я кожен день дякую Богові за своє щастя. Хоча воно було досягнуто не дуже легко. Можливо, десь мені приходилось йти на жертви, десь думати про себе менше, чим про інших. Десь, просто забувати про свої "хочу" і "буду". Але зараз, я зрозуміла, що для справжніх друзів, мені не шкода пожертвувати своїми емоціями, часом, або "хочу". Вони цього коштують. І я їх люблю. 

На жаль, не всі це почують... 
__________

Ви питали мене довго, чи це кінець історії. На той, момент так і було. Але зараз, все змінилось. Я дала вашому розуму вирішувати, що відповість героїня. В даній частині, я розповідала про те, чого коштувала та відповідь і чим, усе закінчилось. 

Бажаю, щоб ваша дружба була справжня. І люди, які разом з вами, цінували вас і ваші сили. Якщо цього не має, не чекайте. Наш час — важлива штука, а нерви — тим паче. Тому, якщо при якихось обставин ви хочете піти, йдіть. Навіть, якщо зараз ви себе переконаєте цього не робити, потім завжди будуть думки, та наприкінці, у більшості випадків, ви будете згодними зі своїми думками у минулому. І все одно прийдете до цієї точки. 

Але тепер, я можу бути ліпшим другом для інших. І я вже бачу, що це рішення було правильним. Тому, це кінець. А що буде далі, то вже інша історія!