Пропустимо всі урочистості і перейдемо одразу до паті на нашій хаті!

Звісно, спочатку все "свято" проходило в кафе, але коли вчителі вирішили, що їм пора додомцю, ми перенеслись до нашої з Алікою квартири на справжню тусу! Правда, наш літературник, свій серед учнів і душа компанії, все ж таки зголосився піти з нами, за умови не заважати веселощам. Як зазвичай, все почалося більш-менш цивілізовано, але швидко перетворилося на притон для накурившихся штучної трави приматів... Та весь цей поток маячні перевершила лише одна фраза: "Я тут недавно одну цікавеньку книженцію знайшов". Належала вона нашому Феліксу Феніксу, але як тільки ми дізналися про зміст цієї "книженції", половина присутніх ретирувалася. Декілька димбилят зробили це через вікно.

З усього класу, що налічував 27 чоловік лишились тільки я, Аліко, Орест, Фелікс, Лайма, Нонна і Сергій Вікторович – двадцяти-трьох-річний чувачок з мене ростом, карі очі й чорна шевелюрка, словом симпотяга, чиєю Долею був подіум, а не тісні кабінети нашої школи.

"Що ж там було написано?" – спитаєте ви. Якщо коротко, то це посібничок по некромантії, чи щось на кшталт того. Єдине, що я зрозуміла, – це те, що це мало бути весело, і мені цього було досить. Головне, щоб нас не спалив літературник, що відійшов в туалет, щоб позбутися лишньої чарки.

– Так, нам знадобляться: синя крейда, рожева морська сіль і чорні свічки, – командував над нами Фелікс.

– Все обов'язково має бути таким кольоровим? – саркастично спитав його Орест.

– Господи, малий, як написано, так і читаю! – роздратовано гаркнув на нього брат.

Через півчасика колекція була зібрана. Ще через десять хвилин пентаграма була намальована, свічки розставлені, сіль розсипана, а хлопці тією самою сіллю ситі. Димбилята.

– То що далі? – трохи знервовано і налякано Аліко.

– Тепер хтось повинен зачитати закляття і якщо вже ти зголосилася, Аліко, ставай в центр пентаграми і читай, – спокійно, але зі злорадством в голосі відповів Фенікс.

– Але ж... – намагалась перечити йому Аліко, але намарно. Він силою затаскав її в центр пентаграми і вручив книженцію в її руки, наказавши іншим взяти по свічці в руки і стати на кінці зірки.

Подарувавши Аліко підбадьорливу усмішку, що, мабуть, здалась їй маніакальною, судячи з реакції, я взяла одну зі свічок до рук і стала напроти неї. Вона почала невпевнено зачитувати старовинні рядки закляття і свічки почали по одній загоратись, через що Нонна ледве не втратила свідомість. Раптом опівночна темрява згустилась до такої міри, що було видно лише невпевнені вогники свічок і ледь помітні силуети шістки школярів.

– Хата горить! – почула я крик Лайми, коли з-під наших ніг пішов дим, що затопив усе приміщення. Слідом ми почули крик Аліко, що перебив чоловічій заливистий сміх.

– Відкрийте вікна! – почули ми крик Нонни і поспішили виконати її наказ. Коли дим розвіявся, ми побачили на місці моєї сестри... Словом, щось ми побачили.

На місці моєї любо-ненависної сестри стояв якийсь чудик з чорним, як моє почуття гумору, волоссям, синіми, як лід, оченятами, аристократичним носиком і гострим підборіддям. Він був мого росту і одягнений в худі, джинси, кроси. Повинна признати він симпотяга. Правда, мене ввело в стан когнетивного дисонансу питання Ореста:

– Астра, що це за дівчина стоїть на місці твоєї сестри?

– Що за чухню ти несеш? – взревіла я. – Тобі окуляри купити чи що? Ясно ж видно, що це пацан

– Але ж тут реально якась дівка стоїть, – виправдовувався Орест.

– Стопе, уважаємі! – граційно поправивши волосся, перебив нас красунчик. – Всі праві, ніхто не осліп. Я – суккуб. І кожен з вас усіх бачить мене по своєму. І я б попросив цього юнака віддійти, бо повинен признати, цей найбільш збочений, – додав він, скривившись і тикнувши пальцем в Фенікса.

– Я?! – крикнув він, ставши в стійку "готовий бити морди".

– Так, – м'яко і ніжно відповів красунчик. – Поки не забув, мене звуть – Лютецій, можна Люці.

– Питання можна? – встряла Лайма. – То ти пацан чи дівка?

– Для тебе буду чим завгодно, люба, – спокусливо ніжно промовив він.

– Астро... Астро... – почула я позаду голос Нонни, що була готова розплакатися. – Астро, це нормально, що я бачу його напівпсом?

– Не бійся люба, – поспішив заспокоїти її Люці, приобійнявши бідолаху за плечі. – Порівнянно з іншими, це ще квіточки, – промовив він і знову кинув злісний погляд на Фелікса.

