"Думи мої"
Сказав собі;
-Кидай писати!
Та руки так і просять знов..
Ох мамо моя рідна, та друзі вірні ви мої..
Я так втомився від журби!
Ходжу по вулиці своїй, та бачу тільки біль.
Дороги всі протоптані,
а люди всі озлоблені, на цей паскудний світ..
Я дочекаюся часів, коли почую тільки сміх, і знов побачу посмішки людей..
Ти гадаєш, все не так!
Ніби живеш як раб..
Робота, дім, робота..
А далі вже земля..
А серце просить мандрувати,
у далекий незвіданий край..
А я кажу йому;
-На це ти не зважай!
А в іншому краю, гадаєш ти, краще живуть?
Просто нам, все не покажуть і не скажуть..
Я вже до всього тут привик.
Моя домівка, мій квітник, і город цей частина вже моя..
і не проміняти вже мені..
На золоті доми, та ріки вина..
Свої сади, я в них як в морі потонув.
Не треба вже мені, високих мур!
І ці місця світанкові, я не проміняю ні на що!
І ці часи, пройдуть зі мною,
вже не забути мені їх..
І хто б казав щось інше..
Все одно!
Залишу я тим самим, назавжди!
-Кидай писати!
Та руки так і просять знов..
Ох мамо моя рідна, та друзі вірні ви мої..
Я так втомився від журби!
Ходжу по вулиці своїй, та бачу тільки біль.
Дороги всі протоптані,
а люди всі озлоблені, на цей паскудний світ..
Я дочекаюся часів, коли почую тільки сміх, і знов побачу посмішки людей..
Ти гадаєш, все не так!
Ніби живеш як раб..
Робота, дім, робота..
А далі вже земля..
А серце просить мандрувати,
у далекий незвіданий край..
А я кажу йому;
-На це ти не зважай!
А в іншому краю, гадаєш ти, краще живуть?
Просто нам, все не покажуть і не скажуть..
Я вже до всього тут привик.
Моя домівка, мій квітник, і город цей частина вже моя..
і не проміняти вже мені..
На золоті доми, та ріки вина..
Свої сади, я в них як в морі потонув.
Не треба вже мені, високих мур!
І ці місця світанкові, я не проміняю ні на що!
І ці часи, пройдуть зі мною,
вже не забути мені їх..
І хто б казав щось інше..
Все одно!
Залишу я тим самим, назавжди!
Коментарі