ЧВ

Маша

Пройшов тиждень з тієї ночі. Я жила своїм звичним життям: мала ще двох клієнтів, обидва постійні. Обіцянку наступні два дні не виходити я стримала. Тим паче, я і так не збиралася. Вийшла на четвертий. Я не збираюся чекати на чудо. Якби той принц хотів зустрітися, от реально б хотів, то узяв би номер телефони, чи хоч би запитав, де я живу. Я б йому не сказала. Та він мав спитати.

 От якого дідька я знову думками повертаюся до нього?

 Бо він мене вразив. Ніхто до нього не турбувався про мене і не платив за це. А це було приємно. І я не про оргазм, а про турботу від когось. Ну от, знову в голові повітряні замки. Глибокий вдих. Видих. Повернемося до наших баранів. Тобто клієнтів. Один розповів про сварку з дружиною, і те, що вона ніколи не робила йому мінєт, – вважає це брудною справою хвойди, а не обов’язком чесної жінки. А я на його думку зговорчива і відкрита, йому зі мною подобається, особливо моя легкість у підході до справи. Власне у нас з ним тільки оральний секс. Він не бажає зраджувати дружині і, не дивлячись на все, любить її, за його словами. А наші зустрічі – це спосіб відвести душу, бо у справжнього чоловіка є потреби, які не завжди може вдовольнити дружина. Хто я така, щоб осуджувати; він завжди платить трохи більше за старання, тому його можна в цілому вважати нормальним клієнтом. У другого є особливий запит. Його я маю задовольняти рукою. І все. Іноді він торкається моїх грудей і гладить волосся, і ще він дуже довго не може кінчити, хоча я вправно все роблю. Іноді він може так сидіти годину, але коли я натякаю, що час спливає, і якщо він хоче кінчити, то має платити, то він якось більш заводиться і скоро доходить до фінішу. Хоча цей буває не часто в мене. 

А ще моя стара шкільна сумка зовсім розтерлася і я купила чорний рюкзак. Він теж не новий, з барахолки, та в кращому стані, ніж сумка.

Сьогодні взагалі-то перше вересня.

В нашій школі, як і в багатьох інших є певний дрес-код, який постійно порушують ближче до середини навчального року. А от до першого вересня дівчата особливо ретельно готують вбрання. Ботильйни на підборах, блиск для губ, нова зачіска, чора спідниця і біла блуза, або сукня. Парфуми і френч з дизайнерськими квіточками на безіменному пальці. Прикраси, тонкі сигарети, пудра, а деякі зовсім в тренді і наносять тональний крем на губи. Чорні стрілки і заколена чолка. Вони стильні, виглядають трохи старше свого віку. Я не маю зайвих грошей на нове вбрання до школи. Коли я почала збирати на майбутнє, то зареклася не копійки не брати зі збираної суми. Гроші я кладу на рахунок в банку, там я їх точно не загублю і не буде спокуси зняти депозитний вклад. Тому на лінійці перед першим днем останнього навчального року я виглядаю трохи інакше. Чорні, трохи широкі, джинси, чорні потерті конверси, які я купила в секонд хенді, власне, там я і купила ці джинси, тонка водолазка одного з відтінків сірого. Я підвела очі чорним олівцем, туш та помаду я використовую суто для роботи, тому що не маю зайвих грошей на міцелярну воду, а косметика так складно змивається і постійно лишає чорні кола під очима. Зараз теж трохи залишків стійкої туші лишилося під очима, хоча я ретельно намагалася відтерти її.

Я стою на лінійці і директор говорить класичну промову: вітає першачків і бажає наснаги до знання, вручає букварики. Учням одинадцятого класу, до якого входжу і я, бажає успішно здати іспити і піти у доросле життя з високопіднятою головою. Далі стандартна концертна програма. Дівчата за спиною щось дуже активно обговорюють, але я чую їх краєм вуха. Здається щось про якогось нового вчителя, якого вже встигла побачити Аліна та Аня, коли заходили перед святом привітати улюблену вчительку. Я стою трохи осторонь мого класу і обертаюсь на розмову. Суто машинально. Однокласниці дійсно виглядають гарно. Стильне одяг, у деяких дорогі мобільні телефони з розкладною кришкою. Я помічаю у Юлі брендову сумку, MICHAEL KORS. Вона хизується дівчатам, що батьки із закордону надіслали їй перед першим вересня скромні подарунки; окрім сумки Юля показує брендові туфлі та телефон з надкушеним яблуком. Її брат-близнюк Толя теж має такий і вже встиг показати хлопцям. Всі в захваті. А я дивлюсь на свій старий нокіа і сумно видихаю, можливо колись і в мене все це буде. Можливо. Колись.

