Коли всі нарешті знайшли в що переодягнутись, а на мені були мої улюблені джинси, толстовка з бамбуком і шкарпеточки з пандами, Люці вдоволено оглядів нашу банду, одягнену схоже зі мною, і почав роздавати накази:

– Нам доведеться намалювати ще одну пентаграмку, а потім пройти кілька долин і виконати ще кілька обрядів, тому краще запастись усім потрібним одразу. Їжа й вода можуть бути в дефіциті, тому поповніть запаси. І потрібно буде більше кольорових свічок, крейди, куряча кров і дофіга солі.

– А не можна до тебе додому явитись без цих окольних шляхів? – в лоб спитала я "командира".

– Бо там купа охорони і захисних проклять, тому вмовкни і слухай, – заперечив Люці.

– Ти не зможеш вправитись з охороною власного дому? – саркастично спитав Фенікс.

– Демонів багато, а магії ще більше, – фиркаючи, відповів на це суккуб. – Ці ручні пси готові кидатись на всіх підряд, виправдовуючись тим, що закляття по зміні зовнішності коштують копійки. Їм би тільки їжі, гроші й побої і все це так легко отримати, охороняючи житла вищих демонів!

– Короч, ми зрозуміли, – перервала цю тираду Лайма. – Давай кажи що там тобі треба і погнали!

– Я вже все сказав, – невинно вилупивши очі, зауважив Люці. – Далі самі, бестії. А я поки тут посиджу.

– Гаразд, тоді Нонна хай за ним пригляне, – почала віддавати накази я. – Тіки не шаліть мені тут. Я тут ще жити маю!

– Нічого не обіцяю, крихітко, – крикнув вслід нам Люці і наглухо зачинив двері.

На цій веселій ноті ми розійшлися кожен розійшовся по своїм справам. Ми з Лаймою пішли за речами для обрядів та медикаментами в найближчий цілодобовий "ХарошЕкспрес", а чоловіки поперлись за провізією і сіллю в "ШоТаКе".

– Астро, що там та нечисть від нас хотіла? – спитала в мене Лайма, вкінець покинувши спроби згадати список покупок.

– Свічки всіх кольорів веселки, дофіга і трошки солі, крейди і крові курки, – пробубніла я, шукаючи свічки.

– Де ми в біса візьмемо кров курки посеред ночі? – ледве не криком спитала у мене Лайма.

– По-перше, не ори, чи ти хочеш щоб нас в дурку забрали? По-друге, поруч є зоопарк, а там є півні й курки, тому ноу проблем. А тепер іди і знайти банки і ножа! Бажано по 4 кожного.

– Так точно, о самопроголошена пані президент! – зло фиркнула Лайма.

Так чи інакше, вже за 10 хвилин ми спільними зусиллями перелазили через паркан зоопарку.

– Де вольєр із курами? – прошепотіла я.

– Онтамого, – так само тихо сказала вона, вказуючи наманікюреним нігтем в бік курника.

– Ти їх тримай, а я поки візьму все потрібне, – прошепотіла Лайма, дістаючи банку і ножа.

На жаль, на словах це виявилося легше, ніж насправді. Навіть сонними кури учуяли нашу присутність і влаштували рейвах покруче ніж в нашій квартирі.

На крик і вереск наших жертв прибіг заспаний і досі сонний охоронець з криком: "Руки вверх, в мене є зброя!".

– Ми влипли? – розгублено спитала я не зрозуміло в кого.

Відповіддю на моє питання стало злісне шипіння і Люці, що з'явився буквально нізвідки. Сказати що охоронець відверто прифігів – не сказати нічого.

– Драсть, пане начальнику. За що зупинка? – весело і невимушено спитав Люці так, ніби він тут був весь цей час.

– Добрий вечер, я диспетчер, – пробурмотів охоронець перед тим, як втратити свідомість.

Тепер настала наша черга фігіти.

– Люці, якого херіса?! – не витримали нерви Лайми.

– А що тут такого? Я просто хотів поговорити, – розвівши руки в боки, виправдовувався Люці.

– А хіба сукуби так вміють? Ну, я про виникати з-під землі, – вклинилась і я в їх скупий діалог.

– Фактично... – зам'явся Люці. – Фактично, ні. Але практично, як бачиш, можу. Я просто ще манюня, я неповнолітній, тому я маю силу всіх легіонів, але неповну.

– Люці, це шо за фігня?! – ошаліла наново Лайма.

– Що за легіони? – набагато спокійніше за подругу спитала я.

– Ну, типу сукуби, інкуби, перевертні, тіні, біси, вищі демони, падші ангели... – прелічував Люці, поки мені це не набридло і я просто не заткнула йому рота спійманим нами півнем, щоб мати можливість задати інше питання.

