Христина

 «Пори року». Одна з найулюбленіших партій Христини «Гроза». І саме зараз її грає оркестр. Жінки у вишуканих сукнях, чоловікі в дорогих костюмах. Висока стеля, розкішна люстра, зал у формі ліри. Все оформлено позолотою і у бордових тонах. Чудова акустика.

 В театрі душа Хрестини залишає тіло і вільно летить по доріжках з нот. Скрипка стає частиною самої дівчини і злегка тривожна мелодія дає відчуття справжнього, живого. Того, що далеке від Христини. Вона над грозовими хмарами, блискавки б’ють у нічне місто, обличчя і все тіло мокре від дощу. На ній тонке, майже прозоре, біле вбрання, яке прилипло до оголеного тіла, а в руці замість скрипки золотий посох. Це вона створює блискавки, це вона керую погодою і це їй підвласна стихія. Зараз, в цей час, вона не на сцені з оркестром, вона над небом і володіє непідкореним. Найсильніша блискавка вдаряє прямо в груди тонкого тіла дівчини і воно розсипається міріадами сяючих частинок, дощь стає помірнішим, а блискавиці більше не розривають чорне небо неспокійним сяйвом. Погода заспокоюється, а музика закінчується. Зал опладує і душа, проживши уявну смерть, повертається у тіло скрипальки. Все знову стає спокійним і помірним. Театральна завіса закриває сцену. Концерт завершився. Великий організм під назвою «оркестр» розпадається на окремих індивідуумів.

 Талановита скрипалька, гордість батьків. Юна дівчина, подаюча надії. Красива і розумна. Тонка та елегантна. Добра і мила. Здається так мати описувала її потенційним кавалерам. Її батьки дуже хотіли народити сина. Батько передав би йому сімейну справу, а мати б прикладала зусилля до його навчання. Педантична викладачка економічних дисциплін завжди знала як вкладати знання, але ніколи не бралася за справи чоловіка. Бувши з молоду прихильницею консервативних поглядів, вона чітко розділяла справи на «жіночі» і «чоловічі». Христина не могла не бути втіленням жіночності. Мила від народження і талановита від природи, вона дійсно подобалась собі в образі ідеальному з точки зору своєї матері. І вона по справжньому любила скрипку –  такий, як і вона, тонкий та вишуканий музичний інструмент. Але за свою молодість дівчина ще ніколи не відчувала себе справжньою. В її образі, ретельно створеному матір’ю, не було чогось ще, чогоб їй хотілося внести від себе. Музика, концерти і репетиції допомагали хочаб на якийсь час, на хвилини, переноситися за межі «ідеального образу». Це нагадувало, що дівчина ще жива.

Чоловіки, з якими її знайомили батьки були молодою версією її батька – виховані, манерні красені, які на побачення приходили з великими букетами троянд, жодного разу не запитавши дівчину, чи подобаються їй ці, хоч і дорогі, але наче такіж не справжні квіти. Кавалери були схожі між собою: впевнені, гарні, охоче розповідали про свій ідеал справжньої жінки. Розповідали про улюблені страви, жартували не надто смішні жарти і багато говорили про свої захоплення. Відчиняли двері ресторану, пропускали вперед, тримали під руку на прогулянці містом і дарували багато компліментів стосовно зовнішності. Але ще жоден не запитував про переживання, про справжні мрії і життя. «Ти така красива, біля тебе має бути справжній чоловік, який потурбується про тебе. Я можу бути таким чоловіком», – казали вони на другому побаченні. До третього ще не дійшов ніхто. Тому що Хрестина не потребувала цього. Про неї не треба було турбуватися. Вона не була інфантильною принцесою, яка потребувала порятунку прекрасного принца. Вона теж хотіла турбуватися, бути надійною опорою і плечем для свого партнера. Але хіба це хвилювало тих чоловіків? Їх ідеал не вписував в себе рівноцінного партнера, з яким можно розділити сімейне життя і бізнес. Бо бізнес, це гроші, а ділити великі гроші з жінкою ніхто не хоче. «Ти така гарна, візьми мої гроші, сходи на шопінг, зроби зачіску, стань ще гарнішою, радуй мої очі, і не думай про гроші, витрачай, все рівно ти не отримуєш і десяти відсотків з мого заробітку. Турбуйся про красу, не турбуйся про гроші. Нехай твою прекрасну голівоньку не займають думки про чоловічі справи», – Христина уявляла себе в майбутньому з такими чоловіками і перспектива не подобалася. Батько охоче б передав справу надійному чоловіку (а хто може бути надійнішим від власного зятя) і, хоч спадкоємицею формально б була вона, але до справ відношення б не мала.!Шлюбний контракт був створений розумним сімейним юристом. Звичайно чоловіки знали, що перед ними за столиком сидить не просто гарна дівчина, а перспектива великих грошей. Христині вони нагадували павичів і подумки вона сміялася з їх награності. Раніше їй нічого не вартувало відмовити в подальших зустрічах, але останнім часом батьки все більше тиснули, особливо мати, опираючись на здоров’я батька і його вже не молодий вік. Справу треба передавати і спадкоємець потрібен просто зараз.

