У той день я чомусь вирішила вдягнути чорну літню сукню та рожевий світер поверх. Якщо чесно, це мій улюблений світер, він такий мягкий, пухнастий, та має неймовіний в’язаний візерунок.

Тоді я вважала своїх колег найкращими, вони були дружні та веселі. Також, у нашому колективі був суддя, молодий та красивий. І мені здавалась, я йому подобалась. Може так і було. Ось чому напевно, я вирішила вдягнутися трішки у незвичному для мене стилі. Коли суддя, при якому я працювала, та мій ментор–секретар побачили мене, то вони були дуже здивовані, та виразили бажання побачити, як той молодий суддя відреагує на мій образ.

Мені було дуже приємно і настрій був неймовірний. Перша частина дня пройшла як зазвичай. Після обіду до нас у кабінет завітав поліцейський по справах, однак також він був добрим знайомим мого ментора. Якщо точніше сказати, він був колишнім чоловіком подруги мого ментора. Іншими словами, друг друга або ж, сьома вода на киселі. Отож, поліцейський зайшов по справах, поговорив із суддею й секретарам та пішов. Не знаю про що вони говорили і як довго, бо мене попросили піти до іншого судді, замінити його секретаря. А коли я повернулась, то його вже не було.

Але він повернувся за пів години до кінця робочого дня із пляшкою коньяку, як то кажуть, для гарного настрою.

Тут я перебила подругу і запитала як часно вона п’є під час роботи.

– У суді п’ють постійно, – вона пожала плечима. – Якщо думаєш, що там усе так серйозно, то ти дуже помиляєшся. Майже усі справи розглядаються після чарки–дві.

Мягко кажучи я була здивована. Не думала, що усе настільки погано у нашій судовій системі.

– Але не думай, що я постійно п’ю, – вона посміхнулась. – Часто я відмовлялась, через це на мене косо дивився весь колектив. Але, тоді я погодилась випити чарку, не більше. І, хоч вір, хоч не вір, однак, за весь вечір я не випила навіть повної чарки.

Вона виглядала так, ніби я зараз буду обвинувачувати її у всіх смертних гріхах. Подруга продовжила розповідати свою історію.

Отож, мені налили стандартну чарку коньяку і я зробила ковток для вигляду. Поліцейський та ментор розмовляли, час від часу я вставляла своїх два слова у розмову. Ну бо, про що мені розмовляти з людьми, які як мінімум років на 18 старші за мене? Тож я просто слухала. Вже була майже шоста година, тому я вирішила піти у туалет перед тим, як йти додому.

– Якщо чесно, то я думаю, що саме тоді все почалось. – Вона зробила маленьку ремарку, однак знову повернулась до історії.

Коли я повернулась з туалету, мій ментор сказала, що вже йде – залишить “молодьож” наодинці. Я теж сказала, що буду йти, однак і чоловік, і вона стали наполягати, щоб я залишилась, принаймні, якщо не пити разом, то просто посидіти, поки поліцейський закінчить пити.

Я досі не можу пояснит,и чим я тоді керувалась, але таки погодилась залишитися. Ось так, ми залишись самі у кабінеті. Саме тоді я зробила другий ковток. А після того, зі мною почалось коїтись щось дивне. Я не могла повністю контролювати своє тіло, усе навколо плило, мені було жарко. Я навіть не па’мятаю усього, що було у кабінеті, так, моментами.

Пам’ятаю, він спочатку поцілував мене. Потім посадив на коліна. Однак, у залишках моєї свідомості, я розуміла, що щось не так, щось не правильно і мені треба йти додому. Коли я сказала йому про це, поліцейський посміявся з мене і сказав, що я випила забагато. Я хотіла встати з його колін і щоб він перестав мене домагатися, однак він тримав мої руки настільки міцно, що я побоялась залишитися зі зламаними зап’ястями.

Вона замовчала. Це все звучить настільки сюрреалістично, що мені перехопило подих. Невже таке реально може бути? Дивно, вона завжди була досить стійкою до алкоголю, і навіть, коли усі наші друзі збирались і ми пили алкоголь, саме вона була найтверезішою серед нас. Декілька ковтків і неможливіть контролювати своє тіло? Ні, це явно не про неї. Навіть після пляшки вина, у неї ніколи не було запаморочення. Я подивилась на неї. Однак, її погляд був розпорошений.

Я не знала, що зі мною, тому вирішила піти до туалету. Знаєш, коли у тобі забагато алкоголю, найлегший спосіб прийти більш менш у себе – це викликати рвоту. Я намагалась це зробити. Однак без успіху. Тому, вирішила просто побути у туалеті, вмитися холодною водою, щоб мені стало трішки краще. Але мені ставало все гірше і гірше. Не пам’ятаю як довго була у туалеті, мені навіть здається, що втратила там свідомість. Пам'ятаю як він вибив двері до туалету, як потім пояснив, що хвилювався чи все добре. Коли він завів мене до кабінету, я почала складати свої речі. Мені було все рівно на його присутність. У мене просто була єдина думка – мені треба бути подалі від цього чоловіка.

Після інциденту у туалеті, я майже нічого не пам’ятаю. Лише, те як я хотіла додому. Але поліцейський вирішив, що відвезе мене до себе додому. Про це він повідомив мені, коли ми підходили до сходів, щоб спуститися. Коли я сказала, що ні, я їду додому, він просто пихнув мене зі сходів. Це були височенні мармурові сходи з четвертого поверху. Останнє, що я відчувала перед тим, як втратити свідомість – це нереальна біль у всьому тілі.

У мене пішли мурашки по тілі. Ось що вона пережила тоді. Як вона взагалі залишись живою? Цей поліцейський та її ментор–секретар, схоже, щось підсипали їй. Невже це так весело, труїти когось чи тримати у своїй владі? Це жахливо. Мене потроху починає трусити. Жорстокість людей неймовірна. Але, як вона пережила це. Як би я була на її місці, не знаю, що могло б статися зі мною.

Вона посиділа трохи мовчки. І знову продовжила історію.