Забравши з пошти посилку і повернувшись додому, Адам почав готуватись до ритуалу. Позакривав шторами вікна, намалював пентаграму, на кожному її куті розставив свічки. Взяв книгу заклинань і вже був готовий запалити свічки й почати читати, як сестрі стало гірше.

Він зробив їй укол, який мав полегшити її стан. Потім потрібно було взяти трохи крові з вени, а потім віднести до лікарні. Хлопець взяв трохи крові, але вирішив віднести до лікарні, коли проведе ритуал. Для того, хто замовив цей ритуал, це було дуже важливим, але чому?

Коли ліки подіяли і дівчині стало краще, Адам приступив до ритуалу. Запалив свічки, став біля п'ятикутної зірки й почав читати заклинання виклику. І ось настав момент "жертвоприношення". Колбочки крові сестри та замовника були в хлопця. Він забув покласти кров дівчини на комод. Він узяв до рук першу пробірку, що потрапила до його рук. На жаль, чи на щастя, але це була кров його молодшої сестри Хіторі.

Через кілька хвилин читання заклинання з'явився Демон. Адам здивувався, адже він мав набагато молодший вигляд, ніж зазвичай. А може, це і не Сатана зовсім? Так, це справді не Володар Темряви.
– Ти ж не Сатана... – здивовано сказав екзорцист. – Ти набагато молодший...
– Так, так. Я не мій батько... – зітхнув хлопець. – Його сьогодні не буде, тому я замість нього. Чому ти так дивишся на мене???
– Та.. – почав здивований екзорцист. – Я не знав, що у Сатани є син...
– Як бачиш - є. І йому 19 років. І так, давай ближче до справи! Скажу зразу: людина, яка дає свою кров для виклику Сатани стає проклятою. Хоча, ти це й так, напевно, знаєш.
– Так, звісно. Ти маєш зустрітися з хлопцем, який попросив викликати Володаря Темряви, а якщо замість нього сьогодні ти, то.. доведеться йти тобі.
– Дивно, я думав, що це кров дівчини..  Третя негативна...
– Ні, тут якась помилка, мала бути перша позитивна! – "О ні, я випадково взяв кров Хіторі! Що ж тепер робити? Бідна дитина.. Й так хворіє, а тепер ще й прокляття... Що я накоїв!?"
– Можна з ним зустрітись?
– Ем.. Пробач, я, переплутав кров... Взяв не ту..
– Вже пізно щось міняти. – сказав Демон.
– Вона спить...  – відповів екзорцист.
– Нічого, я зачекаю...

Минуло кілька годин перш ніж дівчинка прокинулась. Вона повільно відкрила очі, ще трохи полежала, щоб остаточно прокинутись, і щоб повернулися сили. Самопочуття було не добре, та все ж таки вона вийшла з кімнати й пішла на кухню щоб перекусити. Зайшовши до кімнати вона побачила брата, а поряд з ним якогось хлопця. Вона не бачила його обличчя тому що, він сидів до неї спиною. Він був високий. З чорним, як смола, волоссям. З срібною сережкою у лівому вусі. У чорній шкіряній курточці, чорних джинсах та ботинках, які були схожі на  військові.

– Ден... – тихо сказала Хіторі, але брат її почув і швидко підійшов до неї.
– Тобі не можна вставати. Що сталося? – стурбовано спитав хлопець.
– Мама на роботі? – тихо спитала дівчинка.
– Так, не хвилюйся. Хочеш їсти? – спитав брат. У відповідь дівчинка лише кивнула. Брат провів її до столу і посадив поряд з собою.  Дівчина глянула на гостя. Вони зустрілись поглядами. У хлопця були красиві зелені очі.
– "Яка гарна... Карі очі, світлокаштанове волосся... Вона неймовірна" – подумав Хлопець. – Мене звати Кітору.
– А? Хіторі. – тихо сказала дівчина.

Вони ще трохи посиділи на кухні за чешечкою чаю. А потім Кітору потрібно було повертатися додому. Та все ж таки він завітав до того, хто з самого початку хотів викликати Стану. Демон знову вернувся до екзорциста, щоб той відправив його додому. Він востаннє глянув на дівчину.
– "Чому стає так спокійно і затишно, коли дивлюся на неї? Що це за дивне відчуття!?" – подумав Кітору, вертаючись у Світ Темряви.