- Вітаю, друже! Давно не бачилися! - надто привітним виглядав кузен. Ця дивакувата посмішка не личила до суворого, ділового костюма на ньому. - Що будеш замовляти? Сьогодні пригощаю.

- Не варто. Мені чашечку американо та склянку води, - прошу офіціанта. - Крісе, у мене серйозна розмова. - Вмощуюся за столик.

- Ти казав це, коли телефонував. Що сталося?

- Поглянь сюди, - кладу перед ним фотокартку, - хто ці люди? Звідки з ними знайомий? Що ви там робили разом? Мені важливі деталі. - Його брови здійнялися догори, а по промайнувшій емоції на обличчі видно – згадав щось неприємне…

- Ох! Та нічого такого. Здається, це було років 5 тому. Я тоді, як звичайний підприємець, поїхав на відпочинок у Яремче. А в тому райончику, де я орендував будинок, Бодя скуповував землю. Так і познайомилися. Потім через нього з Русланом, той приїхав за враженнями. Каміль – займався якоюсь волонтерською фігнею. Разом потусили два дні, сам розумієш: пиятика, гулянки, баби, травка. Все! Більше ми не зустрічалися.

- Он-як, - нахиляюся ближче. - Слухай, може ви образили якусь пані, з тих "баб"? - Ледь помітно витріщив очі, скоріш за все, я вгадав.

- Може й образили когось. Знаєш, алкоголь висвітлює всі потаємні, зачинені здоровим глуздом речі, спотворює сумління та дарує хмільне почуття вседозволеності. Саме з цього – починається та закінчується безліч проблем.

- Знаю, тому й не зловживаю. Випиваю виключно в компанії рідкісних засранців, - обидвоє розреготалися. На смартфон Крісу надійшло повідомлення.

- Хвилинку, - читає смс, - від нареченої! Що?! Яка коханка?! – вибухає гнівом брат.

- В чому річ? – цікавлюся.

- У нас 20-го заручини. Певно, хтось вирішив пожартувати, відправивши мені ось це. А моя Настя сприйняла все занадто серйозно. - Посміхався він і повернув екран до мене. Там на світлині вітальної картки, де жодних слів, лише відбиток цитринових губ!!!

- Це не жарт! Це вибір нової жертви! Крістіане, ти наступний у її списку.

- Хах! Як іронічно...

Я відвожу кузена в його офіс, телефоную хлопцям, призначивши двох охоронців для Кріса. Справа цитринового поцілунку набирає обертів. Та тепер впевнений, що рухає вбивцею – помста! Що саме скоїла та четвірка? Однозначно нагрішили на кілька десятків у в'язниці. Тому братик замовчує. Боїться покарання. Нічого. Як впіймаю її, обов'язково займуся тими двома. Вони, у будь-якому випадку, відповідатимуть перед законом!

У відділку

- Соколики! - звернувся до братії. - Хтось має дістати номер Каміля Рузельверта та повідомити про небезпеку. Думаю, той жук і сам знає, але зайвим не буде. Охочі?

- Я знайду! - пропонує програміст Нео. Хороший малий.

- Добре! Саво! – гаркнув так, що той аж здригнувся. - Чого сидиш?

- А шо?

- Гай! Пішли в кабінет, протоколи розгрібати, - після кількох годин клопіткої писанини, відклаю ручку й задераю ноги на стіл. - Як там твоя?

- Ммм? Оленка?!

- А в тебе є інші? - знущаюся.

- Нормально. Звичайна застуда. Їй вже краще, у неділю їде з подругами на виставку до Тернополя.

- Хм. У неділю 20-го?

- Угу!

- Ми теж маємо плани на вихідні!

- І справді. Куди твоє шило поведе нас цього разу? - дивиться на мене. - Сподіваюся, не так, як тоді на рибалці. Забути черв'яків вдома, випити та згадати, що немає чого класти на гачок. Попросити поділитися незнайомих рибаків й почати лупити їм морди, бо ті не хотіли віддавати.

- Ха-ха. А не треба бути жадібними!

- Ти ж хотів відібрати не одну коробочку, а всі, що у них були!

- Ха-ха! Не пам'ятаю такого. Ми підемо на заручини до Кріса. Не думаю, що при такому скупченню людей та охорони, зловмиснику вдасться нашкодити, але...

- Але обережність зайвою не буде. Згоден!

- Ян Якович, - увірвалася до кабінету секретар Дарина, студентка, що в нас на практиці. - До вас журналістка проситься.

- Ого! Чого ж хоче преса? - питає Сава.

- Каже, що має корисну інформацію по нашому "Цитриновому поцілунку".

- Клич.

Через хвилину до нас заходить розкішна леді. Білі облягаючі штани, такого ж кольору майка, зверху червоний піджак та в тон туфлі. Заплетене русяве волосся, зібране у складну зачіску, та пухкі багряні губи, що привертали всю увагу на себе...

- Роза Тросняк, журналістка каналу "Національний", ведуча програми "Хіть і гроші", - простягнула свою долоньку із нафарбованими нігтиками. - Можете не називати своїх імен, я вас знаю.

