Переглядаючи один з чергових серіалів, та, грубо кажучи, надихнувшись нинішніми подіями, я мимоволі почала приходити до думки: Третя світова війна - неминуча. В будь-якому випадку, або народи не стерплять один одного, або народ не стерпить владу, яка турбується не про його благополуччя та щастя, врешті-решт, а про власні кишені та власний великий (хоча й зовсім не позитивний) авторитет. Або і те, й інше разом. Люди ввімкнуть режим самознищення.

Ця думка не є результатом впливу пропагандистських мас-медіа та екранних візій, чи тих самих серіалів, які оточують нас завжди і всюди, навіть якщо ти вже не пам'ятаєш, коли останній раз вмикав телевізор. Це не романтизація кінця світу, де ми всі дружно і гарненько загинемо з чистою (аж ніяк ні) совістю. І це не утопія про можливість в будь-який момент бути готовими до вилету у Космос, щоб підтримувати і продовжувати людський рід там (чорт забирай, продовжувати людський рід після того, як у хаосі всі вирішили знищити одне одного незрозуміло для чого та забивши на все: на прагнення миру, на здоровий глузд, на своїх рідних і близьких, адже прагнення рівності, природних прав давно залишаться в минулому. Як писав один з великих мислителів, круговерть форм правління від демократії призведе до анархії. Всі твердять, що саме зараз, в цей момент, коли я пишу цей текст, людство формально будується на демократичних засадах. Очевидно, яка форма буде далі), та через сотню років повернутися на навіть Богом забуту з(З)емлю. Щоб запустити процес з початку. Шкода, що в Космосі ти не посадиш на своїй голові дерево, і не обмотаєшся в пакет, щоб по черзі обмінюватися з цим зеленим чудом киснем та вуглекислим газом, як мріяв у дитинстві. А кисневих запасів на кораблі, ймовірно, не вистачить, щоб утримувати вижившу частину людства, поки Земля не відновить свої сили та якісні ознаки для можливості проживання на ній.

До речі, про тих, хто залишиться. Очевидно, що ми не зможемо в буквальному сенсі запхнути в шаттл 7 мільярдів людей. Це будуть тисячі, сотні тисяч, але навряд чи мільйони обраних. І яка ймовірність, що ти і твої близькі потрапите в цей список? Яка ймовірність того, що саме твої інженерні, технічні, хімічні, агрономні, ба навіть юридичні навички знадобляться на кораблі, а також наступникам, які, можливо, першими зійдуть на Землю після катастрофи та будуть змушені відновлювати її життєдіяльність? Яка ймовірність того, що на бідній, потріпаній Землі залишаться виживші племена, які поколіннями жили в печерних умовах, та яка ймовірність того, що їхній прогрес не відкотиться на десятки тисяч років назад?

Потрібно робити висновки. Тут і зараз. З кожної події, яка відбувається в суспільстві. Крім того, варто реалізовувати їх у життя, а не як завжди, випускати у світ купу слів. І жодної реальної справи. Ніхто не буде задоволений війною, навіть ті, хто її розпочав з власної ініціативи. Адже незадоволених буде значно більше, і, повірте мені, колись вони переможуть.