Вступ
*вступ
**вступ
вступ
*вступ

– Через тебе, – палець парубка наблизився до обличчя дівчини, що сиділа навпроти нього, – я, мабуть, був червоним, як варений рак. Чому ти не сказала мені?

Вона знизала плечима, її очі залишались холодними, але погляд впертий. Вітер з вікна трохи гойдав її волосся, яке, здавалось, мало свою власну історію.

– Не бачу своєї провини, – відповіла вона, крутячи на одному із старих офісних стільців, що вже злегка скрипів під її рухами. – Ти коли повернувся із своїх амурних справ, одразу почав мене виганяти.

– Й не посперечаєшся з тобою, – зрештою прокоментував він, схрещуючи руки на грудях.

– До речі ти мені ще винен за той раз, – сказала вона, обертаючи голову до нього, трохи усміхаючись, але в її голосі був відтінок серйозності, якого не можна було оминути. – Ти ж знаєш, за просто так, я не допомагаю.

Він знову замовк, здається, вагаючись, чи хоче взагалі відповісти, але через кілька секунд витягнув щось з кишені своїх шортів. Це були старі, обтягнуті шкірою ключі, які він поклав на стійку.

– Тримай.

– Це що? – запитала вона, нахмурившись, її погляд не міг приховати здивування.

– Плата за твою допомогу, – сказав він, посміхаючись так широко, що його зуби майже сліпили.

Вона поглянула на зв’язку ключів та злегка засміялася.

– Ти зараз серйозно? – не вірячи у сказане перепитала дівчина.

Він лише кивнув, нічого не додаючи. Його серйозність була навіть страшною.

– Дякувати не буду, – вона потягнула руку до ключів, якби вони були чимось важливим, чимось більш значущим, ніж просто металеві предмети.

– Ага, тільки, щоб до одинадцятої ночі тебе тут не було, а до п’ятої – вже.

– Не має питань.

© Олександра ,
книга «Кохання (по)/за договором».
Коментарі