Похорон проходив тихо. Люди у чорному мовчки проводжали Крістіана Вільчука, що ще не встиг відсвяткувати свої 32. Чорт! Моя провина. Сумління пожирало зсередини. Хотілося рвати волосся, ридати, кричати щосили, бити кулаками об стіни!! Моє нутро божеволіло, а зовні – зібраний, холоднокровний Габон. Ніхто й не знає, наскільки мені кепсько…
- Ей! - жіноча ручка опустилася на плече. - Припини себе корити. Тут немає твоєї провини.
- Розо, хто скрутив Кріса? Хто залишив його патрульним?! Хто дав час вбивці завершити почате?
- Якби не скрутив, могли постраждати інші. Залишив його не на вулиці, а людям, котрі у цій професії. І ти зробив все, що від тебе залежало, аби впіймати злочинця! Отож, візьми себе в руки, нам треба працювати! - її тон обурив.
- Зі мною все нормально, я можу працювати! Тому не лізь у душу! - обернувся і покинув цвинтар.
Наступного дня у відділку
Перша жертва зникла, коли їхала з гучної гулянки. Друзі не підіймали шуму, коли не могли зв'язатися два дні, адже таке траплялося часто. На цьому зіграла вбивця, заманивши бізнесмена у безлюдне місце, де вколює йому сильне снодійне, обливає горючою рідиною, чекає поки прийде в себе і підпалює. Перед цим зачинивши дверцята знадвору, згідно з експертизою, чоловік намагається врятуватися, але згорає живцем. Жінка покидає місце злочину, залишивши візитку – цитриновий поцілунок та цифру – порядковий номер вбивства.
Другий труп, як на мене, найоригінальніше відпрацьований. Прорахувала всі камери, що були в готелі, аби не засвітити обличчя. Також замаскуватися та спокійно втекти після, не залишаючи нам зачіпок. Думаю, на це вбивство пішло найбільше часу з усіх. Зв'язати, порізати вени, підготувати місткість для води, не забути про кран, переконатися у смерті, залишити візитку й піти.
Третю жертву спочатку обпоїли психодислептиками, підсипавши їх у шампанське. Від цього у нього почалися галюцинації. Чоловік витягує пістолет, ліцензії на котрий - немає, і розмахує ним на публіці. Потім вбивця навідується ще раз, коли той сидів у патрульній машині, та вколює смертельну дозу опію. Стандартно, залишає візитку.
- Яне, я знайшов те, про що ти просив.
- О, ти моя Бусинка! Розповідай! - Сава закочує очі, але сідає навпроти.
- Той будиночок, який орендував Кріс і де була зроблена спільна фотографія, зараз пустує. Що саме сталося з власницею, не знаю. Та вона зникла, а землю приватизував твій кузен.
- Отже, їдемо в Яремче. Щось мені здається, що наш вбивця – колишня власниця будиночка.
- Думаєш, вона почала мстити, через відібрану землю?
- Приїдемо – розберемося.
- Хвильку, зателефоную Розі.
- Навіщо? - кривлюся. - Давай ще своїй Оленці й зберемо дружній бабський колектив.
- Ви що, посварилися?
- Ні. - натягую куртку. - Давай хутко!
У машині нас їде троє. Жіночі парфуми відчуваються по всьому салону, що мене безмежно дратує. Взагалі, ця журналістка – неабияк дратувала! Чого попленталася з нами? Їй сенсацій треба?
- Припини біситися! Я теж не у захваті від твоєї компанії, - наче прочитала думки, зараза. - Міг взяти Лілю, аби розбавити гіркоту.
- Вона не бере слухавку! – взагалі то, дивно стала себе поводити після заручин. Ще й на святі у неї губи були карамельного кольору, що дуже їй личило. А коли відвозив додому, уста без косметики, червоні, наче обціловані… Або активно стерті вологою серветкою, коли витирала сліди від жовтої помади... Так! Звичка підозрювати всіх, вже надто відпрацьована. Краще навідаюся до неї у гості й заспокою себе, що це не так.
Діставшись Яремча, поділили обов'язки – хто, чим займається. Роза не мала бажання розпитувати місцевих про власницю, їй потрібно назнімати сам будинок, для сюжету. Сава розмовляв з сусідами, а я у місцевому відділку, розпитував колег. Через три години, всі повернулися до моєї автівки ділитися інформацією.
