Емма Адельманн

Піднімаю голову перед мною стоїть семпатичний брюнет.Він широкий у плечах, та має голубі очі.

-Вибачте,- вибачаюся я через те, що врізалася в нього. Ой це ж певне якась важна особистість, тому що вдягнений у все шикарне. Певне зараз почне кричати. Ох надіюся що б ні.

-Еммо.- обиртаю голову а там стоїть Річард. Напевне Бог почув мої молитви.-А я тебе вже зачикався.

-Річард вибач що змусила тебе чикати.- сказала я, і взглядом показала на брюнета який тим часом обперся об двері, і з цікавість слухав нашу з Річардом розмову.

- То нічого, я би тебе ще би зміг почикати. А саме чому ти затрималася?- спитав він з цікавістю.- Всі дівчата вже давненько вийшли, а головне виходили всі в шоці.

-Може ти мене провидеш до кімнати. А подорозі розкажу.- сказала я, і легенько качнула головою в сторону брюнета, ніби намікаючи "пішли, нас підслуховують, а те що я тобі скажу не для постороніх вух".

- Ну...- він подивився в сторону брюнета, той йому  (Річарду) махнув головою, і розвернувся відкрив сам двері і пішов в серидину, і закрив двері зі тої сторони.-Пішли.

-Кароче Річард, як ти думаєш у мене є дар чи ні? Якщо є то скажи скільки. Ну я хочу знати як ти думаєш. А я тобі правильну відповідь скажу.

- Я думаю що є. А вот скіки,- тут він задумався.- Максимум два ну я так думаю.

-А вот ні. Так у мене є магія. Але дарів у мене...- я зробила паузу.- Аж сім.

Ви би бачили, як у Річарда очі на лоб полізли.Він так смішно відкривав рот, і закривав, як риба. Я аж засміялися, і що б крім блондина ніхто не почув закрила свій рот лодонею. Річард зразу подивився на мене обіжено, я зразу перестала сміятися.

-Ну Річард, вибач , просто в тебе було таке смішне обличчя.

- Вибачаю. Еммо так це ти не шуткувала.

-Ні Річ, можна я тебе так буду називати?- він кивнув головою.- Я сказала правду  у мене аж сім дарів.

- Я в шоці. Ой Емма не повезло тобі.

- Знаю.- вздовхнула я.

- А які?

- Вогонь, земля, вода, некромантія,- я задумалася.- Видяща, повітря  і менталістика. Во сказала.

-Ого. То ти тепер сама найкраща партія для принца, і не тільки для нього за тебе тепер будуть вбивати один одного.Непощастило тобі.- сказав Річ і нахмурився.

- Ну всьо кінець моєму скокійному життю.

- Все я тебе провів, до зустрічі!

- До зустрічі.- сказала я, піднімаючись на носочки і цілуючи Річарда в щічку.- І не забуть що ти мені обіцяв принести книги.

- Не забуду.- сказав Річ.

Я повернулася і зайшла в свою кімнату.

                            ***

За цим всім наблюдала одна людина. Яка все жимала і розжимала кулак. Ця людина підслухала всю розмову, і зробила висновки. Дивлячись як за леді Адельманн закрилися двері, він чи вона( ця людина) вже хотіла йти, як почув(ла):

- Боже, Еммо, ти сводиш мене з розуму.

На цю фразу людина лиш зжала кулак. І пішов(ла) далі.