Попередження ⚠️ наступний текст, це вже занадто. Навіть мені стало важко перечитувати.

«Після»

Сіра, брудна підлога огортає мале тіло холодом і пилом. Вікна забиті слюдою і завішані щільними темними, старими, ніколи не праними шторами. Сонце, що тепло гріє усіх за межами цього будинку, не потрапляє до кімнати, де лежить на брудній, холодній підлозі дитина. Дівчинка років трьох, може чотирьох. Не більше. На її голому тілі синіючи плями і ушкодження.

А ще у неї алергія.

Але їй не боляче. Точніше, вона не відчуває фізичний біль. Вона лежить біля проходу між двома кімнатами цього будинку. Біля неї послід худоби. Кіз, яких тримала її мати. І кози теж ходять по будинку, двері якого відчинені на двір та вулицю. Всі двері відчинені. Вони дивляться відсторонено, так, як дивляться тварини. Без осмислення. Їх багато, але тварини не можуть допомогти. Вони ж просто кози. Малій дівчинці вже ніхто не допоможе. Бо немає її – мами.

Жінка поїхала до міста. Її вже давно немає. А коли вона повернеться, то все рівно нічого не зробить. Не допоможе. І дівчинці залишається лежати і відчувати тільки пустоту та самотність. Мама її не захистила і не захистить потім. Не відстоїть інтереси і безпеку дівчинки. Але вона не ненавидітеме маму. Вона стане ненавидіти кіз. Вони були поряд. І нічого не зробили.

А ще у дівчинки зявиться алергія.

***

«До»

У кімнаті з сірою, брудною підлогою грається дівчинка років трьох-чотирьох. Не більше. Іграшок зовсім трохи. Але вона майже не використовує їх у іграх. Їй цікаво пальцями імітувати ходьбу. Мами уже давно немає. Але вона завжди повертається. Просто їй треба в місто. І завжди брати з собою дитину складно. Мама хоче побути одна. Трохи відпочити. А дівчинка доволі тиха. З нею не буває клопоту. Тихо чекає на маму. Скоро мама має іти по дорозі, яку хоч і погано, через слюду, але все ж видно з вікна. Силует мами вона упізнає. Вона любить маму, а мама любить її. Це її мама.

Двері кімнати зачинені, але все одно це не ізолює від шуму за межами спальні. Там, у сусідній кімнаті, знову п’ють її старенька бабуся зі своїм співмешканцем. Дівчинка ніколи його не називала дідом. А він ніколи не називав її онукою. Вони просто існували на спільній території. Краще зараз не привертати їх увагу. Зробити вигляд, що дівчинки тут немає. Бо їй трохи страшно, коли вони п’ють. Особливо коли п’є чоловік. На бабусю просто неприємно дивитися, але вона безпечна.

Мами вже давно немає.

Може дівчинка хотіла їсти, може щось впало, може вона випадково вдарилася і заплакала. Але вона привернула увагу.

До кімнати зайшов він.

***

«Підчас»

Дівчинка дивилася на нього знизу вгору і відступала спиною до вікна. Бо вихід він перекрив собою. Чоловік здається їй дуже високим. У нього чорне волосся і густа, сива борода. В лівій руці в нього палиця, бо проблеми з ногами. У нього страшні ноги. Як у монстра. Дівчинка бачила колись, як він намотував онучі. Пальці були місцями відморожені. Не живі. Шкіра була чорна і синя. І там копошилися білі істотки. Лічинки. Процеси смерті запустилися ще до того, як він помер. Це лякало.

Дітей лякають бабаєм. Здається, цей чоловік і є бабай. І дітям краще не бути поряд з ним.

А дівчинка якраз зараз поряд з ним.

Він опирається на свою палицю, бо стояти тими ногами мабуть боляче. На ньому немає взуття. Тільки неохайно намотані онучі. Дівчинка плаче і не може заспокоїтися, їй страшно. Вона їм завадила. Роздратувала своїм плачем.

На дівчинці біла маєчка. Хата дуже убога, стара. Немає шафи і у куті стоїть велитенська – з огляду дівчинки – скриня. Дівчинка притиснута спиною до підвіконня. Далі немає куди відступати.

Її біла маєчка, знята з неї, падає якраз за ту скриню. Ту маєчку ще не скоро знайдуть.

Своєю брудною, холодною палицею бабай проводить по шиї і животу дівчинки. Водить навколо грудей. Торкається там, де стає найбільш неприємно. Вона ще не знає назви того місця. Але відчуває новий для себе сором. Час від часу він б’є її тою палицею. Іноді робить щось неприємне. А мами немає поряд.

Він полишає її маленьке, знівечене тіло на холодній, брудній підлозі.

Вона стає такою самою: брудною, холодною, сірою. Зливається з підлогою. Так само вкривається пилюкою. Проміння сонця покинули цей дім. Усі двері відчинені. Він пішов за горілкою. І забув, з яких дверей треба виходити. Довго не міг знайти потрібні. Забув і те, що двері треба зачиняти. З вулиці так ніхто і не зайшов. Нікому немає діла до цієї родини. З двору зайшли кози. Але що з них взяти? Вони ж кози. Дивляться на дівчинку своїми пустими, нерозуміючими очима. Лишають послід за собою. І стукіт копит об холодну і ще більш брудну підлогу.

На дерев’яному дивані лежить гола бабуся. В повній відключці через випите. Він брав її на очах дівчинки. А мами досі немає поряд.

***

«Після «Після»»

Мама повернулася. Мама нічого не зробила. Вона нічого не змінила. Вона не пожаліла. Вона навіть не здогадалася, що відбулося. Всі синці і подряпини вона замазала розчином брильянтового зеленого. Дівчинка ніколи не хворіла вітряною. Але усе її тіло було вкрито зеленими плямами. І те місце, назву якого вона ще не знала.

Будинок, у якому вони жили, належав мамі по усім документам. Але вона не вигнала бабая з хати. Він продовжував пити. І бити бабцю. Він більше ніколи не торкався дівчинки. Чоловік навіть приготував їй суп. Але дівчинка перекинула ту тарілку на підлогу:«З його рук я нічого не їстиму».

Він купив дівчинці – нікому невідомо за чиї гроші, бо він не працював – великий пакет цукерок «Рачок».

Найнеприємніший смак. Найгірші цукерки. Вона з’їла трохи і у неї від них з’явилася сильна алергія. Усе тіло обсипало плямами. Такими, які він колись лишив на ній.У неї була алергія на нього, а мама нічого не зробила.

Мами досі не було поряд, хоча вона давно повернулася з міста.

***

«Потому»

Коли їй було десять, Бабай помер. Його ховали у закритому гробі. Лице було страшне у передсмертній гримасі. Вона не була на похороні.

У нього був рідний брат. Та навіть він не прийшов ховати чоловіка. Дівчинка плакала через це. Їй було шкода його.

І ще її алергія пройшла. І не важливо вже, що мами не було поруч.