7 глава
POV Harry
Хлопці мене дістали, випитуючи хто вона. Я звісно мовчав як партизан, але ідіотська посмішка ніяк не хотіла зникати з мого обличчя.
- Гарольд, ти можеш вже нарешті сказати нам, хто вона?!- у Луі вже здавали нерви.
- Не скажу. Ви самі її побачите через три дні. І будете бачити її увесь наступний рік.- відповів я , та знову задумався.
Як же ж добре, що я вже скоро побачу її.
- Хазза, може вже піднімеш?- Найл теліпав моє плече.
- Ась? Що підняти?
- Дзвінок, Гаррі,дзвінок.- Найлер дивився на мене незрозумілим поглядом.- Як ти можеш не чути, якщо він такий гучний.
Я швидко підняв дзвінок, і почув її голос.
- Привіт, Гарольд.
- Привіт, Лі.
- Я тебе не відволікаю?
- Та ні.- я подивився на хлопців, а ті мало не вмирали від сміху, а особливо Зі.- Зовсім.
- Тоді добре. А можна питання?
- Давай.
- А хто там у тебе так несамовито сміється?
- То хлопці. Виходь на відео-зв'язок.
- Я щойно встала. Який ще відео-зв'язок?!
- Давай, буде весело.
- Ну гаразд. Айн момент.- відповіла Лі, та ввімкнула Facetime.
За секунду я побачив її. Довге каштанове волосся, неймовірно красиві синьо-сірі очі, та божественна усмішка.
Такою я її і уявляв.
- Привіт!- сказала вона, і енергійно помахала мені рукою.
- Привіт!- я звісно трохи засоромився.
- Ну і де твої хлопці?- Найл, Луі, Ліам та Зейн одночасно закричали:" Привіт!"
Картина була досить смішна: п'ять хлопців намагаються втиснутися так, щоб кожного з них було видно. Це дійство розсмішило Лілі, і вона засміялася.
- Так, хлопці, давайте по одному.- сказав я коли всі змогли поміститися у об'єктив.
- Привіт! Я Найл, друзі звуть мене Найлер, а Луі -Ніель.
- Привіт! Я Луі, друзі звуть мене Луіджі, хоча це прізвисько мене бісить.
- Привіт! Я Ліам, друзі звуть мене Лімо, або Лі.
- Бро! Мене також Лі.- сказала Лілі і засміялася.
- Привіт! Я Зейн, друзі звуть мене Зі.
- Ну ось всі познайомились..- Лілі перебила мене:
- Ей! Я ще не представилась. Я Ліліан, друзі звуть Лілі, або Лі.
- Тепер всі знайомі. Можемо дуріти.
- Я тільки за!- сказала Лі, і знову розсміялася. Я ладен слухати вічно її сміх.
Хлопці мене дістали, випитуючи хто вона. Я звісно мовчав як партизан, але ідіотська посмішка ніяк не хотіла зникати з мого обличчя.
- Гарольд, ти можеш вже нарешті сказати нам, хто вона?!- у Луі вже здавали нерви.
- Не скажу. Ви самі її побачите через три дні. І будете бачити її увесь наступний рік.- відповів я , та знову задумався.
Як же ж добре, що я вже скоро побачу її.
- Хазза, може вже піднімеш?- Найл теліпав моє плече.
- Ась? Що підняти?
- Дзвінок, Гаррі,дзвінок.- Найлер дивився на мене незрозумілим поглядом.- Як ти можеш не чути, якщо він такий гучний.
Я швидко підняв дзвінок, і почув її голос.
- Привіт, Гарольд.
- Привіт, Лі.
- Я тебе не відволікаю?
- Та ні.- я подивився на хлопців, а ті мало не вмирали від сміху, а особливо Зі.- Зовсім.
- Тоді добре. А можна питання?
- Давай.
- А хто там у тебе так несамовито сміється?
- То хлопці. Виходь на відео-зв'язок.
- Я щойно встала. Який ще відео-зв'язок?!
- Давай, буде весело.
- Ну гаразд. Айн момент.- відповіла Лі, та ввімкнула Facetime.
За секунду я побачив її. Довге каштанове волосся, неймовірно красиві синьо-сірі очі, та божественна усмішка.
Такою я її і уявляв.
- Привіт!- сказала вона, і енергійно помахала мені рукою.
- Привіт!- я звісно трохи засоромився.
- Ну і де твої хлопці?- Найл, Луі, Ліам та Зейн одночасно закричали:" Привіт!"
Картина була досить смішна: п'ять хлопців намагаються втиснутися так, щоб кожного з них було видно. Це дійство розсмішило Лілі, і вона засміялася.
- Так, хлопці, давайте по одному.- сказав я коли всі змогли поміститися у об'єктив.
- Привіт! Я Найл, друзі звуть мене Найлер, а Луі -Ніель.
- Привіт! Я Луі, друзі звуть мене Луіджі, хоча це прізвисько мене бісить.
- Привіт! Я Ліам, друзі звуть мене Лімо, або Лі.
- Бро! Мене також Лі.- сказала Лілі і засміялася.
- Привіт! Я Зейн, друзі звуть мене Зі.
- Ну ось всі познайомились..- Лілі перебила мене:
- Ей! Я ще не представилась. Я Ліліан, друзі звуть Лілі, або Лі.
- Тепер всі знайомі. Можемо дуріти.
- Я тільки за!- сказала Лі, і знову розсміялася. Я ладен слухати вічно її сміх.
Коментарі