Іван Антонюк
@Ivan_Ant
Магія в деталях
Книги Все
Стихи Все
До тла
А ми палили одне одного до тла. І не жаліючи, підкидали хмизу. Аж коли осінь нас підступно підвела, Щоб ми зіграли чергову репризу. Ти налила два келихи вина, Один взяла собі, а мені ж інший простягнула. Та недочекалася, коли свій келих візьму я, Твоя рука розтиснулась, а ти мені всміхнулась. По-твоєму, це смішно? - запитав. Не так вина, як отой келих шкода, Який, розбившись нас, мов розділяв На два фронти, які воюють до чийогось скону. І розгорівся черговий скандал. І ти кричала, що тебе усе дістало. Я ж мовчки дивився , як крізь кришталь Вино кривою плямою розповзалось. Отак, спустошились ми вже до дна, І наше полум'я практично згасло. Мабуть, струхлявіла ота деревина, Яка горіла так колись прекрасно.
5
0
312
Три крапки
От іще одна написана сторінка Твоєї книги з назвою "Життя". І хоч читається вона не так вже й гірко, Події в ній не викликають посмішки твого лиця. Дарма, що букви там такі веселі, Не єднаються вони у радісні слова. І крутять, наче, каруселі Брудні реалії останнього рядка. От іще одна відредагована сторінка Твоєї книги з назвою "Життя" Проте, події в ній описані так мілко, Що не викличуть нічого, крім жалю та співчуття. Забереш вуаль? Кажеш, забагато? Нею переповнена уся твоя кімната? Вуаль покрила стіни, Вуаль тече по венах, Ще мить і вона в серці, А ти... такий шалений. Роздираєш шкіру, Розчухуєш обличчя, Намагаєшся сховати усе, що так не личить. Упав на коліна, Сам не помічав, Як уміння жити - Лишило твій причал. Догорає остання сторінка Синім полум'ям твого буття. Лиш її маленька іскринка Зауважить твоє каяття. Проковтнеш її із димом, Крізь руїни до серця внесеш. Чисті аркуш, перо і чорнило І з трьох крапок ти жити почнеш.
2
0
180
Монолог із другом
Вітер, злива, грім... Холодний погляд свердлить мою потилицю. Проте, я точно знаю, що за спиною лиш Порожній простір. Свіже повітря разом із краплями дощу Вривається через розчинене вікно. Тиша... Нова запальничка видає самі лише іскри. Привіт, старий друже. Я думав, що ти й забув про мене. Твій прихід може свідчити лише про дві речі: Я знову близький до краю, Або цій бурі вдалось зірвати накриття, Під яким ховалася згадка про тебе. Лиш дай прикурити і ми почнемо Наш монолог. Ти знаєш, я не веду перелік днів, Від останньої розмови. Проте, я точно знаю, що з моменту нашої зустрічі Минає 3 річниця. Колись, ми б із посмішкою назвали це Сентементами. Однак, ритм життя не дає мені так говорити. А ти такий, яким я тебе запам'ятав І не кажи, що я лишився тим же. Хоч, мабуть, багато б я віддав, Аби ще раз поглянути на фото. А пам'ятаєш ті слова, що за кермом, Під час останньої поїздки говорив ти? Так знаю я, то був лиш сон, Та не у сні тоді мовляв ти! Життя нас вдарило крилом, Тим самим, на якому вчилися літати. Поганими ми учнями були, Раз не зуміли небо із землею розібрати. А знаєш, час мені іти. Іти без тебе і, врешті-решт, забути. Не хочу бачити і сни, де ти. Зітлій у попелі, Розтань у димі сигарет І забери холодний погляд. Хоча із ним чи без, із тобою і при спеці в 30, Завжди -40. Так ті миті кращими були, Але нізащо туди б не повернувся. І хай лиш зараз бачу, що давно розійшлись шляхи. І буду вірити, що все ж колись зійдуться. Хай ти герой, що закохав у себе смерть І з нею в останньому вальсі закружляли, А я ж не ти, життя моє - це танго, У якому з іншою зійшовся. І хай закохана у тебе смерть, Навік мене любитиме свобода.
1
0
119