- Ох, ця популярність. Саво, треба тікати з міста.

- Я тобі пропонував, а ти все - "ні, та ні"! - пожартували собі.

- Що ви хотіли нам розповісти, пані Розо, - переходжу до справи.

- Спочатку хочу з вами співпрацювати. Такі зв'язки вам зайві не будуть, а мені свіжий матеріал з розкритих злочинів.

- Спершу хочу почути корисну інформацію, – не люблю, коли мені ставлять умови.

- Вільгович Богдан у день смерті веселився з друзями. Як ви маєте знати клуб "Гріхи" -  його прихисток. Того вечора, очевидці розповідали, він познайомився з рудоволосою бестією, що причарувала його. Потім вони поїхали до готелю, де його знайшли мертвим.

- Саме так.

- Я розмовляла зі всіма барменами, що працювали того вечора. Знайшла це, - показала папірець з цифрами. - Та дівчина розраховувалася карточкою, чек викинули, але у базі є. Потрібно заглянути до банку, з вашим ордером, нехай покажуть інформацію по цьому клієнту. Так зможете вийти на підозрювану.

Журналістка здивувала. Браво!

- Саво, - озираюся на друга, - коханий, ти ж казав, що весь персонал допитав?!

- Не кричи, Габоне. Не подумав про таке.

- Добре, красуне! Ти прийнята у наші ряди – месників справедливості!

- А можна ознайомитися із матеріалами, що у вас є? - віддаю їй теку, котру не шкода. Нехай читає.

Неділя 20-го. На заручинах

Кріс, наче чарівний принц з дівочих казок, стоїть у білому смокінгу поряд із нареченою. А косметики на собі, та не пошкодувала. П-пп-п. Де ж моя леді? Ліля пила шампанське, теревенила з Розою. Ледь вмовив піти зі мною. (До речі, вона мені зателефонувала) Поруч з ними сумував Сава. Ха-ха. Не вписується він до їхньої краси. Щодо банківської карточки, якою вбивця розраховувалася - вкрадена того ж дня, коли скоєне вбивство, у пересічного хлопця, котрий не знав, коли саме загубив її.

- Ви такі гарні, дівчата! - підходжу до компанії. - Аж очі розбігаються.

- Тобі теж класика до лиця, - впевнено усміхається Роза, пройшовшись поглядом з ніг до голови. Вона сьогодні у чорній сукні, спереду повністю закритій, а ззаду з оголеною спиною. Криваві губи, як її візитівка та зібране волосся для строгості. Жінка справляла враження граціозної стерво, яку поїдали поглядом, але не наважувалися підійти. Ліля – навпаки, у короткій, блідо-жовтій сукні, з повітряним низом, що робила її дитяче-ніжною.

На заручинах було купу гостей, як і знайомих мені, так і ні. Наречені присвятили одне одному промову, яку говорили у мікрофон посеред залу. Потім, Насті стало зле, вона піднялася до спальних кімнат. За нею і Крістіан. Пильно стежив за тим, коли повернеться. З'явившись у залі, кузен продовжив бесіди з гостями, попиваючи алкоголь. Тут я розслабився. Можна видихнути. Моя компанія розформувалася по залі, що не міг нікого знайти.

Дійство наближалося до кінця, я зі своїми возз'єднався як… "Бах!", "Бах!" - пролунали звуки пострілів. Сава залишився захищати дівчат, я побіг до центру дій.

- Крісе? - не повірив очам. - Опусти зброю. Що ти виробляєш? – запитую обережно.

- Д-де вона! Де та сучка?! - горлапанив той.

- Її тут немає, опусти зброю. А краще віддай мені! - намагався заспокоїти.

- Та пішов ти!

Він кинувся вперед, націлив дуло у мене, але я встиг вибити пістолет і скрутити кузена. Чоловік важко дихав, весь спітнів, зіниці розширені. Його чимось накачали. Коли? Підбігла охорона з патрульними, надягнули наручники й забрали брата. У відділку розберемося, що з ним трапилося.

Поки Крістіан сидів скутий та зачинений у службовій машині. Ми не дали гостям розійтися, а почали їх допитувати та обшукувати на психотропні речовини, наркотики й т.д. Щоб діло йшло швидше, Роза допомагала, а Ліля чемно сиділа й чекала.

Рівно о 00.00 закінчили. Ніхто при собі нічого такого не мав. Даремно час витратили. Що ж, нічого не вдієш. Перепросив у своєї дами, взяв під руку та повів до виходу. Завтра приїду сюди з СОГ. Не встигли далеко відійти, як патрульний повідомив, що знайшов кузена непритомним.

Поквапився до машини, де тримали Кріса. Невже вбивця скористалася тим часом, поки ми проводили обшук? Чорт! Як так?

Коли прибіг до місця, почув слова лікаря:

- Приблизний час смерті - 23.50. Причина – передозування опієм.

Я заглянув всередину, все ще не вірячи у дійсність. Брат лежав горілиць, з розплющеними очима, на обличчі застигла гримаса жаху, а в долонях стиснута листівка. Акуратно вийняв її та розгорнув. Всередині цитриновий поцілунок і "3"-ка.