Мрії, мрії не для тебе, Машунь. Бо ти чудово знаєш, що ні. Не буде. Головне вкластися в ціль, назбирати на житло. Щоб не закінчити на вулиці своє існування. А інше – просто речі. Сьогодні бажані, а завтра вийшли з моди, застаріли, утратили своїх клієнтів. Ха-ха, когось нагадує, чи не так? 

  Найкраща подружка Юлі Валерія помічає мій погляд і щось шепоче їй на вухо, вони починають сміятися. Толік, який завжди в усьому наслідує сестру, підключається до групового акту самоствердження за рахунок мене. А до Толіка слідом підключаються Костя і Коля. Не дивлячись на їх паскудну поведінку і глузування, які я відчуваю вже не перший рік, всеж об’єктивно вони симпатичні, і це мене добиває. До речі, це – тільки початок глузувань. Найвеселіше попереду. Вже замучилася чекати що нового ви уткнете. От чого вам не вистачає? Батьки, які турбуються про вас, а у Юлі і Толіка взагалі не відмовляють ні в чому. Ви маєте нормальну родину, нормальну квартиру, у деяких машина і хороший одяг. Чому ж я, та, яка гірша від вас по всім пунктам, так сильно вам заважаю жити своє життя? 

Вже на гучний сміх з жестів типу язик за щокою, які вправно демонстрував Костя, (о, так, я забула сказати, як одного вечора компанія, в якій були і мої однокласники, гуляла не подалік біля моєї зупинки. Вони бачили, як я сідаю в машину, і бачили, як через пів години мене висаджував чоловік, і давав гроші. Тому в цьому році мене чекає новий рівень булінгу. До цього я просто була ізгойкою, а тепер ще і місцева хвойда. Ідеальний об’єкт для насміхання) в нашу сторону почали кидати погляди і чоловік, якого я до цього не помічала, бо він стояв по інший від мене бік, і ,здається, не так давно підійшов, зробив коротке та чітке зауваження. На диво, його послухали та затихли. Я не впізнала в ньому нікого з учителів, плюс, я могла бачити тільки спину, так як стояла ще і позаду. І за спинами однокласників розгледіти точно не могла. Дивно, а де наша Надія Максимівна? 

Якраз у цей час знову, з завершальною промовою, вийшов директор. Він оголосив, що новий навчальний рік починається з невеликих змін у вчительському колективі. Виявилося, що наша вчительки англійської, а заразом,  класна керівничка, пішла на пенсію. Хоча вона завжди здавалася мені дуже енергійною і я не знала, скільки точно їй років. Вона всеж була присутня у натовпі людей і коли їй дали слово, вона вийшла на сцену та почала промову. Згадувала хороші моменти і окремих учнів, трохи пожартувала і звернулася до нашого класу. Вона хотіла нас випустити, але вже вік почав брати своє і тому вона вирішила передати наш клас в надійні руки молодого спеціаліста. Всі звернули увагу на чоловіка, до якого вона зверталася. Він почав іти до сцени. В середині мене щось перевернулося і не хороше передчуття почало тривожний передзвін. Коли новий вчитель повернувся обличчям до учнів та батьків, я на якийсь час втратила відчуття реальності. Так не буває. І не може бути. Про всяк випадок я ущіпнула себе за руку – надіялась прокинутися від страшного кошмару, але сон не зникав. Я продовжувала стояти на своєму місці і не відводила погляд від сцени. На ній вітався і щіро посміхався до учнів наш новий вчитель англійської мови та в сумісництві мій класний керівник. Тей самий чоловік, з яким у мене на минулому тижні було щось накшталт сексу.

На цьому можна вважати моє життя скінченим.

Роман Сергійович

Ти працюєш у школі вже вісім років. Ще з дитинства батьки вчили з тобою англійську, тому вона тобі давалася в школі напрочуд легко. Батьки наполягали на викладанні в університеті, але ти не хотів працювати під їхнім тиском. І хоча вони в тебе хороші, та всеж іноді бувають дуже брюзгливими. Але тобі подобалася сама ідея бути викладачем або вчителем. Тому ти обрав друге. Окрім основної роботи ти займаєшся репетиторством і зараз заочно вивчаєш в корені нову для себе професію – Айті. Це цікаво, особливо підходить тобі сфера аналітики даних і в майбутньому ти розглядаєш варіант зміни роботи. Хоча ти думаєш продовжити приватні уроки з англійської, але робота в школі тебе розчарувала. Багато дітей не мають елементарного бажання вивчати міжнародну мову, яка дуже може знадобитися їм у житті, особливо при пошуку роботи. А ті, що вивчають, роблять це заради батьків, які наполягають і платять за доповнюючи заняття. Ти не бачиш інтересу в їх очах, як це було у тебе самого, тільки за невеликим винятком. Тим паче сама шкільна програма не стимулює до зародження інтересу. Вона спрямована на успішну здачу екзаменів і знання, які здобувають учні у школі, після іспиту перестають бути корисними у більшості випадків. Програму міністерство освіти змінювати не планує, а нікому не потрібна фраза «London is the capital of Great Britain» вже сидить у твоїй печінці. Тому це твої останні роки у школі. Скоро ти отримаєш нову професію і будеш будувати свої кар’єрні сходи. Ти все життя хотів буди хорошим викладачем і твої батьки були прикладом стриманих, розумних дорослих, до рівня знань яких ти стремився. Але часи і досвід змінюють людину, тому зараз ти хочеш бути сам для себе прикладом.

