Двох заарештуваних повели у місто на суд. Ерніл слідкувала за ними з самого лісу тому їй не було проблемою знайти їх.
"Так я заприсяглася оберігати тих двох з Канзасу але за Філіна мені ніхто не неговорив. Так треба знайти спосіб як їх звільнити. Хммм..  може напасти я то справлюсь з тими цукерками ходячими, а хоча не варіант збунтується і будуть вважати ворогом народу а мені такого не потрібно. Може їх взяти на розум точно підемо розумовим шляхом".
Так Ерніл прийшла до будівлі суду.
Всередині.
- І в чому вині ці троє? - запитав суддя
- Вони їли цукерки ваше Цукерство! - відповів Маршалл Зефір.
Судя повернувся до плакату що висів взаду нього та обурено сказав.
- Що вони їли цукерки, це порушення головного закону, Що ви скажете адвокате підсудних?
- Винні ваше Цукерство.
- Що? Ви повинні нас захищати. - обурено сказала Дороті.
- Так, але цього наглого обжеру ловлять в 500 раз.
- Так я зробив виняток я проговорюю їх до смерті!  - сказав вердикт судля.
Всі що були у залі голосно вплодували та сміялися, раділи.
- Що?  Смерть за кілька цукерків? - запитала Дороті.
Тото спустив голову.
Та тут розкрили двері і в залу зайшла Ерніл. Вона підійшла до підсудних.
- Я протестую!  - голосно викрикнула Ерніл. - хіба ви можете вбити саму Грозу відьом Дороті Гейл, чесно кажучи я здивована.
Всі що були в залі притихли.
- Що???  Дороті Гейл сама Гроза відьом, Зефір підійдино сюди! - наказав суддя Маршалю.
- Так ваше Цукерство.
- Ти що зовсім здурів?
- Ніяк ні ваше Цукерство! 
То навіщо ти заарештував саму Дороті Гейл, чого вас навчають в тій Солодкій академії.
- Якщо протестує сама Ерніл Віло то я знімаю свій вердикт, випустити підсудних.
Ерніл зняла кайдани з Дороті, Філіна та Тото. Вони вийшли з будівлі суду.
- Міські жителі такі солодкі так би з'ївби!
- Це незаконно!
- Ерніл дякую що звільнила нас, і врятувала від смерті!  - почала дякувати Дороті Ерніл.
- Заприсягнулась захищати вас, як би це мені необходилось. А вам Філіне я радила б менше приходити сюди по скільки я не зможу захищати вас весь час.
Філін нервово посміхнувся.
- Дякую.
Та тут взаді підійшов Маршал Зефір.
- Дуже сильно вибачаюсь за все що сталося, я просто не знав, я просто виконував своє призначення.- почав вибачатися Зефір.
- Нічого ми розуміємо.
- Справді розуму не можу прикласти як це сталося, ще й генерал Яблоко ще не повернувся з Смарагдового міста.
- Та нічого,  хочете приєднуйтеся до нас!
- Ем, це наказ?
- Ні це звичайна пропозиція.
- А, якщо так то я з привеликим задоволенням. - відповів Зефір і вони разом пішли до Порцелянового графства.