– А що бачить Фелікс? – по-змовницьки прошепотіла я йому на вушко, схопивши його за шкірки і притягнувши до себе. – Що бачить цей збочинець, га?

– Себе, – спокійно промовив Люці і висвобідився з моєї хватки. От тут у всіх, крім Люці і Фелікса, почала глючити операційна система, через що всі зависли, дивлячись на юнака.

– Так, стоп! – викрикнула я, виводячи всіх зі ступору. – Люці, любий, де моя сестра?!

– Ти про вашу пожертву? – зі щирим бажанням допомоги спитав він.

– Про кого? – озвіріла я.

– Діти, ви хоча б читали назву закляття призиву? – спитав він, щиро здивувавшись. – Ціну? Ви хоч щось знаєте про те що зробили?

– Ну, взагалі-то... – невпевнено протягнув Фенікс. – Ні.

– Димбилята, – сухо промовив Люці. А він мені подобається!

– А ти ж розповісиш нам про це закляття? – боязко спитала в нього Нонна.

– Якщо ти гарно попросиш, – з натяком промовив він, кладучи свою руку їй на талію.

– Кажи, що сталося з моєю сестрою, або я засуну огарок цієї свічки туди, куди потрапляють свічки іншого типу! – погрозливо крикнула я, беручи до рук одну зі свічок, що валялась на підлозі.

–  Я б розповів тобі це й без погроз. Хоча, запрошення доволі заманливе, – відпускаючи з обіймів Нонну і підійшовши до мене, промовив він, явно насолоджуючись тим, що відбувається навколо. – Ви віддали свою подругу моєму батькові в обмін на мене.

– Нащо вона твоєму баті? – спитав уже Орест, поборовши сором'язливість перед Люці.

– А нащо дівки батькові десятка суккубів? – спитав він саркастично. – Хтось із вас знає хто такі суккуби? – Я повільно підіймаю руку. Лиш я одна. – Чудово, хоч хтось розуміє що чекатиме дівчинку. Любко, ти поясниш чи мені доведеться це зробити?

– Людоньки! – почули ми голос Сергія Вікторовича, що тільки-но прочинив двері туалету. – Діти, хто вам дозволив викликати стрептизершу?

– Сірий, то суккуб, – промовив Орест, як єдина твереза людина тут.

– Хто дозволив вам викликати суккуба? – в тон попередньому питанню запитав він.

– О! В мене з'явивляється надія, що все не настільки погано, – весело промовив Люці. – Пане, чи не побережете ви мої нерви і не розповісте дітям що я таке?

– Діти, – почав учитель, – суккуб – це демон, що живиться від того, про що дітям знати не варто. Відійшли від нього подалі, якщо жити хочеться. – Прохання було виконано миттєво.

І хоча Люці помітно засмутився, він все ж продовжив фліртувати з усіма підряд, але уже на відстані.

– То... Як мені забрати сестру? – спитала я у Люці.

– Тобі це так конче потрібно? – спитав він саркастично. – Я б не ризикував на твоєму місці. Навіть не знаю чому, через те, що там забагато небезпек, чи тому що мій досвід спілкування з моїми сестрами підказує лишити її там, де вона є.

– Люці, свічок вистачає, тому відповідай зараз же! – пригрозила я цьому нахабі, хапаючи до рук ще не використану, нову свічку.

– Ну, гаразд, невгомонне! – здався він. – На наступній сторінці мають бути контакти. Номер телефону, адреса, почтовий індекс, канал на YouTube, ми недавно сторінку в інсті завели. Можеш глянути.

– Тут номер телефону хтось вирізав. І почтовий індекс також. Лишились тільки ютубівський канал і адреса, – зауважила Лайма. – Зайдемо на YouTube? – запропонувала вона уже веселіше.

– Оце мені вже подобається! – крикнув Люці, тикнувши пальчиком в Лайму.

– А мені ні! – відповів на це Сірий.

– То ти не то поняв! – відгаркнулась Лайма. – Можна ж в коментарях їм написати не дуже добру звісточку і погрози. Або по ІР вичислити. Не дарма ж я курси кібербезпеки відвідувала.

– Ну, давай, пробуй, – фиркнув Люці. – Буде цікаво подивитися, як смертна на поверхні, шукатиме по ІР демона в потойбіччі.

– То що ти пропонуєш, генію? – спитала я у нього.

– Якщо ти хочеш, щоб сестру тобі віддали цілою і одразу ж, то краще сходити до мене в гості, – меланхолічно промовив він, очевидно не маючи жодного бажання туди вертатися.

– Тоді вирішено! – крикнула Лайма на всю квартиру так, як це робила героїня її улюбленого серіалу. – Ми вирушаємо до потойбіччя в пошуках прекрасної дами!

– На скільки прекрасної? – уточнив Люці.

– Достатньо прекрасної щоб ти підняв свою дупу і вирушив з нами! – гаркнула я, йдучи до своєї кімнати щоб не з'являтись в пеклі у синій сукенці.