Стара знайома твоєї родини, Надія Максимівна, повідомила за обідом, що через хронічну хворобу і вік більше не може кожного дня ходити на роботу, але вона просила, щоб ти став на її місце і, як довірена людина, зміг би її клас провести у доросле життя. Надія Максимівна самотня жінка, яка не мала власної родини і дітей. Кожен її клас був для неї по особливому важливим, тому жінка дійсно не хотіла його віддавати до рук когось занадто молодого, або занадто не підходящого її неслухняним але всеж любим діткам. Через таку позицію вона і просила тебе наглядати за ними та не давати спуску. Ти не бачив приводу не погодитися. Досвіду ведення класу ти не мав, а тому це була цікава нагода спробувати себе ще і в цій ролі. Діти можуть влаштувати справжнє моральне випробування і навідь психологічно давити поведінкою деяких вчителів. Тобі було цікаво, чи подавлять тебе, та наскільки ти можеш проявляти якості лідера та старщої довіреної особи. На своє місце ти теж знайшов заміну і з чистою совістю перейшов учителювати у іншу школу.

На відміну від попередньої, ця мала більш свіжий ремонт. І за розміром теж була більшою. Знаходилася вона ближче до центру, відповідно і учні, а точніше батьки, були більш забезпечені. На нові штори здавали вправно і щедро, і хоча штори висіли не такі вже і нові, а директор мав хорошу дачу, всеж школа була непоганою, і відремонтованою. Завдяки цьому перше враження склалося добре.

Святкова лінійка підійшла до завершення і час було іти на класну годину для знайомства з, тепер твоїм, класом та учнями. Поки діти організовано заходили до школи ти з іншими вчителями пішов до вчительсткої за класним журналом. Ви перекинулися стандартними фразами. Надія Максимівна, яка зайшла побажати всім міцних нервів і попрощатися перед заслуженою пенсією, на останок побажала відвідати з тобою класну годину, щоб дати настанову своїм дорогими аболтусам. Ви зайшли в клас разом і діти дійсно були раді її бачити. Ти швидким поглядом окинув вже свій клас та учнів і що ти можеш сказати. Діти як діти. Стандартний клас. Три подружки, одна точно найголовніша, судячи з манер. Недалеко схожий на неї хлопець, який, не дивлячись на свою перевагу серед інших у класі, теж її повадки наслідує. Вона явна лідерка. А з таким братом і сторона хлопців теж за неї. Хлопці власне звичайна школота. Вже вміло качають свої права, забуваючи про обов’язки, та, за рахунок нецензурної лексики і надмінної поведінки, демонструють свою дорослість. Хоча до дорослих їм ще вчитися і вчитися. І це не про уроки мова. Дві дівчини на першій парті точно відмінниці. Їх легко вчити, але хороші оцінки і медалі не дорівнюють розуму. Інші учні заурядні по-своєму. Хтось підлаштовується під поведінку інших. Хтось має прояви особистості, але ще не розуміє, як ними користуватися. Поки Надія Максимівна говорить з колишнім класом ти помічаєш як вони уважно її слухають і підходять обіймати, коли жінка закінчує. Дійсно були прив’язані до неї і дійсно її поважали. Коли з обіймами завершено вона ще раз окидає клас поглядом і, здається, когось не знайшовши, запитує, де, власне, ще одна учениця. Клас перешіптується і прискає смішками, але відповідає, що не знають, де конкретно вона. Бачили її зранку, а потім пішла, мабудь додому. Хто її знає, вона на своєму розумі. Надія Максимівна не одобрююче качає головою і повідомляє тобі, що мова йде про одну з невеликої кількості проблемних учениць цієї школи. Вона не старанна і може уткнути щось на власний розсуд. Та всеж вчителька засмучена її відсутності, бо і з нею теж хотіла попрощатися.

 Після того, як жінка пішла, ти почав стандартне знайомство з класом: називав їх прізвища і викликав до дошки щось про себе розказати, попутно дивився оцінки, і складав у голові попередню характеристику кожного. Як ти і казав, стандартний клас і нічого вичурного немає. Всі учні як учні.

