Емма Адельманн

І тільки я взяла плаття в руки, як постукали в двері. Ми з служанкою переглянулися.

-Війдіть!-крикнула я. І війшов Річард. Я так обрадувалася в душі, але на зовні виду неподала, бо служанка ще щось не то подумає.

-Добрий день, Еммо!- привітався він.

-Добрий Річарде!

-Вибачте, але плани помінялися. Зараз ви всі пройдете один ретуал.-сказав Річард.

-Тобто?-злякано спитала я. В голові зразу встала картинка я стою посередині пентаграми. Я зразу помотала головою, відганяючи ці мислі.

-Небійся, нічого страшного нестаниться. І одінь оце.-він подав торбинку мені.-Це обов'язково.

-Ну чому? Ну скажи чому? Опинилася в іншому світі!Попала на відбір!А ще прийдеться проходити якийсь ретуал!Ну чому??....-взвила я.

-Еммо оспокойся!Нічого такого, певне,нестанеться.

-Певне?-перепитала я.

-Вибач, але розказувати тобі я нічого незможу.Я би хтів но вибач, я дав клятву крові.

-Нічого. Добре, я одіну це. А ти мене будеш проводити?-запитала я з надією.

-Так, а ти думала для чого я.

-Добре почикай.-сказала я забігаючи з пакунком в гардеробну, а служанка за мною. Я розвернула пакунок, а там було довге плаття чи нічнушка, і воно щей просвітлується.

-А це обов'язково надівати?-спитала я в Селени.

-Так, Еммо.-відповіла вона.І допомогла вдягнутися.

І ось в цьому, вони хочуть, щоб я здалася на людях ?! Коли я її тримала вона виглядала більш менша нормальна. Так, сорочка була довгою, але приталенной, на тонких невагомих лямочках і ... вона була напівпрозорої!

Сором який! Навіть перед стражниками і служницею в такому здатися - сором! Так, під таку умовну одяг точно нічого не сховаєш, але ... але ... вони тут зовсім на безпеки, схоже, свихнулись!

На цей раз, щоб взяти себе в руки, довелося кілька разів глибоко зітхнути.

Переступивши поріг, я знову опинилася в оточенні охорони і відчула, як запалали від збентеження щоки.

-Річард, а я точно маю в цему йти?-тихо запитала я.

-Так.-коротко відповів він. Намагаючись дивитися мені на лице.

Відчуття власної оголеності так і тягнуло змусити мене холодно обхопити себе руками. Але я не могла показати свою слабкість, тому продовжувала крокувати босими ногами по холодній підлозі і намагалася не думати про те, що чекає далі. Зрештою, я така не одна.

І ці ганебні хвилини необхідно просто перетерпіти. На щастя, йти довелося недалеко - лише піднятися на пару прольотів вгору по сходах. Відкривши переді мною двері, служниця посторонилася. Сама вона, як і охорона і Річард, схоже, мали намір залишитися за порогом.

Я ж увійшла в простору круглу кімнату, яка, судячи з усього, знаходилася в одній з веж храмового комплексу. Світло сонця, що заходить проникав з величезних панорамних вікон і проходив крізь тонкі сорочки знаходяться в приміщенні дев'ятнадцятьох простоволосих дівчат. Завдяки цьому крізь тканину легко проглядалися силуети аристократок, що робило нас усіх ще більш оголеними.

Дівчата трималися окремо і мене обдарували лише швидкими поглядами. Майже всі - однаково бліді і, як я, збентежені своїм виглядом.

Всі вони були дуже гарні. Я так і думала, тут є з чого вибирати.І я зможу вибити звідси швидко.Я підійшла де стояли всі дівчата, і стала коло них. І тут почулося як двері відкриваються. Ми всі повернулися і побачили що зайшов .....