- Христина Сонце, колишня власниця будиночка. Він дістався їй у спадок від батьків, що загинули в аварії, коли тій було 12, - розпочав Сава. - Родичів у неї немає, а щоб дитину не забрали соцслужби, опіку оформила молода пара, що жила навпроти. Вони й піклувалися про дівчинку. У свої 16, Христя вирішила зі своєї домівки зробити котедж. Ніхто проти не був. Прийомні батьки радісно підтримали ідею, адже частку заробітку вона віддавала їм. На диво всім, її маленький бізнес приносив стабільний і хороший дохід, котрий вона вкладала у ремонт та розширення, - доповнив. – Мешканці любили дівчинку, оскільки та завжди була привітною і ніколи, нікому не відмовляла у допомозі. Останній раз її бачили 5 років тому. 17-річна Христя, відчувши смак грошей, вирішила скласти розважальну програму для поселенців. Туди входила і прогулянка природою, саме на такій прогулянці вона зникла, переконував сусідський хлопчисько. По числах, приблизно, збігається з відпочинком твого кузена.
- У відділку сказали, що вона виїхала навчатися закордон, отримавши круглу суму від Крістіана.
- Навіщо звичайному ювеліру, вкладати гроші у якийсь там котедж? Для чого? - втрутилася Роза. - Я веду до того, якщо з огляду бізнесу, то він мав би бути зацікавлений у цій землі. Натомість, чоловік не повертався сюди всі 5 років.
Показала нам відео, з якого видно, у якому запущеному стані будинок.
- Певно, її вбили, - висунув свою версію напарник.
- Де тіло? - поцікавилася Роза.
- Її намагалися вбити, але та вижила. Землю відібрали, прихисток теж, а прийомні батьки похоронили. Нема куди повертатися. А злість лютує, серце бажає розплати. Сонце Христина точно стоїть за цими вбивствами! Я переконаний! Вона і є – моя Цитрона.
- І як твою Цитрону знайти? - скривилася жінка.
- Ім'я у неї інше, мабуть, зовнішність теж. Стоп! А фотка Христі є?
- Тільки така, - витягнув з теки, - всі дитячі, на цій їй 13. - Дійсно сонячна мала. Яка гарна у неї посмішка. Є родимка, як розповідала продавчиня, на вушку. Дівчина жива, це точно!
Кілька годин пізніше. Біля квартири Лілі.
Вона переїхала незадовго до того, як почалися вбивства. (Почав все обмірковувати). На заручинах одяглася в жовту сукню. Коли Кріс стріляв, не була наляканою, ніби знала, що з ним. Коли проводився обшук, вона пішла до туалету, отож, мала вдосталь часу, аби покінчити з кузеном. А найбільше підозри викликають її губи зі стертою помадою. Навіщо капарити свій макіяж у ванній?
"Тук-тук!"- дав про себе знати. Через мить відчинили. Дівчина була у піжамі, на вигляд дуже заклопотаною.
- Привіт. Як ти? Слухавку не береш, думав щось сталося.
- Привіт, - якось вимучено промовила, - проходь. Чай, каву?
- Чай, дякую! – професійним поглядом оглянув квартиру. - То що з тобою? - Звичайний ремонт, інтер'єр у світлих тонах, відчувається жіноча рука та атмосфера затишку.
- Кухня наліво, я зараз, - пішла заплести коси. Акуратно розглядав вміст кожної полички, шухляди, поки вона не бачила. П-пп-п. Поки нічого дивного. - Ромашка, меліса чи класичний чорний.
Повернулася Ліля.
- Що?!
- Чай, питаю, який будеш?
- Чорний, будь ласка. Чуєш, а де у тебе тут ванна?
- По коридору, останні двері, - махнула рукою в ту сторону.
Зачинився там і продовжив обшук. Мило, бальзами, маски, ще купу незрозумілих баночок, що приємно пахнуть. Це у них, як з рушниками? Цей тюбик для рук, а цей для шиї, той для правої щоки, інший – для лівої?! Ліля живе одна, а тут баночок на футбольну команду?! Ой! Різкий рух рукою, і сумочка впала на підлогу. З неї висипалося безліч маленьких предметів, схожих на знаряддя для тортур!
