Остання спроба

Мій Фюрер вірить у мене . Він ніколи не смів сумніватися у моїх здібностях.
- Ти справжній арієць, Гансе. І тілом і духом. - От, що він казав у ті далекі дні.
Не те, що ці свині, які мене постійно оточують. Вони сміють думати, що вже все скінчено, але ні. Ні... Ні! Кожна із тих свиней вже здохла... Або здохне, коли до них доберуться комуняки... Або янкі.
Хоча і янкі і комуняки теж свині. Худоба, що посміла непідкоритися істинній арійській расі..
Усі вони скоро заплатять. Одні заплатять за зневіру у Фюрера та Третій Рейх, інші за свою гординю. Вони програли, але ще цього не знають.

Із кожним написаним у записнику словом, у каміні, тим часом, розжарювався добіла кинджал, який знайшли у одному із кримських поховань. Цей кинджал належав одному із шаманів древніх половців. Весь позолочений із дорогіцінним камінням та головою вовка на руків'ї, його лезо було із кращої сталі, яку колись вдавалося розкопати археологами. У іншому такому похованні знайшли сувій, де було зображення цього ж таки кинджалу. Переклад знахідки розкривав секрет величі та могутності древніх половців.

"Коли у час відчаю смертний візьме в руки свої ніж із головою вовка та здійме погляд у небо над ним, промовить <бір тєнгри>, вирізавши на руці своїй трикутник - то й з'явиться перед ним злий хат із заходу у шкурі вовка і принесе той хат благословіння на рід його, та не знатиме той рід більше горя і багатий буде завжди, у знак винагороди за жертву мученика свого".

Ганс так і не знав до кінця хто чи що саме має прийти, але здогадувався, що під жертвою мається на увазі смерть. Що ж, древні боги були кровожерливі і Ганс це розумів, він був готовий віддати своє життя за велич та перемогу свого Фюрера.

За вікном почувся гул сирен. Скоро почнеться бомбардування. Часу обмаль, Ганс підбіг до каміну та вихопив кинджал, одразу випустивши його - руків'я теж встигло нагрітися і залишило опік на його правиці. Вдалині почулося глухе бухкання. Ганс зціпив зуби, схопив кинджал, який вже, ніби, зливався із шкірою. Він сів за стіл, повітря тим часом вже сповнилося запахом смаженої плоті.
Голубі очі спрямувалися до стелі і одразу були засліплені світлом від лампи.
Гансу великих зусиль коштувало тримати їх відкритими. Він почав інтуїтивно виводити трикутник на своїй лівій руці, що додало ще більше болю. Його вуха заклало, кров пульсувала у скронях, а він намагався викричати із себе <бір тєнгри>. Здавалося б, усе його тіло горіло. - А може це ті муки і я житиму? - зловив він себе на думці. Вибухи бомб лунали все ближче. Очі боліли від світла, яке у них потрапляло, у наступну мить перед ними з'явилися голова вовка, та сама, що була зображена на руків'ї кинжалу.
Очі вовка були того ж блакитного кольору. "Та як ти смієш?" - почув Ганс у своїй голові. Після вовк розтулив пащу і подався вперед. Від Гансового тіла,ніби, відривали шматки і відразу припалювали їх вогнем і це повторювалося раз за разом, поступово підсилюючи агонію.

Бомба вцілила точнісінько у те місце даху, під яким був стіл, поставши крапку у житті чергового нациста, і залишила нам лише здогадуватися чи справді це відбувся ритуал, чи то була лише передсмертна гарячка душевнохворого чоловіка...