Перший тиждень на острові минув досить швидко. Адель звиклася з думкою про те, що Ден її доля і їм судилося зустрітися саме на цьому острові. Все відбувалося саме так,як про це мріяла дівчина. Романтичні вечірні прогулянки, ранкові квіти у номер, довгі розмови про все на світі... це здавалося їй ідеальним.
Одного ранку їй на телефон прийшло смс із вже такого знайомого номера.
" Доброго ранку,кохана. Я хочу щоб ти зі мною відвідала одне досить цікаве місце,тому скоріш збирайся. Я чекаю тебе біля входу в готель через годину.
Завжди твій D."
На обличчі Адель розпливлась посмішка. Вона швидко знайшла те, що хотіла одягнути, зібрала волосся в пучок та підфарбувала очі. Дівчина відчувала якусь незначну тривогу, але була впевнена в тому, що поруч з коханим їй немає чого боятися. Вона вийшла з номеру та попрямувала до призначеного місця зустрічі. Денис уже чекав її, як завжди : усміхнений,загадковий і такий ніжний. Ада поцілувала його в щоку, він взяв її за руку.
- Ходімо. Нас уже чекають.
Йшли вони довго, спочатку берегом блакитної лагуни, потім серед джунглів. Вони не розмовляли дорогою, тому було чутно кожен їхній крок, і кожен шелест. Загалом, дорога занняла у них близько півторигодини.
  Місце було моторошне. Павутина, пліснява, сирість, бруд. Це зовсім не було схоже на рай блакитної лагуни,у якому вони жили.
-Де ми? Тут так моторошно..
- Зараз ти все побачиш.
Пройшовши ще 300 метрів, з-за велетенського каміння Адель побачила дивних чоловіків.Вони сиділи та робили щось із дерева, всі брудні , дехто був у крові та дуже хворі. Жалюгідне видовище . На відстані протягнутої руки від Адель почали битися за шмат дерева двоє чоловіків.Дівчина злякано притиснулася до Дениса.
- Не бійся,вони тебе не зачеплять. І відпусти мене.
Ада відчула якийсь холод від коханого. Це було вперше за цей час, що вони разом.
- Ну ось ми і прийшли.
- Нащо ми тут?
- Ці люди все своє життя живуть як мавпи без цивілізації . Але вони не так вже й занепали духом. Вони роблять з шматків дерева труни. Після чого виходять на полювання...
- На яке полювання? Для чого ти мене сюди привів?
- Вони полюють на таких як ми. Ти ніколи не чула про загадкові зникнення людей на цьому острові?
- Я думала, що це все пусті балачки!
- Ні. Це не балачки. Вони викрадають людей і живцем здирають із них шкіру, відділяють їхні м'язи від кісток, а потім з'їдають сире м'ясо з метою продовження свого нікчемного життя.
- Для чого їм тоді труни?
- Вони спалюють кістки на вогнищі, попіл від них складають у ці труни та пускають їх на воду. Вони хоч і далекі від цивілізації,але у цьому житті ще дещо знають.
- Нащо ти мені це все розказуєш?
- Ну ти ж хотіла пізнати лагуну в повній красі.
- Нащо ти мене сюди привів?
- Хочу,щоб ти відчула себе жертвою.
Адель розвернулася і хотіла втекти, але D. не дав їй цього зробити. Він зв'язав її руки і прикував кайданками до дерева. Ці брудні чоловіки торкалися її, зривали з неї одяг. Адель було бридко від всього цього, вона кричала, плакала, але ніхто не звертав на неї уваги. Після того як D. розв'язав її вона втекла. На силу діставшись до готелю, вона намагалася змити із себе не тільки той бруд і огиду, а навіть шкіру. Дівчина терла себе мачалками ,нігтями. На тілі почали з'являтися рани. По її щоках стікали сльози та біль пронизував все тіло. Вона не могла більше залишатися на острові. Ада набрала номер рісепшину та попросила замовити їй квиток додому. Через годину їй принесли цей квиток.Адель зібрала речі та привела номер в порядок. Рани на тілі страшенно боліли та вона терпіла біль ,зціпивши зуби. Зранку вона полетить звідси і все минеться...