- Яне, що трапилося? - вже телепортувалося до дверей створіння жіночої статті, як тільки відчуло, що її колодязь краси у небезпеці. Довелося відчинити. - Аха! Ти косметичку розсипав? - Полегшено видихнула.
- Для чого тобі скільки олівців, паличок, помад і того всякого? - Ми присіли збирати той непотріб.
- Ах-ха-ха! Макіяж, як окремий вид маскування. За ним можна сховати сліди вчорашньої ночі, поганий настрій, власну невпевненість чи огидний характер. Коротше, дуже важлива річ!
- Я зрозумів… - серед всіх цих причандалів побачив жовту помаду - "Соковитий лимон"! - А це що за дивина?
- О? І де я її купила? Не пригадую…- вона хотіла встати та я встиг одягнути кайданки на її тонкі зап'ястя. - А?!
- Пригадаєш у відділку. Затримуєшся, як підозрювана у серій вбивств. - Холодно протарабанив.
- Яне?! Ти з дуба впав?! ЯКІ УБИВСТВА?!! Відпусти негайно!!!
Після того, як здав у відділок Лілю, хотів напитися. Так бридко стало на душі. Мені зателефонував Каміль, йому доповіли про затримання підозрілого. Привітав мене із закриттям справи. Розповів, що щороку доводиться їздити містами України, займатися волонтерством для підтримки репутації. Завтра має бути у Яремче. Побажав удачі, так і попрощалися.
Випити однозначно треба! Почав дегустувати спиртне вже вдома сам, а потім набрав Розу. Та швидко приїхала, але мені вже… Ги!
- Явилася, гадина! - привітався.
- Швиденько ти! - поцокала язиком. - Не дочекався?
- Тако, сідай туто, троянда не запилена! Зара і тобі буде добре, - наливав подрузі спиртне.
- Думаю, у такому стані - не зможеш! - насміхалася стерво.
- Закладемося?! - вона глянула на мене, як на ідіота, а потім наблизилася.
- Закладемося, - прошепотіла на вухо.
Чи то так градус вдарив, чи це я здурів, але смикнув її за косу, змушуючи підняти голову. Кілька секунд тонув у її сірих очах, а далі пригубив пухкі уста. Ще з першої зустрічі, у відділку, про них думав. Хотів з ніжністю дарувати ласку, але не вийшло. Пристрасть полонила майже відразу. Роза відповіла на поцілунок з не меншою жагою. Наші руки блукали тілом, здіймаючи за собою одяг. Тяжкі, гарячі подихи стали єдиним цілим. Наче голодні звірі, накинулися один на одного. Покусані губи, подряпини на спині, розпечені тіла, тяга до журналістки зносила дах. І я, несила опиратися, піддався цьому божевіллю…
Вранці прокинувся сам. А чого ти очікував? Що вона усолоджуватиметься в обіймах, буде повністю твоя? Хах! Понапридумував вчора всякого, реальність банальніша - мене використали для зняття напруги. Ех! Час на роботу. На годиннику 10:03, запізнююся. Пофіг! Раз у пів року можна.
У відділку нічого нового. Працюють.
- Помада, що ти знайшов, та сама, котрою вбивця залишала свої візитки. Експерти підтвердили. Також на ній залишилася часточка насіння бука, якими було встелено місце першого вбивства.
- Добре, пішли заповнювати протоколи, - приречено прохникав. Ці жорстокі баталії з документами, тривали, поки не задзвенів телефон.
- Алло! Ян Якович? Це Дарина, пам'ятаєте? - знайомий голос по ту сторону.
- О, продавчиня. Що сталося?
- Не змогла зателефонувати вчасно, вибачте. Та дівчина, сьогодні вранці заходила, знову купила "Соковитий лимон", останню. - Що?! Як?!
- Коли вранці?!
- Як крамниця відкрилася, о дев’ятій.
- Добре, дякую! - скинув виклик. Чорт! Потрібно квапитися! Хапкою взяв мобільний, ключі та куртку. - Саво, наша Цитрона на волі. Я звинуватив не ту!
