Біль.Біль.Біль. І ще раз біль.Ада не могла думати ні про що, окрім болю. Він нестерпний, жахливий. На телефон прийшло вже не одне смс, та читати їх не було сил. Все відбувається не так як розповідала її бабуся. У її розповідях острів здавався раєм, а зараз перетворився на пекло. Вона сиділа біля ліжка змучена. Вихід був тільки один- таблетки,яких у неї не було.Вона нічого не їла, не виходила з номера, тільки заливалася алкоголем. Та раптом у її голову прийшла думка. Вона подзвонила на рісепшин та попросила таблеток від болю. За п'ять хвилин їй їх принесли. Адель випила усі таблетки залпом. Їй уже було байдуже на все. Якщо помирати,то у красивому місці. Ефект не змусив себе довго чекати. Спочатку її зтошнило, трохи згодом вона втратила свідомість.
  Пролунав телефонний дзвінок, але відповіді не було. Стук у двері, теж без реакції. Персонал готелю був впевнений у тому, що дівчина у номері, тому не вагаючись відкрили двері власним ключем. Картина була жахлива. Розкидані пляшки з-під алкоголю, навстіж відкриті двері балкону, розкиданий одяг. Вони знайшли її у ванній з льодом. Поруч ще не допита пляшка віскі та порожня баночка з-під ліків. Далі машина швидкої допомоги, операція та довга реабілітація. Через спробу самогубства Адель на реабілітацію відправили до психіатричної клініки. Довгі білі сорочки з рукавами, зав'язаними на спині, гори таблеток та постійний нагляд лікарів. Жалюгідна картина. Та за весь цей довгий час її так ніхто і не навідав. Вона була повністю самотня. Нікого рідного,нікого близького. Так минуло ще кілька днів.
-Ей ти.. із 513-ї. Як там тебе. Адель здається?  До тебе завтра навідаються.
І медсестра вийшла.
  Цілий день думки Адель були десь не з нею. Вона згадувала маму, тата, прокленала бабусю, яка так солодко розповідала про острів. Вона плакала. Хотіла побачити нарешті своїх батьків, покупатися у чистих водах лагуни , наїстися вдосталь солодощів. Але як тільки Ада відкривала очі, то знову бачила ту саму картину : медбрати знову забирали у лаборанську якогось психованого через те,що він вже вкотре вкусив медсестру, уже далеко не першу. За цей час вона вже звикла до постійного шуму та навчилася його не помічати. Спасіння наступало ввечері, коли після вечері всі виходили на прогулянку перед сном.Тільки тоді Ада могла дійсно спокійно подумати про щось своє. Вона майже постійно лежала, тому від неї було мало шуму та шкоди. За час у психлікарні дівчина зовсім забула як виглядають рідні їй люди. Завтра її навідають. Вона уявляла,що скаже мамі,коли та прийде до неї завтра. Так і не придумавши потрібних слів,вона заснула. Завтра потрібні слова самі знайдуться...