– Гей, лялю, (свистить) постій. Є сигаретка? – чорт, гопники.

Христина йшла з концерту додому. Зазвичай батьки були в театрі під час виступів доньки. Тому і додому родина поверталася разом. Якщо ж батько мав важливі справи, то мати залишалася поряд з ним: іноді заклопотаний справами чоловік забував прийняти ліки, або просто поїсти. Батько несвідомо переклав відповідальність за власне здоров’я на турботливу дружину, яка робила це все життя, ще до його хвороби і заклопотаності справами. Обов’язок дружини – турбота про чоловіка. Родина вже давно могла найняти покоївку, грошей на це їм вистачало, але мати вважала, що головне своїми руками створити затишок в будинку. Мати була ким завгодно: суровою викладачкою економіки, прибиральницею, кухаркою, дружиною, прикладом вихованості і витонченості для маленької доньки. Тільки бути мамою часу не лишалося. Батько часто довго працював у кабінеті, куди мати заходила, щоб принести води заклопотаному чоловіку, зварити кави, занести обід, і піти, щоб не заважати, але бути поряд, у будинку, якщо щось знадобиться. Тому і зараз залишилася біля батька. Зазвичай в таких випадках Христина викликала таксі. Точніше малаб викликати, але частіше обирала прогулянку пішки. Дорога до дому проходила через набережну і парк, особливо гарний ввечері, на початку осені. Будинок дівчини був в приватному секторі за містом, і, посидівши на лавці в парку, та помріявши про якусь недосяжну свободу, Христина викликала таксі. Бо від парку до будинку дорога була все ж довгою, а іти самій не людними вулицями страшно вдень, не кажучи про вечір. Завжди викликала, коли думки в голові ставали помірнішими, але телефона не виявилося в сумочці. Як, власне, і сумочки, яку вона, скоріше за все, залишила в гардеробній театру. Поряд таксі не виявилося, хоча можливо по дорозі всеж його можна упіймати. Нажаль у тієї невеликої кількості перехожих або не виявилося з собою телефона, або сіла батарея, як тільки Христина взяла мобільний в руки. Не пощастило. Думаючи, що таксі можливо зустрінеться по дорозі, Христина ішла пішки. Йти було приблизно годину. А, враховуючи підбори і сукню, в якій вона залишилася після концерту, ще хвилин десять-п’ятнадцять. Чому вона не переодяглася після концерту, або хочаб не перевзулася? Бо попри внутрішній конфлікт і не згоду з матір’ю в багатьох поглядах Христина залишалася жінкою. І жіночність свою вона любила. Любила підбори, сукні, зачіски і жіночний вигляд. Хочаб у плані зовнішності вона відчувала себе собою. І ця сторона «справжньої жінки» її дійсно поєднувала з мамою. Вони разом ходили на шопінг, разом обирали нові парфуми: мама прискіпливо ставилася до продавчинь, а Христина уважно слухала їх поради, але задоволення від красивих очам речей і засобів для догляду вони отримували однакове. Єдине спільне з мамою. А ще доглянутий вигляд – запорука одобрення суспільством, що теж не раз було нав’язано дівчині ще з малого віку. Проте всеж це їй по-справжньому подобалося.