Напарник залишився у відділку розбирати вже виниклі проблеми з псевдовбивцею, а я мчав до Яремча! Сьогодні вона планує прикінчити Каміля. Місце, де все почалося – ідеальний фінал. По дорозі попередив заступника про небезпеку. Він не переймався, адже охорони вдосталь, а серійниця – одна.
Дідько! Шлях зайняв години дві. Коли дістався будинку, в котрому мав бути Каміль, на мене чекав сюрприз. Охорона вартувала на своїх місцях, навіть не підозрюючи, що чоловік зник. У спальні, на столику, лежала одинока айстра біля котрої записка, лише з одним словом - "Приходь".
І що це? Вона натякнула йому про місце. А звідки мені його знати? П-пп-п. Думай, Габоне! Думай! Остання жертва, ідеальне завершення, айстра... Вона зникла після прогулянки… Отже, це якесь місце з її маршруту! Кинутися до її колишньої домівки, вриватися до прийомних батьків? З ними вже спілкувався Сава, вони знають, що проводиться розслідування і, не зважаючи на пізній час, без заперечень співпрацювали. У них збереглися особисті речі Христини, серед котрих буклет з картою того, що мені потрібно. Зупинок було 5, починаючи від її котеджу. Водоспад, гора Хом'як, стежка Довбуша, альтанка квітів... Може, це воно? Айстра – Альтанка квітів?!
Машиною туди не поїдеш, тільки пішки. Часу обмаль. Біг щодуху, від мене залежало чуже життя, це чудово розумів. За метрів сто до бесідки зупинився, зняв запобіжник з пістолета та тихо підкрадався. Хтось кричав. Певно, Каміль. Серце тьохкало. Що там таке? Наблизившись, побачив… Розу?
- Яне! - перелякана, зі сльозами на очах промовила. - Там-там!...
Спіткнулася, поки бігла до мене. Помітив, у неї вогнепальне поранення трохи нижче ключиці.
- Сонце, що сталося?
Схвильовано присів, оглядаючи рану. Я так злякався за неї, хотів обійняти, приголубити, поцілувати…Останнє не встиг. Пекуче відчуття уколу в шию і ясне розуміння, хто переді мною..
- Христина? - прохрипів.
- Ага. Христина Сонце, це моє ім'я з минулого життя… Хах!.. Габоне, - все довкола розпливалося, у вухах дзвеніло, нудота. Гадина! Хороша з неї актриса! - я не розраховувала, що ти так швидко нас знайдеш. Поспи трішки, поки тут закінчу… - Тьма густішала, поки остаточно не забрала…
Два дні після того. У відділку.
- Що ж, вітаю з закриттям справи! - вигукнув Сава, підіймаючи келих. Мої орли захотіли відсвяткувати пляшкою шампанського. Оскільки нам рідко трапляються настільки складні злочини.
- Ура! - підтримав. Радісні обличчя друзів, колег, змушували й мене посміхатися. Та, почуття провини, все ще не давало спокою…
- До речі, Ліля дійсно вагітна. Саме це, було причиною її дивної поведінки. А помаду, мабуть, підкинула Роза. - ділився думками Сава.
- Досить перечитувати справу, відклади всі ті папірці. Вже все, кінець! - просив Валя, а я ще раз перечитав останню сторінку.
" Четверта жертва – помер від серцевого нападу. Чоловік знехтував власною безпекою, спровокований вбивцею, пішов на зустріч з нею – один. Взяв з собою вогнепальну зброю, аби покінчити з жінкою. Натомість, йому вкололи сильне снодійне, зв'язали й кинули у вузьку яму, де знаходилося десять змій. Каміль Рузельверт мав панічний страх до цих тварин. Залишившись, віч-на-віч, з рептиліями, та не в змозі поворухнутися – загинув. На місці злочину, біля тіла, убивця залишила червону айстру, до котрої причепила такого ж кольору шарф, на його кінчику відбиток цитринових губ та четвірка.
Зникнути з місця подій не встигла, слідчий Сава Пільсуцький прийшов вчасно. Але затримати жінку йому не вдалося, вона кинулась тікати, через що була застрелена Пільсуцьким на краю прірви, куди й впала, зникнувши у пучинах ріки."