Дівчата піднялися на 4 поверх і звернули у праве "крило". Вони йшли довгим та дуже темним коридором, адже світло було виключене.  І ось вони зупинились майже в самому кінці коридору біля кімнати N437. До кінця коридору лишалось усього 4 кімнати (по одну сторону).
– Ось це твоя кімната. – сказала Белла й віддала ключ новій власниці кімнати. – Сміліше, відчиняй.
Юно взяла ключ і несміло відімкнула нову кімнату. Коли вона зайшла в неї, можна сказати, що дівчинка була розчарована.

Кімната була, хоч і не зовсім велика, але доволі таки простора. Беручи до уваги те, який вона мала вигляд, була не особо приваблива. Вікна були закриті довгими, порваними, чорними шторами через які де-не-де пробивалося сонячне проміння. Підлога була брудною, та і припала пилюкою. На стелі висіла розбита лампа. Вочевидь вона більше не працює.. Юно це провірила. Так, лампа і справді не працювала.  В центрі кімнати було нагромаджено багато різних меблів, відразу і не розбереш, що то там таке.  Єдине, що можна було розібрати серед тієї купи – стілець з відламаною ніжкою, що стояв з самого-самого верху. Юно підійшла до вікна щоб розсунути занавіски, але вони обірвалися. Одразу знялася хмара пилюки і дівчинка почала кашляти. Прокашлявшись вона визирнула у вікно, вид був надзвичайно красивий. Ну звісно, з 5 поверху вид завжди буде гарним.
– Як гарно! Неначе все місто видно. Я і не знала, що воно на стільки красиве. – сказала дівчинка й повернулася до Белли. Відвернувшись від вікна, вона замітила, що кімната добре освітлюється.
– Місто і справді гарне. – посміхнувшись сказала адміністратор. – А кімната в тебе одна із найбільших.
– Хоч вона і гарно освітлена, але дуже похмура і не весела. – відповіла дівчинка, а потім з запалом і вогником в очах додала, – Я зроблю з цієї кімнати дещо надзвичайно прекрасне!  Хутчіше, ходімо до магазину за покупками!
– Мені подобається твій запал, але спершу залиш тут речі. До речі, тобі було б корисно ближче познайомитись з рештою.
– Я знаю... Але боюсь просити в них про допомогу.
– А це залиш на мене.