Її чорна, з дрібними сяючими камінцями, довга сукня, з боковим розрізом, елегантно, але не відверто, підкреслювала жіночі форми, не виставляючи їх на показ. Золота підвіска потоншувала і без того тонку шию. І пряме русе волосся до плечей відбивало світло, наче глянцева обкладинка. Матова червона помада робила губи акцентними і виразними, чорні колготки ідеально поєднувалися з чорними туфлями на не високих підборах, і дорога скрипка в дорогому футлярі завершували вишукану красу. Перехожі звертали доброзичливу увагу: чоловіки тішили погляд, жінки запам’ятовували деталі. Гопники теж звернули увагу. Не тільки на дівчину, але і на дорогий музичний інструмент.

Дімон

День не задався ще з самого ранку. Як, власне, і попередні. Батя з вечора привів додому друзяків. Він отримав гроші за дрібні підробітки і тепер пару днів, поки не проп’є  їх, буде гуляти. До ранку пияки шуміли і навідь почали бійку через якусь суперечку, тема якої була незрозуміла їм самим. Довелося розбороняти і виганяти сторонніх з квартири. Тому спав Діма погано. Важко було підніматися о п’ятій ранку і йти на важке будівництво. Але це була єдина зараз робота, завдяки якій він збирав гроші для скорішого переїзду від пиющого батька. Сигаретний смог і запах перегару на кухні вже звична справа. А от прибирання блювоти когось із дружків не часте задоволення, яке випало саме на цей ранок. Всю їжу, яку Діма готував собі, щоб поснідати і взяти з собою, гуляки з’їли в якості закуски. Довелося іти на голодний шлунок. Не така вже і рідкість. Особливо за минулі роки, коли Діма ходив на голодний шлунок до школи. Але зараз він мав власні гроші, зароблені власними зусиллями, і було дуже образливо, що продукти, які він купував для себе, і всеж для батька, були з’їдені якимись дормоїдами. Кляті суки, які тільки і скаржаться на тяжку долю, і пальцем не порушать, щоб якось вплинути на неї та змінити невдачу, яка притягнута за вуха. Діма з малечку знав, що він не буде як батько і його дружки. Знав, що він просто не хоче так само постійно пити і втрачати блиск в очах. Але змінити щось ще бувши дитиною не міг. А от коли підріс, зрозумів, що вихід є- треба працювати. Він підробляв розгоузчиком товарів біля супермаркету. Він розносив листівки. Він знайшов роботу на будівництві, і тут хоч і був важкий фізичний труд, ще була не погана для його рівня заробітня плата, яку честно та регулярно виплачував добродушний начальник. Начальник допоміг з освоєнням професії, підтримував по-чоловічому в важку годину і казав, що все минеться. Хоча робота на будівництві не те місце, де б хлопець хотів працювати, проте він навідь не дозволяв собі мріяти про щось краще. В нього шкільна освіта, яка нічого не дасть. І жодного іншого навчального закладу за плечима.

