Сьогодні Олег встав досить рано і почав здійснювати свій задум в реальність.Дочекавшись восьмої години вечора він подзвонив Ляні.....
    –Привіт!Що робиш?
    –Та...принципі нічого.
    –То може ходи погуляєм?
    –Ууу,щось мені не хочеться.
    –Ти мені винна, ще з минулого разу!
    –Ну добре.Куди іти?
    – Я прийду за тобою через пів години!Встигнеш?
    – Постараюсь.Папа.
    – Папа.
Через пів години я почула дзвінок у двері......
   – Біжу, біжу– сказала я ,відчиняючи двері і тримаючи в одній руці туш і помаду ,а в другій ключі.
   – Ти вже готова?–спитав Олег
   –Майже, заходь,мені треба ще 5 хвилиночок.
Мою увагу привернув костюм,досить гарний,і я швидко зрозуміла,що краще одягнути плаття....
   –А може і десять– з задумою протягнула я
А він у відповідь лише лагідно посміхнувся
  – Цікаво, чому він такий нарядний?–це питання ніяк не йшло мені з голови
Через п'ятнадцять хвилин....
   – Ну як?Нормально?- спитала я
   –Чудесноґ– відповів Олег
   –Добре!Тоді можемо іти.
Через десять хвилин ми були на запланованому Олегом місці.
  –Боже,як тут гарно!–з захопленням сказала я.
  –Так–погодився зі мною Олег
Ми ще довго сиділи, милуватись заходом сонця,але раптом....
  –Тримай,це тобі!–скащав Олег простягаючи мені букет моїх улюблених білих троянд.
  –Вауу.....Дякую!Вони чудесні!
  –Я маю тобі сказати правду......Ти мені подобаєшся,і якщо чесно то вже давно.Я більше не можу бути для тебе просто другом,тому скажу тобі напряму.......давай зустрічатись!
Це зізнання кинуло мене в шок.......
   –.........Ти серйозно?
   –Звісно.
  –Вибач,а.....але ні. Мені дуже шкода,але пробач ні.
Закінчивши говорити я перевела погляд від землі на Олега і помітила,що він різко змінився в лиці
   –Чому?Хіба ти маєш хлопця?
   –Ні немаю
   –Тоді поясни, чому ні?
   –Просто....... зрозумій мене правильно........я люблю тебе як друга,але ти мені не подобається як хлопець......Але не засмучуйся,ти ще знайдеш собі дівчину, я впевнена!
   Як я закінчила говорити,то поклала руку чому на плече,але на моє здивування він відсахнувся він мене!А я к я заглянула в його очі ,то побачила що він ледве стримується ,щоб не заплакати.
   –Олег,вибач,але я дійсно не....
   –Я розумію,а тепер іди!
   –Але....
   –ІДИ!!!!!–крикнув на мене Олег.
Цього я не очікувала.....І я розплакавшись побігла.Бігла не збавляючи темп аж до свого будинку,а потім цілу ніч плакала в подушку, через те ,що втратила свого найкращого друга!