1
Чому, коли всередині ніби хтось шкребе гострими кігтями по серцю, хочеться заткнути вуха навушниками і побудувати високу-високу стіну між собою і навколишнім світом?...
***
Ти приходиш зі школи додому втомлений, втомлено обідаєш, втомлено робиш домашнє, втомлено гортаєш стрічку "Вконтакті" (попри офіційну заборону, маленький негідник), втомлено відповідаєш на постійне запитання "Що там у школі? " (нічого, нормально), втомлено лягаєш спати, втомлено просинаєшся. І розумієш же, що так не може бути вічно, і все одно продовжуєш давити себе непотрібними думками. Ти ж підліток. Усі підлітки так поводяться. (може, пора щось міняти?)
Інколи буває гірше. Непорозуміння з батьками - це взагалі окрема тема. Ми покоління з різницею в років 30, а таке враження, ніби між нами прірва розміром у кілька століть. Так, вони намагаються нас підтримувати, давати якісь поради. Але це не завжди те, що нам потрібно. В такі моменти просто хочеться побути самому. І що б там не казали про необхідність спілкування з іншими, про те, як це позитивно впливає на наш емоційний стан, інколи виникає потреба поговорити лише із самим собою. Так як ми підлітки, ледь не "діти втраченого покоління", ця розмова зазвичай прямує в стилі "Я нікому не потрібний. Всі мене використовують лише для власної вигоди. Колись давно мені сказали, що я нікчемний. Хочеться плакати. Хочу, щоб мене пожаліли. Хочу, щоб мене ніхто не зачіпав. Чи пожаліли. Хочу розчинитись у повітрі і стати поперек горла тим, хто дратував мене весь час. Хочу забутися..."
***
Особливо класно "заходять" піано-кавери. "28 днів потому", або на низьких регістрах - байдуже. Взагалі фортепіано - унікальний інструмент. Будь - який настрій передає, як ніщо інше. Особливо сумний,чи то більше розчарований. Досить легкого дотику до чорно-білих клавіш - і мінорний лад дифузією проникне в кожну клітинку нашої душі, переплететься з усіма думками. З одного боку, трагізм мелодії має зливатися з поганим настроєм і подвоювати його. Алееее, як на мене, саме він допомагає виразити свої почуття якомога спокійніше і без шкоди для оточуючих. А вкінці, коли мелодія завершується на piano, чомусь хочеться усміхнутись. Просто від розуміння, що не все так погано. "Люди приходят и уходят."(можна було б уже звикнути). Зате музика залишається.
***
Ти приходиш зі школи додому втомлений, втомлено обідаєш, втомлено робиш домашнє, втомлено гортаєш стрічку "Вконтакті" (попри офіційну заборону, маленький негідник), втомлено відповідаєш на постійне запитання "Що там у школі? " (нічого, нормально), втомлено лягаєш спати, втомлено просинаєшся. І розумієш же, що так не може бути вічно, і все одно продовжуєш давити себе непотрібними думками. Ти ж підліток. Усі підлітки так поводяться. (може, пора щось міняти?)
Інколи буває гірше. Непорозуміння з батьками - це взагалі окрема тема. Ми покоління з різницею в років 30, а таке враження, ніби між нами прірва розміром у кілька століть. Так, вони намагаються нас підтримувати, давати якісь поради. Але це не завжди те, що нам потрібно. В такі моменти просто хочеться побути самому. І що б там не казали про необхідність спілкування з іншими, про те, як це позитивно впливає на наш емоційний стан, інколи виникає потреба поговорити лише із самим собою. Так як ми підлітки, ледь не "діти втраченого покоління", ця розмова зазвичай прямує в стилі "Я нікому не потрібний. Всі мене використовують лише для власної вигоди. Колись давно мені сказали, що я нікчемний. Хочеться плакати. Хочу, щоб мене пожаліли. Хочу, щоб мене ніхто не зачіпав. Чи пожаліли. Хочу розчинитись у повітрі і стати поперек горла тим, хто дратував мене весь час. Хочу забутися..."
***
Особливо класно "заходять" піано-кавери. "28 днів потому", або на низьких регістрах - байдуже. Взагалі фортепіано - унікальний інструмент. Будь - який настрій передає, як ніщо інше. Особливо сумний,чи то більше розчарований. Досить легкого дотику до чорно-білих клавіш - і мінорний лад дифузією проникне в кожну клітинку нашої душі, переплететься з усіма думками. З одного боку, трагізм мелодії має зливатися з поганим настроєм і подвоювати його. Алееее, як на мене, саме він допомагає виразити свої почуття якомога спокійніше і без шкоди для оточуючих. А вкінці, коли мелодія завершується на piano, чомусь хочеться усміхнутись. Просто від розуміння, що не все так погано. "Люди приходят и уходят."(можна було б уже звикнути). Зате музика залишається.
Коментарі