Після роботи, повернувшись додому, Діма, як завжди, зустрів батька сплячого на столі з чаркою поряд. Але хочаб одного. Вистачило учорашньої збучки, щоб він пару днів тихо себе вів. Батя боявся молодого хлопця, який міг надавати тумаків, боявся у п’яному вигляді. Але не в тверезому, коли згадував, що квартира належить саме чоловіку, і що він має право вигнати його в будь який час, якщо тей буде заважати запивати горе. І Дімон давно б пішов, от тільки не було куди. Тому доводилося збирати гроші і ховати їх в надії скорішого переїзду. Зіпсований думками про гірше настрій змусив хлопця піти у дворик. Випити пива, трохи росслабитися після роботи і змінити обстановку. Столик біля під’їзду скоро заповнився шумними хлопцями і двома дівчатами нетверезого стану. Це не компанія мрії. Але іноді хлопці могли зрозуміти Дімончика, так вони його називали, і могли відволікти від буденності своїми фантазіями про класну тачку і життя, де всі дівчата тільки і мріють сісти в їх беху. Славик цілувався зі Светкою. А Коля, якого нещодавно кинула дівчина, через прихильність того до трави, і пішла до іншого, слухав реп про те, що вони всі хвойди, а справжня любов простого хлопця меркантильним сукам ні до чого. Діма відійшов відлити, а коли зробив свою справу, то, не відходячи від місця, вирішив покурити. Вже був пізній вечір і людей біля дворів майже не було. До шумної компанії всі звикли і точно не думали викликати міліцію. Але звичайний гамір змінився більш динамічним і гучнішим. Щось відбувалося. Якась потасовка чи навіть бійка. Хлопці були добре напідпитку, а хтось під планом; Діма недопив другу 0,5 пива, бо завтра мав іти на роботу і точно знав свою міру, за межі якої, ні в якому разі, ні при яких обставинах не переходив, щоб не стати, як батько. Найбільший страх. Тому оцінити ситуацію і розібратися в ний зараз міг тільки найтверезіший серед місцевої гопоти. А картина була наступною: хлопці оточили когось і щось намагалися відібрати. Типові гопники, якими вони були завжди. Вже не раз Костян хвалився, що вкрав мобільний у якогось занадто, на його погляд, пітушиного чоловіка, або потягнув гаманець, у занадто, на його погляд, пантового хлопця, або в метро міг легко розрізати сумочку у якоїсь жіночки, і витягнути її гроші. В Кості теж пили батьки і пили сильно, і Кості теж з малку жилося складно, і Костян нічого з цим не робив. Звинувачував інших у своїх невдачах, ненавидів більш благополучних однолітків і пристрастився до крадіжок. Як ще він міг вижити? І цей раз видно теж не став виключенням. Побачив когось, потенційно багатшого за себе, вирішив щось відібрати, а було щось дуже цінне, якщо він підключив майже всю компашку. За виключенням хіба що Славки, який вже відверто мацав Свету, сидячу на його колінах, і Колі, трохи відсутнього в цій реальності. Взагалі Дімка не збирався вмішуватися: звичайна для їх компанії справа, головне, щоб без сильного побиття. Ну забере Костян гаманець якогось офісного планктону, ну і що з того? Тей все одно заробить інші гроші, а Кості ці гроші треба (колективна безсвідома думка всіх у цій компанії). Але на цей раз грабували не офісного працівника. У центрі кола стояла дуже приваблива баришня, міцно тримаючи футляр зі скрипкою однією рукою, а іншою тримаючи туфлю, з впевненістю відбиватися до останнього. В якийсь момент до потасовки приєднався Колянич. Він оцінив ситуацію своїм п’яним поглядом. Не до кінця зрозуміло, що він для себе підкреслив, але в своїх діях він був упевненим. Він досить швидко підійшов, навідь підлетів, до дівчини. Оглянув з гори до низу, плюнув їй під ноги та з бридкими матюками і криком, не звертаючи увагу на присутніх, навідь на, не до кінця зрозумівшого все, Костяна, замахнувся і дав доброго ляпаса. Дівчина пошатнулася, не очікувавши такого, і впала, все ще тримаючись за футлят, а от туфелька відлетіла кудись в сторону. Тут вже Дімон чекати не став. Викинув цигарку, швидко і впевнено підійшов до скупчення та почав відтягувати Коляна, який кричав на дівчину, що та розпущена хвойда і ходить тут розфуфирена, тільки і мріючи ноги роздвинути перед багатеньким чоловіком, а такі звичайні хлопці страждають. Дімон не витримав словесного ґвалту і виписав тому добрячого тумака. Допоміг піднятися дівчині, запитав, чи не розбила вона ніс або ще щось. Струсив пісок і пил з сукні, хотів ще туфельку знайти, але ніде не бачив її. Гаркнув на Костяна зі словами, що коли щось грабуєш у дівчини, то, хочаб, сам-на-сам це треба робити. А цілим гуртом на одного, це взагалі не по поняттям, тим паче на одного фізично слабкішого. Дівчині слово «слабкіший» не прийшло до душі.  Та моло лі що їй там не до душі. Дімон на це тільки закотив свої сірі очі, мовляв, якщо ж могла постояти, то чого не постояла, а дозволила себе ударити. 