На імені Мірошникова Марія ти зробив відмітку «н», що означало відсутність. Це ж треба, перший навчальний день, а вже самоволка. Дивно, чому вона пішла не запитавши дозволу і не попередивши. Учителі несуть реальну відповідальність за учнів, поки ті знаходяться на території школи і якщо з учнем щось трапиться, відповідати буде вчитель. Тим паче вчителі – живі люди і ми дійсно хвилюємося за дітей. А ось так просто піти це явно вчинок психологічно не зрілої людини, яка не має жодного натяку на відповідальність. Коли вона з’явиться в школі, то обов’язково зробиш зауваження і поясниш можливі наслідки.

Маша

Зрозумівши, що попала, перше, що прийшло в голову, це тупо звалити зі школи. Я злякалася і не могла уявити реакцію вчителя на такий поворот. Якщо чесно, я і сама не до кінця усвідомлюю як таке можливо. І мені правда страшно. Але вийшовши за територію школи і трохи пройшовшись вулицею, я зрозуміла, що мій вчинок не має сенсу. Ну втікла я сьогодні від проблеми, а завтра, а весь наступний тиждень і навчальний симестер? Я не можу собі дозволити не з’являтися у школі. Не в моєму положення. Мене і так там не жалують, бо я точно не назву себе гордістю школи, а якщо виключать за відсутність, то до іншої школи треба буде їздити на маршрутці, бо вона далеко, а в мене немає грошей на постійний проїзд. Тому я вирішила викурити сигарету, щоб заспокоїтися і з гордопіднятою головою повернулася на територію школи.

Я йшла самотніми коридорами, бо всі учні на класних годинах, і чула підвищений ритм власного серцебиття. Він мене впізнає і тоді.. а що тоді? Що він зробить? На весь клас розкаже, як класно він мені…ну ви зрозуміли?. Ага, йому точно світить за це не відпочинок в Італії. Тому він зробить вигляд, що мене не знає. Я теж так зроблю. Далі буде те, що буде. 

Я глибоко вдихнула і постукала у двері кабінету, де мене чекав, якщо не інфаркт, то інсульт від нервової напруги. 

Хоч зовні я намагалася тримати себе в руках, але в середині все почало тремтіти, а руки намокли через виступивший піт. За дверима пролунало: «Заходьте» і я відчинила до себе двері.

Вчитель щось записував у журналі і не одразу підняв голову. Я почала йти до свого улюбленого місця – передостання парта біля вікна. Позаду ніколи ніхто не седів і я відчувала себе безпечно. Скорішеб туди дійти і залишитися не помітною.

- То ви і є Марія Мірошникова? Поясніть будь ласка причину вашого запізнення?

Я зупинилася, відчула погляд учителя на своїй спині. Тиждень тому цей голос запитував чи добре мені. На пів дорозі до рятувальної парти мене зупинили і я повернуляся. Глянула йому прямо в очі. Вчитель поклав ручку, склав руки в пірамідкі і відповів мені тим самим, і тут його обличчя почало змінювати колір від здорового рожевого до білого і навідь блідого. А потім знову почервоніло. І я не зрозуміла, від сорому, чи від злості. Але, здається, і те, і інше.

Щоб перервати скрутне становище, явно втратившого дар мови чоловіка, почала казати:

- Я запізнилася, тому що палила. А палила я через хвилювання що-до першого навчального дня, – почала я з правди. Якщо честно, то я теж відчувала цілу гамму нових емоцій і через це не до кінці розуміла що, і кому я кажу.

- Дозвольте мені сісти на моє місце, – попросила я.

Обличчя чоловіка все ж повернуло барви. Напрочуд швидко він взяв себе в руки і представився: «Я Роман Сергійович, новий вчитель англійської мови і твій класний керівник. Я дуже серйозно прошу наступного разу, коли ти, чи хтось з інших учнів, захочете прогуляти заняття під приводом «паління», «попити», «поспати», чи будь якім іншим, без мого на те дозволу, то отримаете покарання. Спочатку це буде просто прибирання класу поза графіком, а якщо прогул повториться, без явно важливої причини і мого відома, то прогулявший буде мити клас весь тиждень і так далі. Я сподіваюсь вам, як дорослим людям зрозуміло, що вчинки викликають наслідки. Вам зрозуміло?»

Вчитель звернувся до учнів і ніхто не посмів йому зауважити, всі дружно відповіли, що все зрозуміли.

- А тобі, Марія, зрозуміло, що вчинки мають наслідки? –  на словах «вчинки» і «наслідки» він акцентував увагу. Я кивнула головового і ледь чутним голосом, здається він сів від хвилювання, сказала, що мені зрозуміло.

- От і добре, що і для тебе це зрозуміло. Зараз можеш сісти на своє місце. А після уроків я чекаю тебе в кабінеті з усім необхідним для прибирання.

Клас рознесло від сміху. Так, цього разу ви підвищили своє положення за мій рахунок без власних на те зусиль.