Вона памятала не все, але те що памятала, змушувало покриватися холодним потом. Це все, ніби якась сюрреалістика. Одна справа чути по телебаченню чи в інтернеті про такі ситуації. А інша, безпосередньо спілкуватися з жертвою такого насилля. Я взагалі не розумію наше суспільство. Як можна так вчинати з іншими людьми. І добре, що вона сильна. А як би ні? Як би вона не змогла б впоратися зі стресом? Хто знає, що було б зараз? Вона зробила глибокий вдих і продовжила.
Наступне, що я пам’ятаю, це те, що я сиджу в машині на задньому сидінні. По всьомк тілу поширюється нестерпний біль та жар. Я не знаю, що зімною відбувається, але здогадуюсь, що то дія того наркотика, який мені вірогідно підсипали. Я намагаюсь відкрити вікно, аби хоч трохи холодного зимовго повітря увійшло в середину машини. Але на мене починають кричати “Що ти робиш, суко?!”, “замри і не рухайся”, ось приблизні фрази, які були звернені до мене. Жар у тілі поступово взяв контроль нам моєю свідомістю і я знову поринула у темряву.
Коли я прийшла до тями, навіть не знаю який раз за цей час, я вже не сиджу на задньому сидінні. Навпаки, переднє пасажирське сидіння відсунуте якомога далі, поліцейський насолоджується, а я давлючь його членом навіть не у роті, а у горлі. Мені не вистачає повітря, я не можу зробити маленький вдих, моя щелепа розривається, але не можу навіть на секунду перестати робити мінет. І не тому, що я не хочу, а тому що не можу - рука поліцейського тримає мене за голову і контролює темп, який тільки йому приємний. І, знаєш, це не був мінет, це було згвалтування мого роту та горла. Мене використувавали просто як ляльку для задоволення. Фоном я чула, як друг-водій сміється з мене, називаючи “давалкою”, “шлюхою” і так далі. А потім питає де він знайшов таку слухняну шалаву і чи проти поділитися мною. Усе всередині мене похолоділо. Ні, не можуть ж вони бути настільки жорстокими та безсовістними? Я почала вириватися і намагалась благати їх зупинитися, однак, спочатку я побачила усмішку, а потім відчула удар по голові. Саме тоді я отримала відповідь на моє питання - як виявилось можуть.
Я втратила свідомість від удару на деклька хвилин, здається вже почала звикати до побоїв, але коли прийшла до тями, у мій рот впихувати інший член - того водія. Поліцейський, у свою ж чергу, намагався прилаштуватися до мене ззаду. “Работай, шлюхо. І обережніше з зубами” - ось що сказав водій. І у той же момент, я відчула, як щось гаряче, звичайно це був член поліцеського, доторкнувся до мене. “Відразу у дві дирки, як якусь шалаву” - це була моя остання думка і більше я нічого не пам’ятала.
Вона знову замовчала. Я думаю, їй треба дати трохи часу аби перевести дух. І я розумію чому. Це все настільки жахливо. Я ніяк не можу повністю сприйняти цб історію як реальність. Все сподіваюсь, що вона зупиниться і почне сміятся, а потім скаже, що то просто жарт. Нічого цього не було. Але вона мовчить.
Я бачу, як вона починає все міцніше і міцніше стискати чашку з вже холодною кавою. Піднявшись, я вирішила зробити другу порцію кави, вона не була проти. Подавши їй іншу чашку кави, сіла знову на своє місце. Через деякий час вона продовжила.
Видно, я дуже сильно наполягала, щоб мене відвези додому, бо таки я опились у своїй квартирі. Я просто покинула його десь позаду в коридорі і лягла у своє ліжко з бажанням аби це все виявилось просто кошмаром. Однак поліцейський не хотів так просто здаватися. Бачачи, що я протсо лежу, він схватив мене за волосся і почав трусити та гянути мене урізні сторони, сміючись та говорячи образливі слова. Але мені вже було все рівно. Він, дивлячись, що від мене немає ніякої реакції, швирнув мене обличчям донизу та почав знімати з себе одяг. Потім він різко увійшов у мене. Член був величезний, я думала, що він порве мене. Далі він почав розробляти мій анальний отвір, і саме тоді я зрозуміла, що він не просто монстр, він набагато гірше. Сльози текли не перестаючи, я плакала, просила перестати. Але це не допомагало. Навпаки, він все сильніше та частіше бив мене, як по м’ягкому місцю, так і по всьому тілі. Від ударів по голові усі мої думки змішувались, однак серед тієї мішанини думок превалювала одна - поліцейський може забити мене до смерті, тому я вирішила більше не противитися і не шевелитися.
Чомусь, у той момент, згадалась фраза з якоїсь книги - “Якщо нічого не можеш змінити, розслабся і отримуй задоволення”.
Вона замовчала із дивною саркастичною посмішкою на устах. Як можна насолоджуватися, коли тебе гвалтують? І дивлячись у її очі, повні болю, я зрозуміла що ніяк. То просто був її спосіб прийняти реальність. І навіть так, розуміючи, що вона не розказувала мені усі деталі, і не тому, що не хотіла чи соромилась, вона їх просто не пам’ятала. І це на краще. Навіть без деталей, усе це настільки жахливо, що просто не може бути реальністю. Але є. І це найстрашніше. Як хтось такий може жити у нашому світі?
Це все продовжувалось декілька годин. А коли він втомився, то просто спихнув з ліжка і приказним тоном сказав йти в душ. Здається, саме тоді наркотик почав переставати діяти, і хоча я ще не могла адекватно контролювати своє тіло та думки, я більш-менш взяла себе в руки. Коли я залишилась сама, я зрозуміла наскільки сильно мене трусить. Уже тоді все моє тіло було покрите садинами та синцями. Здається, не було жодного вцілілого місця на тілі. Навіть обличчя, і те було у синцях. У голові шуміло настільки, що я боялась лишній раз поворухнутись.
А поміж ніг текла кров та сперма. “Таки щось порвав” думала я тоді відсторонено. Але мені настільки було погано морально та боляче фізично, що я розуміла, що саме відбулось, але мій мозок відмовлявся сприймати це як реальність. Це як, ти дивишся фільм зі сторони, знаєш що відбувається, але не можеш змінити ні дії персонажів, ні сюжет. Ти просто дивишся.