Костян оживився на моменті обговорення цінності інструмента. Света і Слава продовжували відверто цілуватися. Дівчина якраз відкривала футляр, щоб перевірити цілісність інструменту і впевнившись, що все в порядку та пошкодження немає, відповіла, що справа не в грошовій вартості, а в самій скрипці, що цей предмет має свою душу і ще щось про велике і важливе. Дімон не надто охоче вслуховувався. Він ніколи не надавав предметам особливої вартості, ну річ і річ, що з неї взяти. Але Христина вкладала свій сенс у важливе для неї.

Хлопці почали тверезішати, тому поспішили виправити це непорозуміння. Костян все ще поглядав на футляр, але при Дімоні не наважувався на дії. Светка і Славік кудись зникли. А Колян, витерши розбитий ніс, піднявся з землі. Ще знаходячись в сильному опянінні, він щось буркотів, відомому лише йому, співрозмовнику. Христина теж не збиралася затримуватися, а закінчивши перевірку цілісності інструменту, і ,так і не знайшовши туфельку, вирішила іти босоніж. Але було трохи лячно. Вже ніч, і не було гарантії, що в іншому дворі не буде інших гопників, у компанії яких навряд є такий хлопець, як Діма. Тоді Христина вирішила попросити новоявленого рятівника її провести до дому. Але хлопець не спішив погоджуватися. А в чому сенс? Звичайно йому було не важко пройтися містом, тільки от дівчина йому сподобалася, а такі дівчата не звертають уваги на подібних Дімону. І хлопець засмутився ще сильніше. Він дуже накручував себе через події, які ще не відбулися. І злився на людей, які у його фантазіях його виставляли за бовдура. Хороше хобі. А найцікавіше, що він міг таке практикувати і у ретроспективі. Фантазував найгірший кінець подій, які ж насправді нормально або терпимо закінчилися. Але це улюблене «а що б було, якщо б я учинив так», або, як тепер -«а що, якщо буде так? Що, якщо вона мені сподобається, бо вона вже сподобалася, мимохідь, але сподобалася.». Доглянута, ввічлива, занадто хороша і мила, і гарна, як тут не з’явитися симпатії, але в чому сенс? Вона використає першого попавшогося дурника, щоб тей провів, і далі вони ніколи не зустрінуться, тому краще зараз розійтися, бо прогулянка довжиною в годину з симпатичною дівчиною- це розмови, а розмови- це зближення. А чи треба воно дівчині? Та, мабудь, хоче скоріше в тепленьке ліжко. Подалі від не найдоглянутіших хлопців. Та і Дімон красою не сяє. Дешевий спортивний костюм, картуз, вже старі кеди. На вулиці трохи прохолодно. Дівчина боса. Але на фоні Дімона вона і босою виглядає вишукано. І в мішку з картоплі буде все такою ж гарною. Мабудь, завдяки природній красі, уявляє себе принцесою. Очікує відповідного відношення: пропустити вперед, відчинити двері для неї, проявляти ініціативу, а вона просто буде сприймате це як норму, а не прояв симпатії. І скажи, Дімон, набіса ти це все думаєш?

Думки в голові нав’язували хлопцю образ, яким він наділив дівчину, опираючися на досвіт інших хлопців, того ж Кольки наприклад. На пісні, де такий сюжет- звичайна справа: простого хлопця ніхто не сприйме серьйозно, тільки як запасний варіант, в кращому випадку. Дімон не хотів бути запасним варіантом, не хотів бути простим хлопцем в очах інших дівчат, і в очах конкретно цієї. Але свого власного досвіду відносин в нього не було. І він ще багато чого мав зрозуміти. Пізніше.

Потік думок накривав хвиля за хвилею голову юнака, який попри всі ці думки ішов поряд з наймилішою і скоріше за все найстервознішою, (через свої хибні судження він створив хибний образ людини, яку не знав)а тому вже зараз бісячою, дівчиною, яку він всеж проводжав нічним, мало освітленим містом.