– Люця, – тоном, що не обіцяв йому нічого хорошого, прошипіла я, – де Нонна?

– Нонна вдома, – махнувши рукою, завірив нас сукуб. – Просто їй не довподоби бачити мене, та ще й в тому обліку, тому коли вона заридала я вирішив піти. Думав купити їй букетика троянд в знак вибачення, але побачив, що у вас є деякі проблеми з пернатими.

– Коротше, ріж тварюку і пішли, – заявила я, відсунувши птаху від обличчя юнака.

– Нащо різати таку гарнюню? – не впетрав Люці, беручи птаху в руки.

– Ти ж крові курячої просив, тормозяка! – ледве стримуючись від міцнішої лайки, заявила на весь зоопарк Лайма.

– Ну так кров, а не труп, – викрутилась ця нечисть. – Візьмемо з собою, буде з чим погратись, – хитро дивлячись на півня, прошепотів Люці.

– Ти йому ще ім'я дай, – сакрастично запропонувала моя подруга, але судячи по тому, як загорілись очі Люці, йому ця ідея сподобалась.

– Круасан! – задоволено заявив Люці. – Чи може краще Курвасан? – спитав він, поки його брови почали відтанцьовувати гопака.

– Може краще Грацій? – спробувала я врятувати півню життя.

Люці ж, піднісши голову півня ближче до своєї, спопеляюче-жахаючим поглядом глянув йому в очі. Через чотири хвилини переглядок він опустив бідну тварину і весело мовив:

– Грацій ідеально підійде!

– Тоді пішли зустрінемо хлопців і нарешті відправимось за Аліко, –направляючись до виходу з зоопарку, заявила я.

– Дівки, ви чого так довго? – спитав в нас Фенікс в точці збору, притримуючи нервову Нонну за руку.

– Збирали кровушку окаяную, – саркастично зауважила вже я.

– Давайте без цих жартиків, – якось аж надто серйозно зауважив Люці, ніжно стискаючи в руках бідного когута. – Він і так достатньо страждав.

– Ти ще поцілуйся з ним! – сакрастично запропонувала Лайма знов, але Люці ця ідея сподобалась і він без передмов впився губами в дзьоб півню.

Не встигли ми доброчесно охрініти від цього поцілунку, як нам знайшли ще одну причину для шоку, а саме перетворення пернатого на якогось юнака, що відпльовувався від слини Люці.

– Юся, мать твою наліво, оп'ять чоль? – грізно спитав юнак, давши суккубові ногою по коліну. – Ти ж знаєш як я теє не люблю! От знав же шо то є я, міг би дівок впросити на цей поцілунок! Ще братом називається!

– Так надійніше, бо знаю, що ті поцілунки можуть з моїми дівчатами зробити, – не менш ображено відповів Лютецій, витираючи рота краєм кофти.

– А котра це з дівчат тут твоя? – спитав поперед всіх чомусь Фенікс.

– Всі вони мої, любчику, бо всі були учасницями обряду, – гордо об'явив нам Люці.

Тим часом ці самі учасниці вирячили очі на новоявлену красу під два метри ростом, з прекрасним чорнющим волоссям, з задушевними зеленими очима, пресом на шість кубиків і... носочками в кактус. Що, до речі, було єдиним його одягом.

– Люця, сонечко, вдягни свого братика, твої дівчата будуть тобі вдячні, – пролепетала я, під перелякане завивання Нонни і розчарований окрик Лайми.

– Граця, збирай пір'їнки назад, дівчат – несіть клей! – почав командувати Люця.

– Нащо?

– Будемо клеїти назад! – Відповіддю на це йому став гулкий удав кулаком по прекрасному підборіддю, що моментально вирубився під натиском "братерської любові".

– На, – перервавши тишу, вигукнула Нонна, протягуючи голому демоняці листочок подорожнику. Явно замаленький листочок.

– Та шо ти став рогами на бика! – розізлився Люся. – Вдягнись нарешті, чи дарма третій ззаду в першому поколіні! Сили достатньо щоб собі одежу наплодити!

Як не дивно, юнак, тільки незадоволено хмикнув і, махнувши рукою, матеріалізував собі обтягуючі джинси, чорну майку і плащ, як у сектантів з фільмів.

– Юся, додому, – скомандував він і, ефектно розвернувшись на п'ятках, пішов в бік... Кудись вбік. Я глянула на Лайму, щоб прокоментувати цей пафосний ноль в плащі, як помітила замріяні очі, що так і кажуть: "Я готова перегризти горло кожному демону потойбіччя тільки щоб воно знов почаклувало... Бажано разом зі мною, хехехе".

– Ну шо, дівонь? Пішли-поїхали! – крикнув Люці і я тільки в встигла помітити якийсь рух від його брата, як навколо нас згустився чорнющий туман.