Зустріч

Лєна

-Привіт- привіталася вона. -Привіт- він відповів їй. Стоять один на проти одного, зблизька. Щоб обійняти, руки він розвів. І обнялись. Так міцно, щиро. І так зігріло душу й тіло. Чи то від щастя, що зустрілись, Чи то від того, що не бачились давно. Випили по кружці кави. Про минуле все згадали... Говорили не вгамовно. Дивились у очі довго-довго. - Як дружина, діти? Ти вже кохаєш? Адже на фото- щасливі разом. - Ні. Не зміг. Ти ж знаєш... Одну любив, а дружину поважаю. - А ти? Кохаєш чоловіка? - Так. Звичайно. І кохатиму його до віку. Він видихнув повітря безнадійно. - Ти ТУТ у мене, пам'ятай.- Він показав у область серця. - Щасти тобі і прощавай. Посмішка зійшла з його обличчя. І знову розійшлись дороги. І кожен думав про своє. Та все ж побачились і добре. Ніяк їх доля не залишить, не мине.

2022-10-06 08:14:21

Інші вірші поета

А ми малі були... Як є Таки зустрілись))) ВІЙНА

Інші поети

Ай

@bisovadivchina

جـمـيـلـة

@mariam_wael

Ирина Яновская

@_irisha_kinglet_

Схожі вірші

Всі

"Hannah"

Jojo Harl

Why would you bully? Was that okay? Nobody helped me, Get out of the way. And i didn't cry. And i didn't lie. I just looked at you. With a fake smile. You could love me. You really could. But you didn't. You left me alone. And then i cried. And then i lied. I left my world, Without any love. Someone will need you. Someone will shout. Listen to the scream. Help the people live. ♡ Inspired by "13 reasons why" Netflix series.

17480

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

12797